Рішення № 43728153, 22.04.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 304/1755/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 квітня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої - Боднар О.В.

суддів - Кеміня М.П., Джуги С.Д.

при секретарі - Маринець Д.М.

з участю - представника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Перечинського районного суду від 10 грудня 2014 року справу за позовом ОСОБА_1, що діє від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4, до ОСОБА_2, третя особа: Перечинський РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області, про виселення з житлового будинку, -

у с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року представник позивачів звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Перечинський РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області, вимоги по якому зменшив заявою від 10 грудня 2014 року (а.с. 40-41) та просив на підставі ст.ст. 16, 319, ч.1 ст.1214 ЦК України та ст.158 ЖК України усунути позивачам, як власникам житлового будинку АДРЕСА_1, перешкоди у користуванні та розпорядженні будинком, шляхом виселення з цього будинку ОСОБА_2 та стягнути з останнього орендну плату за володіння без достатньої правової підстави зазначеним житловим будинком у розмірі 1 633,33 грн.

В обґрунтування вимог зазначав, що в належному позивачам житловому будинку, на день подання позову без реєстрації проживає відповідач, чим створює позивачам суттєві перешкоди для реалізації їх прав, як власників будинку, та завдає матеріальних збитків. Оскільки відповідач не уклав з позивачами в порядку, передбаченому ст.158 ЖК, договір найму, то для його проживання відсутні правові підстави і відповідач повинен згідно з ч.1 ст.1214 ЦК України сплатити позивачам грошові кошти з розрахунку 1 000,00 грн. на місяць з дня подання позову (21 жовтня 2014 року).

Рішенням Перечинського районного суду від 10 грудня 2014 року позов задоволено частково. Вирішено усунути перешкоди у здійсненні позивачами права власності своїм майном, шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1, шляхом виселення останнього.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивачів орендну плату за володіння без достатньої правової підстави житловим будинком у розмірі 1 633,33 грн. та 132,52 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, а справу направити на новий розгляд.

Зазначає, що судом не взято до уваги, що місцем його реєстрації, згідно з відміткою про реєстрацію у його паспорті, є АДРЕСА_1, а позивачі не підтвердили факт його проживання у будинку АДРЕСА_1.

Позивачами не було зазначено інше житло в якому би він міг проживати у разі його виселення, як це передбачено ст.109 ЖК УРСР.

Вказує на те, що судом першої інстанції було безпідставно стягнуто з нього 1 633,33 грн. орендної плати за користування ним житловим будинком, оскільки жодних письмових чи усних домовленостей між ним та позивачами відповідно до ст.810 ЦК України укладено не було, а отже відносини щодо оренди не існували. Крім того, незрозуміло яким чином був визначений період його проживання у будинку АДРЕСА_1.

Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд визнав, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1, згідно даних погосподарської книги № 2, особовий рахунок № НОМЕР_1 належав ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не зареєструвавши за життя своє право власності на цей будинок.

На випадок своєї смерті ОСОБА_5 27 січня 2009 року склав заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 85, яким все своє майно заповів ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Рішенням Перечинського районного суду від 13 травня 2014 року, яке набрало законної сили 12 серпня 2014 року, визнано за позивачами право власності в порядку спадкування за ОСОБА_5, по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 за кожною (а.с. 4-5).

Державна реєстрація права власності була здійснена позивачами 09 грудня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 36-37).

З довідки № 839 від 26 листопада 2014 року, виданої сільським головою Зарічівської сільської ради за результатами обстеження дворогосподарства в АДРЕСА_1 вбачається, що в даному будинку фактично без реєстрації проживає ОСОБА_2 (а.с. 35), місцем реєстрації якого, згідно з відміткою у його паспорті з 28 травня 1986 року є АДРЕСА_1 (а.с. 6 на звороті).

Відповідно до ч. 1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції правильно виходив з того, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачам, які відповідно до ст.ст.319, 391 ЦК України володіють, користуються і розпоряджаються своїм майном на власний розсуд і в разі порушення своїх прав мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні володіння і користування своїм майном, в тому числі і шляхом виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення.

Проте, суд першої інстанції помилково застосував до даних відносин положення ч.3 ст.116 ЖК УРСР, відповідно до якої осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення, оскільки позивачі не посилалися на вказану норму, як на підставу для виселення відповідача. Крім того, відповідач є рідним братом померлого ОСОБА_5 та, як зазначав ОСОБА_2 під час розгляду цивільної справи № 708/1410/2012 про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини (ухвала Перечинського районного суду від 26 березня 2013 року) та справи № 304/283/13-ц за його позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Перечинського районного нотаріального округу Конончук В.Ю. про визнання заповіту недійсним (рішення Перечинського районного суду від 16 квітня 2013 року), постійно проживав разом з ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Зазначене спростовує доводи апелянта про те, що позивачами не доведено факт його проживання у будинкуАДРЕСА_1 та дає підстави вважати, що відповідач не самоправно зайняв житловий будинок, а проживав в ньому до смерті власника ОСОБА_5

У зв'язку із смертю ОСОБА_5, припинилося його право власності на будинок АДРЕСА_1, а отже, ОСОБА_2 втратив право користування цим будинком. До аналогічного висновку дійшов ВСУ в постанові від 05 листопада 2014 року по справі № 6-158цс14.

За таких обставин, з мотивувальної частини рішення Перечинського районного суду від 10 грудня 2014 року слід виключити посилання на ч.3 ст.116 ЖК УРСР, як на підставу для виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1.

Не можна погодитися і з висновком суду першої інстанції про те, що позивачі внаслідок дій ОСОБА_2 зазнали втрат у розмірі 1 633,33 грн. (з яких: 1 000,00 грн. - вартість середньої орендної плати по регіону на найм житлового будинку - за період з 21 жовтня 2014 року по 21 листопада 2014 року; 633,00 грн. - за 19 днів фактичного користування), які вони могли реально отримати, і які відповідно до ч.1 ст.1214 ЦК України повинні бути відшкодовані позивачам ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.3 ст.3, ч.1 ст 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації, і виникає з моменту такої реєстрації.

Як вбачається з витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права власності і, відповідно, виникнення у позивачів права власності на житловий будинок відбулося 09 грудня 2014 року, тобто за один день до ухвалення оскаржуваного рішення (а.с. 36-37).

Крім того, безпідставним є здійснення розрахунку, виходячи з вартості середньої орендної плати за найм житлового будинку по регіону та стягнення такої плати з відповідача, оскільки договір найму жилого приміщення, як це передбачено ст.158 ЖК між сторонами не укладався та, як уже зазначалося, позивачі стали власниками будинку за день до ухвалення рішення, тому підстави для стягнення з ОСОБА_2 на їх користь орендної плати за користування житловим будинком без достатньої правової підстави з дня подання позовної заяви відсутні.

За таких обставин, ухвалене судом рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачів орендної плати за володіння без достатньої правової підстави житловим будинком у розмірі 1 633,33 грн. підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції не відповідає заявленим позовним вимогам, тому цей абзац слід викласти у відповідності до заявлених позивачами вимог.

В решті рішення Перечинського районного суду від 10 грудня 2014 року відповідає вимогам ст.ст. 213-215 ЦПК України і передбачених ст.ст. 309, 310 цього Кодексу підстав для його скасування немає.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307-309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, ст.ст. 319, 383, 391 ЦК України, колегія суддів, -

р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Перечинського районного суду від 10 грудня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 орендної плати за володіння без достатньої правової підстави житловим будинком у розмірі 1 633,33 грн. - скасувати.

У задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 орендної плати за володіння без достатньої правової підстави житловим будинком у розмірі 1 633,33 грн. відмовити.

З мотивувальної частини рішення Перечинського районного суду від 10 грудня 2014 року виключити посилання на ч.3 ст.116 ЖК УРСР як на підставу для виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1.

Абзац другий резолютивної частини рішення Перечинського районного суду від 10 грудня 2014 року викласти в наступній редакції: «Усунути перешкоди ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у користуванні та розпорядженні будинком АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 з цього будинку.

В решті рішення Перечинського районного суду від 10 грудня 2014 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

с у д д і :

Кемінь М.П. Боднар О.В.Джуга С.Д.