Ухвала суду № 43723238, 22.04.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді Рожина Ю.М.,

суддів - Григоренка М.П., Ковальчук Н.М.,

секретаря судового засідання Шептицької С.С.,

за участю

представника позивача ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» Шевчук Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Рівненської області цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 березня 2015 року у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПАТ «Кредобанк» про стягнення боргу за кредитним договором.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, що з'явились у судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 02 березня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (на рахунок №2650702371883 у відділенні №5 ЦФ ПАТ «КРЕДОБАНК», МФО 325365, код 37356981) заборгованість по кредитному договору №83-03 від 03.03.2008р., в загальній сумі 78 324,47 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.03.2015р., становить 2103012 грн. 01 коп. (два мільйони сто три тисячі дванадцять) грн. 01 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (на рахунок №2650702371883 у відділенні №5 ЦФ ПАТ «КРЕДОБАНК», МФО 325365, код 37356981) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн.

В апеляційній скарзі відповідачка вважає рішення суду незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному встановленні обставин справи.

Вказує, що третьою особою - ПАТ «Кредобанк» не надано суду належних доказів, що підтверджують передачу права вимоги і заміни кредитора у зобов'язанні, а отже й доказів, що позивач має право вимоги до неї.

Зазначає, що ПАТ «Кредобанк» у відповідності до ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» зобов'язаний був повідомити її про зміну кредитора в зобов'язанні, чого не дотримався, а тому звернення до суду є передчасним.

Звертає увагу, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема копій та оригіналів первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, банківських виписок, поданий меморіальний ордер не є достатнім та належним доказом заборгованості у сумі визначеній позивачем, також не надано доказів підтвердження наявності збитків завданих банку неналежним виконанням нею зобов'язань та їх розмір.

Доводить, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду оскільки, та згідно з ч.1 ст.261 ЦПК України, перебіг позовної давності слід рахувати з дня закінчення строку добровільного виконання претензії-вимоги Банку від 22 грудня 2010 року, а саме з 21 січня 2011 року, а позовну заяву подано 27 серпня 2014 року. Одночасно в постанові ВСУ зазначено, що позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту погашення чергового платежу, а п.1 ч.2 ст.258 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік, нею були подані відповідні заяви про застосування вказаних строків позовної давності, однак не прийняті судом до уваги.

Стверджує, що в порушення умов кредитного договору позивачем не повідомлено про методику зміни відсоткової ставки за кредитним договором, зміни до договору в зв'язку з цим не вносились, доказів про проведення відповідних розрахунків відсоткової ставки при нарахуванні пені не надано.

За викладених обставин просить рішення скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В запереченні на апеляційну скаргу представник позивача вказує на безпідставність викладених в ній доводів. Вважає рішення суду обґрунтованим та законним, просить його залишити без змін, апеляційну скаргу відхилити.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредобанк» (повним правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») було укладено кредитний договір №83-08, за умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу у власність грошові кошти (кредит) в сумі 99000,00 доларів США, виконання якого підтверджується меморіальним валютним ордером №93330 від 03 березня 2008 року, а відповідач зобов'язався повернути одержані кошти (суму кредиту) у термін до 02 березня 2018 року, на умовах, встановлених у кредитному договорі зі сплатою відсотків одноразово 0,99% за видачу кредиту, а за користування кредитом у розмірі, що визначається як ставка LIBOR 3м збільшена на маржу 6,99% та змінюється першого числа кожного календарного кварталу протягом усього строку договору, при цьому зміна процентної ставки, у зв'язку із зміною LIBOR 3м, здійснюється без внесення змін до цього договору (п.3.3. договору) та нараховуються щомісячно на суму заборгованості кредиту за ставкою визначеною п.3.2. договору на строк дії договору.

29 листопада 2011 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» був укладений договір факторингу, внаслідок укладення якого відбулося відступлення купівля-продаж права вимоги за кредитним договором №83-08 від 03 березня 2008 p., що був укладений між банком та ОСОБА_2

Відповідно до договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» набуло прав кредитора до боржника - ОСОБА_2

Банк виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі, надавши позичальнику кредит в розмірі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором.

Відповідно до п.3.4 кредитного договору позичальник повинен щомісяця сплачувати проценти у розмірі, встановленому у п.3.2 кредитного договору, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані проценти. Повернення суми кредиту повинно здійснюватися позичальником щомісячно рівними частинами, починаючи з квітня місяця 2008 року, по 825,00 долари США, але не пізніше останнього робочого дня поточного місяця (п.4.1 кредитного договору).

Свої зобов'язання, щодо своєчасного повернення кредиту та плати за користування кредитом ОСОБА_2 не виконувала, у зв'язку з чим, станом на 02 березня 2015 року рахується заборгованість по поверненню кредитних коштів відповідно до кредитного договору №83-03 від 03 березня 2008 р. в сумі 78 324,47 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02 березня 2015 р., становить 2103012,01 грн. (два мільйони сто три тисячі дванадцять) грн. 01 коп., та складається із 65 823,85 дол. США, що за курсом НБУ станом на 02 березня 2015 р., становить 1767370,37 грн. (один мільйон сімсот шістдесят сім тисяч триста сімдесят) грн. 37 коп. основного боргу по кредиту та штрафних санкції в сумі 12500,62 дол. США що за курсом НБУ станом на 02 березня 2015 р., становить 335641 (триста тридцять п'ять тисяч шістсот сорок одну) грн. 66 коп.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що договір кредиту №83-08 від 03 березня 2008 р. містить всі суттєві умови, зміст договору не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, доводів протилежного відповідачкою не надано, а тому позовні вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПАТ «Кредобанк» про стягнення боргу за кредитним договором підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, який у повному обсязі дослідивши усі обставини справи, правильно визначивши правовідносини, що виникли між сторонами у справі, визнав правомірність та обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до укладеного кредитного договору №83-08 банк надав відповідачу у власність грошові кошти (кредит) в сумі 99000,00 доларів США, виконання якого підтверджується меморіальним валютним ордером №93330 від 03 березня 2008 року, а відповідач зобов'язався повернути одержані кошти (суму кредиту) у термін до 02 березня 2018 року, на умовах, встановлених у кредитному договорі із сплатою відсотків одноразово 0,99% за видачу кредиту, а за користування кредитом у розмірі, що визначається як ставка LIBOR 3м збільшена на маржу 6,99% та змінюється першого числа кожного календарного кварталу протягом усього строку договору, при цьому зміна процентної ставки, у зв'язку із зміною LIBOR 3м, здійснюється без внесення змін до цього договору (п.3.2. договору) та нараховуються щомісячно (п.3.3. договору) на суму заборгованості кредиту за ставкою визначеною п.3.2. договору на строк дії договору.

Відповідачка, у спосіб встановлений законом, не спростувала та не надала переконливих доказів щодо порушення її прав та інтересів при укладенні кредитного договору, а тому виходячи із приписів ст.204 ЦК України, необхідно визнати правомірність вчиненого правочину.

ОСОБА_2 не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, а тому станом на 02 березня 2015 року рахується заборгованість по поверненню кредитних коштів відповідно до кредитного договору №83-03 від 03 березня 2008 р. в сумі 78 324,47 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02 березня 2015 р., становить 2103012,01 грн. (два мільйони сто три тисячі дванадцять) грн. 01 коп., та складається із 65 823,85 дол. США, що за курсом НБУ станом на 02 березня 2015 р., становить 1767370,37 грн. (один мільйон сімсот шістдесят сім тисяч триста сімдесят) грн. 37 коп. основного боргу по кредиту та штрафних санкції в сумі 12500,62 дол. США що за курсом НБУ станом на 02 березня 2015 р., становить 335641 (триста тридцять п'ять тисяч шістсот сорок одну) грн. 66 коп.

Виходячи з приписів ст.ст.610,611,612,625 ЦК України, що у разі порушення свого зобов'язання для сторони, яка порушила умови його виконання, настають наслідки встановлені договором або законом при цьому боржник не може бути звільнений від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідачка у визначений законом спосіб не спростувала розмір заборгованість за кредитним договором.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неправомірності заявленого позивачем позову, з посиланням на відсутність доказів про перехід такого права.

Згідно договору факторингу від 29 листопада 2011 року укладеного між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», який не оспорений та не визнаний недійсним, до позивача перейшло право вимоги до відповідача за умовами укладеного договору та доданих до договору додатків у відповідності до акту прийому-передачі портфеля заборгованості (а.с.73,76)

Право вимоги у позивача до відповідача за кредитним договором підтверджено також ухвалою Рівненського міського суду від 3 березня 2014 року про заміну стягувача, яким є позивач, за виконавчим написом приватного нотаріуса відповідно до договору факторингу від 29 листопада 2011 року.

У відповідності до ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Посилання в апеляційній скарзі про необізнаність відповідача у заміні стягувача та виникнення права вимоги у позивача не заслуговують на увагу з огляду на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» за вих.№10-120112 від 12 січня 2012 року повідомило відповідача про своє право вимоги, яке обґрунтовано викладено у тексті звернення, що надійшло до відповідача, про що свідчать матеріали поштового повідомлення.

Однак, дане повідомлення-вимога відповідачем залишено без відповідного реагування.

З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про застосування ч.13 ст.11 Закону України „Про захист прав споживача" щодо неповідомлення відповідача про передачу прав позивачу щодо стягнення за кредитним договором.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо застосування строку звернення із позовом до суду за основним боргом та нарахування пені.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України встановлюється спеціальна позовна давність у вигляді скороченого строку тривалістю один рік про стягнення неустойки (штрафу, пені)

Відповідно до розрахунку позивача, який прийнято судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, нараховані штрафні санкції за період з 28 серпня 2013 року по 28 серпня 2014 року, тобто за один рік, що складає 12500,62 доларів США, та за курсом НБУ станом на 2 березня 2015 року становить 335641 грн. 66 коп., що відповідає положенню за п.1 ч.2 ст.258 ЦК України.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо відсутності первинних документів щодо проведення господарських операцій між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ч.2 ст.1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Таким правом боржник не скористався, а подані позивачем розрахунки не спростовані відповідачем, тому заперечення щодо нарахування процентів за користування кредитом не заслуговують на увагу з огляду на те, що відповідно до п.3.2. сплата комісії банку відбувається зі сплати відсотків одноразово 0,99% за видачу кредиту, а за користування кредитом у розмірі, що визначається як ставка LIBOR 3м збільшена на маржу 6,99% та змінюється першого числа кожного календарного кварталу протягом усього строку договору, при цьому зміна процентної ставки, у зв'язку із зміною LIBOR 3м, та здійснюється без внесення змін до цього договору (п.3.2. договору) та нараховуються щомісячно (п.3.3. договору) на суму заборгованості кредиту за ставкою визначеною п.3.2. договору на строк дії договору.

Безпідставними є вимоги щодо застосування строку позовної давності відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України із посиланням та те, що ПАТ „Кредобанк" скористався своїм правом та звернув стягнення за виконавчим написом нотаріуса на іпотечне майно, яким забезпечувався кредитний договір у відповідності до п.4.9. кредитного договору.

У відповідності до п.4.9. кредитного договору №83-08 укладеного 03 березня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредобанк» (повним правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») обумовлено підстави дострокового повернення кредиту, а не звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому відповідач не надав доказів того, що ПАТ «Кредобанк» звертався із письмовою вимогою до відповідача про дострокове виконання кредитного договору, або звернення до суду із позовом за цими вимогами з підстав порушення виконання умов договору боржником, тому безпідставне є посилання на ч.1 ст.261 ЦК України як початку перебігу позовної давності для банку за захистом свого права з огляду на строк дії договору та правом кредитодавця на захист свого права.

Відповідно до п.31 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 7 лютого 2014 року „Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідношень", роз'яснено, що при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з'ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому відсутні підстави для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317,324,325 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий Ю.М. Рожин

Судді М.П.Григоренко

Н.М. Ковальчук