Ухвала суду № 43722855, 09.04.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1018/3822/12 Головуючий у І інстанції Зінченко О.М. Провадження № 22-ц/780/1933/15 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 46 09.04.2015

У Х В А Л А

іменем України

9 квітня 2015 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Білоконь О.В.,

при секретарі Петленко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 лютого 2015 року у справі за позовом прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, Української міської ради Обухівського району Київської області, третя особа - Управління держземагенства в Обухівському районі Київської області про скасування рішення міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу,-

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року прокурор Обухівського району Київської області звернувся до суду в інтересахдержави із вказаним вище позовом,який в ході розгляду уточнив і мотивував тим, що в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою виявлено факт порушення Українською міською радою Обухівського району Київської області вимог закону при виділенні громадянам земельних ділянок. Посилався, що рішенням Української міської ради від 12 серпня 2010 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність 18 громадянам відповідачам у справі земельні ділянки загальною площею 3,5696 га для будівництва і обслуговування будинку на території села Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області. На підставі даного рішення відповідачам видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1 (кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_3).

Вказував, що передача у власність відповідачів земельних ділянок відбулася з порушенням низки вимог чинного законодавста, в тому числі п.12 Перехідних положень ЗК України 2001 року. Зокрема надані відповідачам земельні ділянки перебувають за межами с.Плюти, які встановлені рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року та яке не має генерального плану, а отже міська рада не мала права ними розпоряджатися.

Зазначав, що в послідуючому ОСОБА_15 і ОСОБА_10 провели відчуження належних їм ділянок на підставі договорів купівлі-продажу від 29 жовтня 2011 року відповідачам ОСОБА_19 і ОСОБА_20, а ОСОБА_2 і ОСОБА_12 відчужили належні їм ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року відповідачу ОСОБА_21 Вважає, що поскільки земельні ділянки вибули із власності держави поза її волею, то вони мають бути витребувані у ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 на підставі ст.ст.387,388 ЦК України.

У зв'язку з наведеним, просив визнати недійсним рішення Української міської ради від 12 серпня 2010 року щодо передачі у власність відповідачів земельних ділянок загальною площею 3,5696 га для будівництва і обслуговування будинку на території с.Плюти у межах Української міської ради Обухівського району Київської області, визнати недійсними видані відповідачам державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 (кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_3) та витребувати спірні земельні ділянки із незаконного володіння відповідачів на користь держави, а також просив визнати за державою право власності на спірні земельні ділянки у межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 3 лютого 2015 року позов прокурора задоволено частково. Ухвалено скасувати рішення Української міської ради від 12 серпня 2010 року щодо передачі у власність відповідачів земельних ділянок загальною площею 3,5696 га для будівництва і обслуговування будинку на території с.Плюти у межах Української міської ради Обухівського району Київської області, визнано недійсними видані відповідачам державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 (кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_3), скасовано державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4 і НОМЕР_5) та визнано за державою право власності на земельну ділянку загальною площею 3,5696 га.

Українська міська рада Обухівського району Київської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову прокурора в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що судом не враховано, що передані у власність відповідачівземельні ділянки розташовані в межах с.Плюти, а тому позбавляючи відповідачів власності на земельні ділянки суд порушив Конвенцію про захист прав і основних свобод людини.

Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову прокурора в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав установленими, та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що спірні земельні ділянки перебувають у межах с.Плюти,які встановлені рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року. Це ж підтверджується проектами землеустрою, де містяться висновки про перебування ділянок у межах с.Плюти. Також послався на прорушення судом ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст.308 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов частково і скасовуючи рішення Української міської ради від 12 серпня 2010 року, а також визнаючи недійсними видані на підставі цього рішення державні акти, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що виділені відповідачам земельні ділянки перебувають за межами с.Плюти в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Поскільки розпорядником спірних ділянок є Обухівська районна державна адміністрація Київської області, то Українська міська рада не мала права розпоряджатися цими ділянками, що у свою чергу відповідно до ст.152 ЗК України є підставою для скасування оспорюваного рішення і визнання недійсними державних актів.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно частин 1 і 3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянко. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.122 сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст.173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до ч.2 ст.174 ЗК України рішення про встановлення, зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Згідно ст.176 ЗК України межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом України.

Відповідно до ч. 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що рішенням Української міської ради від 12 серпня 2010 року затверджено проект землеустрою та передано у власність 18 громадянам відповідачам у справі земельні ділянки для будівництва і обслуговування будинку загальною площею 3,5696 га на території с.Плюти в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. На підставі даного рішення відповідачам видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_1 (кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_3).

Також судом встановлено, що передані у власність відповідачів спірні земельні ділянки перебувають поза межами с.Плюти в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, а генеральний план населеного пункту відсутній.

За таких обставин суд обгрунтовано задоволив вимоги прокурора про скасування рішення Української міської ради про передачу у власність відповідачів земельних ділянок загальною площею 3,5696 га та визнання недійсними виданих їм на підставі йього рішення державних актів.

Доводи апеляційних скарг як Української міської ради, так і ОСОБА_2 про те, спірні ділянки перебувають у межах с.Плюти, які встановлені рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року, колегія суддів вважає необгрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Зокрема після скасування касаційною інстанцією попередніх судових рішень у справі і направлення її на новий розгляд, суд першої інстанції витребував відповідні докази щодо місцезнаходження спірних ділянок. Так управлінням Держземагенства 4 вересня 2014 року було надано викопіювання з технічної документації з нанесеними межами с.Плюти, які встановлені рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року, і з якого вбачається, що спірні ділянки розташовані за межами с.Плюти (т.6 а.с.2-4), відповідь від 23 вересня 2014 року на запит суду із детальними поясненнями по суті спору, яким також підтверджено розташування спірних ділянок за межами с.Плюти (т.6 а.с.5-6).

Крім того, на запит суду Державне підприємство «Київький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» надало схеми розміщення спірних ділянок із зображенням меж с.Плюти, з яких вбачається, що спірні ділянки розташовані за межами с.Плюти (т.6 а.с.132-138).

Наведені вище докази на переконання колегії суддів спростовують доводи апеляційних скарг про невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність вимог прокурора.

Доводи обох апелянтів про те, що рішення суду суперечить практиці Європейського суду з прав людини у питаннях дотримання принципів верховенства права та справедливого балансу між інтересами суспільства та правом особи на мирне володіння майном необгрунтовані. При цьому колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Зокрема, практика Європейського суду з прав людини зводиться до того, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення. Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

У справі «Федоренко проти України», на яку посилаються апелянти, рішенням Європейського суду з прав людини від 1 червня 2006 року встановлено такі обставини. 9 квітня 1997 року заявник продав свій будинок Головному управлінню юстиції в Кіровоградській області. Згідно з договором купівлі-продажу продавець мав виплатити за будинок кошти в розмірі 35 000 грн. в два етапи: 5 та 30 000 грн. відповідно 1 травня та 1 вересня 1997 року. У договорі також зазначалося, що: «У випадку падіння валютного курсу гривні загальна сума, що підлягає сплаті, не може бути меншою за гривневий еквівалент 17 000 доларів США». В подальшому покупець своєчасно розрахунку за придбаний будинок не провів, а тим часом курс гривні відносно долара США значно знизився, у зв'язку з чим, на думку заявника, він втратив приблизно 6 553 долари США. Зважаючи на такі обставини справи, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник мав щонайменше «законні сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини також констатував, що дії управління юстиції можна розцінити як такі, що звели нанівець «законні сподівання» заявника за договором і позбавили його, зокрема, умови, на яку він погодився під час укладання договору. За таких обставин Європейський суд зробив висновок, що в цій справі мало місце непропорційне втручання в мирне володіння своїм майном, а отже було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

За обставинами справи «Стретч проти Сполученого Королівства», на рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року у якій також послалися апелянти, заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження. Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з прав людини вказав, що зЗаявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди. Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності. Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат. За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

Однак у справі, яка переглядається, обставини справи є істотно відмінними.

Так, як зазначав прокурор, відповідачі набули прав власності на земельні ділянки незаконно, адже ті були передані їм у власність міською радою із перевищенням повноважень, яка розпорядилася землею, якою не мала права розпоряджатися, що є порушенням закону. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельних ділянок та повернення їх у власність держави.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення). Отже, обставини справ «Федоренко проти України» і «Стретч проти Сполученого Королівства» та даної справи істотно різняться і тому суд першої інстанції обгрунтовано не взяв їх до уваги.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення згідно доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :