Ухвала суду № 43720468, 06.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2015 року м. Київ К/800/59209/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року

у справі № 820/4634/13-а

за позовом Приватного підприємства «Ніколь ТВ»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Ніколь ТВ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року, позов задоволено у повному обсязі, скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.04.2013 року № 0001352210.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення попередніми судами норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки ПП «Ніколь ТВ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного і іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 05.04.2013 року № 1368/2210/32005345, яким встановлено порушення п. 14.1.181 ст. 14, п.п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 253 446, 00 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість у сумі 18 323, 00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.04.2013 року № 0001352210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 380 169, 00 грн., з яких за основним платежем - 253 446, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 126 723, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Відповідно до п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реквізити, які повинна містити податкова накладна, визначені у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, з системного аналізу наведених правових норм слідує, що наявність належно оформленої податкової накладної є обов'язковою умовою для виникнення права на нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПАТ «ТД «Укравтоваз» укладено дилерський договір поставки, виконання якого підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, контрольними листами автомобіля.

При цьому, з приводу доводів контролюючого органу щодо неналежного оформлення податкових накладних, що позбавляє позивача права на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості придбаних товарів, судами вірно зазначено про їх непідтвердженість та безпідставність, оскільки вони оформлені відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, з огляду на те, що вказані податкові накладні мають статус первинного документа, а факт здійснення господарських операцій та сплати грошових коштів підтверджується наявними в матеріалах справи документами первинного бухгалтерського обліку та не оспорюються контролюючим органом, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року у справі № 820/4634/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук