Ухвала суду № 43718356, 21.04.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/67/14-к Номер провадження 11-кп/786/291/15Головуючий у 1-й інстанції Куц Т.О. Доповідач ап. інст. Кисіль А. М.

Категорія-ч.2ст.186КК-Т.З.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого - Кисіля А.М.

суддів - Батрака В.В.,Куліша В.М.

секретаря Жури Н.Л.

за участю прокурора - Пархоменка А.О.

представника потерпілого ОСОБА_2 Бойченко Г.В.

обвинуваченого ОСОБА_4

адвоката Свястіної М.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 і прокурора прокуратури м. Комсомольська на вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 листопада 2014р.

Даним вироком:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_2, громадянина України, освіта середня, непрацюючого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, судимого 14.11.2013р. Комсомольським міським судом за ч.І ст.186, ч. 1ст. 187 КК України на 4 роки позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України з іспитовим строком 1 рік, -

засуджено за ч. 2ст. 186 КК України на 4роки 1 місяць позбавлення волі;

На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного за вироком Комсомольського міського суду від 14.11.2013р. у виді позбавлення волі більш суворим призначеним за даним вироком остаточно призначено - 4 роки 1 місяць позбавлення волі.

Відповідно до ч.4 ст.70 КК України вирок Комсомольського міського суду від 14.11.2013р. звернуто до окремого виконання.

Виправдано ОСОБА_4 за ч.2 ст.190 і ч.2 ст.189 КК України за недоведеністю його участі у вчинених злочинах.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 залишено без розгляду.

На вирок суду подана апеляція обвинуваченого ОСОБА_4, який вважає, що висновки суду про його винуватість у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.186 КК України не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, відсутні належні та допустимі докази його вини. Потерпілий ОСОБА_6 безпідставно на його думку вказав на нього, як на особу, яка вчинила злочин, оскільки той перебував у стані сп'яніння і оговорив його. До свідчень ОСОБА_7 про причетність його до нападу на потерпілого він вважає слід відноситися критично і не брати їх до уваги,тому що він не був безпосереднім очевидцем вчиненого. Суд безпідставно не врахував показань свідків захисту ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які не зазначали, що між ним та потерпілим у кафе та після виходу із нього був конфлікт пов'язаний із пограбуванням. Просить скасувати вирок суду, а провадження по справі закрити за відсутності ознак складу злочину у його діях.

Прокурор прокуратури м.Комсомольська також подав апеляцію, де зазначає, що по епізоду пограбування суд призначив занадто м'яке покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненому та особі засудженого. Крім цього, призначаючи покарання за сукупністю злочинів, суд безпідставно застосував принцип складання покарання шляхом поглинення, оскільки за даних умов вироки щодо обвинуваченого слід виконувати окремо. Безпідставно суд виправдав особу і за ч.2 ст.189 і ст.190 КК України, оскільки обвинувачений незаконно заволодів 1000 грн., які за потерпілого передала обвинуваченому свідок ОСОБА_12 Факт вимагання на думку прокурора узгоджується із свідченнями ОСОБА_13, ОСОБА_14, а суперечливі показання потерпілого ОСОБА_2 про надання саме ОСОБА_15 3000 грн. для виконання ремонтних робіт у квартирі, із яких той забрав собі 1000 грн., неправильно оцінені судом. На думку прокурора вбачається у діях обвинуваченого ознаки вимагання. Свідчення ОСОБА_15 перед прокурором не відкривалися у ході досудового слідства, а тому не повинні були судом братися до уваги. Крім цього, прокурор вказує, що суд неправильно виправдав обвинуваченого і за ч.2 ст.190 КК України, оскільки потерпіла не безпідставно вказувала на обвинуваченого, як на особу, який незаконно заволодів велосипедом у ОСОБА_16 Прокурор просить даний вирок скасувати повністю, дослідити докази вини ОСОБА_4 за епізодом шахрайських дій та вимагання коштів та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним та засудити за ч.2ст.186 КК України на 5 років позбавлення волі, за ч.2 ст.190 КК України на 2 роки позбавлення волі, за ч.2 ст.189 КК України на 6 років позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ч.1,4 ст.70 КК України на 5 років позбавлення волі. За сукупністю вироків згідно ст.71 КК України на 7 років позбавлення волі.

Інші учасники судового провадження вирок суду не оскаржили.

Згідно вироку суду ОСОБА_4 визнаний винним у тому, що у період з 1 по 3 год. 01.09.2013 року знаходячись по вул. Леніна, 75 у м. Комсомольську, повторно, відкрито з метою заволодіння чужим майном із застосування насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_6, забрав у нього 19000 гривень та мобільний телефон «Нокіа 6303», вартістю 400 гривень, а всього заволодів майном на загальну суму 19 400 грн. і втік.

Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачувався у тому, що на початку вересня 2013 року, перебуваючи у дворі будинку №1 по вул. Портовій, м. Комсомольська, повторно, умисно шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_16, заволодів велосипедом вартістю 300 гривень, який належав ОСОБА_17

10 квітня 2014 року о 10 годині ОСОБА_4, з метою заволодіння коштами, повторно, за попередньою змовою з іншими особами, стосовно яких справа виділена у окреме провадження (ОСОБА_18 та ОСОБА_19.), біля будинку №42 по вул. Леніна в м. Комсомольську із застосуванням фізичного насильства, яке виразилося у заподіянні ОСОБА_2 рани волосистої частини голови, що відносяться до легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я вимагали від нього 1000 гривень, які у подальшому отримали від його знайомої ОСОБА_12

За цими 2 епізодами ОСОБА_4 виправдний.

Заслухавши суддю доповідача, обвинуваченого ОСОБА_4 та його адвоката Святську М.О. про підтримання своєї апеляції, якою просили скасувати вирок суду та закрити провадження по справі за відсутності ознак складу злочину у діях ОСОБА_4 та заперечення на апеляцію прокурора, яку просили відхилити, і прокурора Пархоменка А.О., який заперечував проти задоволення скарги обвинуваченого і не підтримав апеляцію прокурора, який просив постановити новий вирок за мотивів наведених у його апеляції, представника потерпілого ОСОБА_2 адвоката Бойченко Г.В., яка просила вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляція обвинуваченого ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, а апеляцію прокурора слід задовольнити частково, а вирок суду змінити з таких підстав.

Відповідно до ст.370 КПК України вирок суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим коли він ухвалений на підставі об'єктивно з'ясованих обставин справи, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Відповідно до ч.З ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні правопорушення.

Цих вимог закону суд дотримався.

Посилання у апеляції обвинуваченого ОСОБА_4 на те, що судове слідство у справі проведено необ'єктивно з порушенням вимог норм КПК України і висновки суду про його винність за ч.2 ст.186 КК України не відповідають фактичним обставинам та не підтверджені розглянутими в судовому засіданні доказами, є необгрунтованими.

Оскільки на думку колегії суддів судове слідство у цілому проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі тягли за собою скасування вироку у справі не допущено, а висновки суду про вчинення обвинуваченим пограбування відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

Зокрема, свідчення обвинуваченого ОСОБА_4 та його доводи викладені у апеляції про відсутність доказів його вини і непричетність до пограбування спростовується належно дослідженими та оціненими доказами наведеними у вироку суду, а саме:

- у заяві про вчинений злочин та показаннях у суді потерпілий ОСОБА_6 вказав, що за встановлених судом обставин викладених у вироку він перебував у кафе разом із обвинуваченим, разом вони вживали спиртні напої і саме ОСОБА_4 після виходу з ним із кафе напав на нього і заволодів його мобільним телефоном, техпаспортом на авто, водійським посвідченням та коштами 19 000 грн. При цьому, обвинувачений завдав йому тілесні ушкодження у виді синця на обличчі, крововилив під з'єднувальну оболонку правого очного яблука. Потерпілий також вказав, що у ході судового провадження обвинувачений намагався «відкупитися» від нього, щоб той змінив свої показання на користь обвинуваченого.(т.2, а.п. 118)

Такі показання потерпілого узгоджуються із даними викладеними у дослідженому у суді протоколах проведення слідчого експерименту з ним від 24.12.2013 р. та фототаблицями до нього, проведеним оглядом місця пригоди. (т.2, а.п. 123-128);(т.2, а. п. 119-122,130-133)

У ході досудового слідства 26.12.2013р. ОСОБА_6, до поштової скриньки був підкинутий його телефон (т.2, а. п.129,130-133)

Твердження обвинуваченого в апеляції, що він разом із потерпілим не перебував після виходу із кафе, спростовано показаннями у суді свідка ОСОБА_8, який вказав, що саме вони вдвох виходили із кафе, при цьому обоє перебували у стані сп'яніння і направлялися у напрямку магазину «Квіти», де як встановлено згодом і відбувалися події пов'язані із пограбуванням потерпілого.

Посилання обвинуваченого і про те, що у потерпілого такі кошти були відсутні спростовується показаннями свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22, які підтвердили наявність таких коштів у потерпілого та сумки.

Про сумісне перебування обвинуваченого та потерпілого у період часу нападу на останнього засвідчив і свідок ОСОБА_23

Оцінивши надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.2 ст.186 КК України, оскільки ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна, поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого (грабіж), вчинений повторно.

Посилання в апеляції обвинуваченого щодо непричетності до вчиненого, спростовано стабільними показаннями у суді потерпілого ОСОБА_6 про вчинення щодо нього пограбування. Саме обвинувачений ОСОБА_4 наніс йому удар кулаком в обличчя, від якого він впав і саме після цих подій він виявив пропажу із його сумки мобільного телефону, документів на автомобіль та грошей в сумі 19000 грн.

Посилання захисту та обвинуваченого, що таким показанням потерпілого не варто вірити, оскільки той перебував у стані сп'яніння і не міг правильно розуміти дій щодо нього, спростовано наведеними у вироку суду доказами вини обвинуваченого, які у відповідності до вимог ст. 22 КПК України досліджені на основі змагальності між сторонами обвинувачення та захисту, дотриманням їх прав і законних інтересів перед судом.

Підстав для задоволення клопотання ОСОБА_4 викладених у його запереченнях про спростування доказів його вини шляхом їх повторного дослідження та надання належної оцінки на його користь, колегія суддів не приймає, оскільки сторони судового провадження такі докази дослідили у встановленому законом порядку. Підстав для повторного дослідження таких доказів немає.

Обвинувачений ОСОБА_4 у апеляції не навів мотивованих даних за яких показання потерпілого та свідків слід не приймати до уваги.

Щодо апеляції прокурора у частині необхідності скасування вироку суду про виправдання обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.190 та ч.2 ст.189 КК України, то воно також не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, частин 2, 4 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. У разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, ухвалюється виправдувальний вирок.

Стаття 94 КПК України вимагає, щоби для прийняття відповідного процесуального рішення суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

Як убачається з матеріалів судового провадження, пред'явлене ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні шахрайських діях щодо заволодіння велосипедом обґрунтовувалося даними викладеними у заяві потерпілої про те, що невідомий заволодів її велосипедом у її співмешканця ОСОБА_16, впізнанням по фотографії потерпілою ОСОБА_17 та ОСОБА_16 у райвідділі міліції самого обвинуваченого, який є нібито тим чоловіком якому ОСОБА_16 передав велосипед, показаннями потерпілої ОСОБА_17 у суді про зазначені обставини.

Оцінивши ці докази, суд першої інстанції на думку колегії суддів правильно дійшов висновку про недоведеність вини особи у заволодінні велосипедом, оскільки допитаний свідок ОСОБА_24 підтвердив, що у момент такої зустрічі ОСОБА_16 не передавав ОСОБА_4 велосипед. У суді органи обвинувачення не змогли допитати про обставини передачі велосипеда самого ОСОБА_16 і така інформація належним чином не була перевірена. За повідомленням потерпілої ОСОБА_16 виїхав за межі України на постійне місце проживання. Прокурор у судовому засіданні не зміг довести обставин вчинення злочину саме обвинуваченим та не навів даних за яких була б можливість усунути такі протиріччя у судовому засіданні.

За таких підстав відповідно до ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, що узгоджується із роз'ясненнями викладеними у п.23 Пленуму Верховного суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», де зазначено про неприпустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи не винність особи. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.

Колегія суддів вважає, що зібрані у справі докази за цим епізодом не підтверджують висновок органів слідства про доведеність вини особи у заволодінні шахрайським методом велосипедом потерпілої. Всі можливі збирання додаткових доказів вичерпані, тому колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано постановив виправдовувальний вирок за ч.2 ст.190 КК України.

Крім того, твердження прокурора у апеляції, що суд першої інстанції безпідставно виправдав ОСОБА_4 і за ч.2 ст.189 КК України, також не ґрунтується на його доводах.

В обґрунтування вини обвинуваченого по даному епізоду на досудовому слідстві були покладені показання потерпілого ОСОБА_2 та його письмова заява до міліції про те, що саме ОСОБА_4 та двоє чоловіків (ОСОБА_17 та ОСОБА_2) вимагали у нього грошові кошти в сумі 1000 грн. (т.2, а. п. 159) У ході чого спричинили йому за висновком експертизи легкі тілесні ушкодження. (т.2, а.п.160); (т.2, а.п. 161) Проведеним впізнанням по фотографіям ОСОБА_4 як особи, яка вимагала 1000 грн. саме потерпілим та свідком ОСОБА_12, показаннями останньої, що вона за проханням ОСОБА_2 передала 1000 грн. ОСОБА_4

Перевіряючи ці докази суд першої інстанції встановив і це не заперечував обвинувачений ОСОБА_4 у суді, що кошти у сумі 3000 грн. йому залишив свідок ОСОБА_15 для виконання ремонтних робіт у квартирі, де він разом із потерпілим ОСОБА_2 та іншими особами виконував ремонтні роботи. Саме ОСОБА_2 без відома обвинуваченого у квартирі, де вони працювали взяв собі 1000 грн.

За клопотанням захисту з метою встановлення істини у справі судом був встановлений та допитаний свідок ОСОБА_15, який підтвердив, що він як приватний підприємець організував ремонт у квартирі АДРЕСА_1. Обвинувачений ОСОБА_4 виконував роботи пов'язані із штукатуркою, а ОСОБА_2 - сантехнікою. Зважаючи на відлучення до зони АТО у якості волонтера, він залишав 3000 грн. у квартирі саме ОСОБА_4 на придбання будівельних матеріалів та оплату за виконану роботу, а ОСОБА_2 грошові кошти не передавав. Про конфлікт між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з приводу грошей йому стало відомо пізніше.

Зважаючи на викладені обставини у суді першої інстанції учасники судового провадження обґрунтовано встановили, що обвинувачений ОСОБА_4 на законних підставах володів вказаними коштами.

Доводи прокурора про те, що такі свідчення Хабарова суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги, оскільки вони не були йому відкриті захистом на досудовому слідстві у відповідності до п.12 ст.290 КПК України, не приймаються колегією суддів, оскільки відповідно до п.11 вказаної норми закону сторони кримінального провадження зобов'язані здійснювати відкриття одне одному додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

Свідок ОСОБА_15 був встановлений та допитаний під час судового провадження, про наявність таких даних не було відомо ні під час досудового слідства, оскільки обвинувачений не давав показань, посилаючись на ст.63 Конституції України, а органи слідства цих обставин не могли своєчасно з'ясувати іншим шляхом.

Через неповноту проведення досудового слідства свідок ОСОБА_15 був встановлений лише під час судового провадження і за клопотанням захисту обґрунтовано допитний у якості свідка, де було встановлено, що кошти у сумі 3000 грн. належали таким чином обвинуваченому.

Зважаючи на встановлені дані, законодавець передбачив, що відповідно до ст.189 КК України відповідальність за вимагання наступає при пред'явленні вимоги передачі чужого майна чи права на нього.

Предметом цього злочину є вимагання чужого майна, а не свого. Правильно суд першої інстанції встановив, що кошти у сумі 3000 грн. належали саме ОСОБА_4 і останній вимагав від ОСОБА_2 повернути 1000 грн., які той взяв без його відома. Тобто було встановлено, що предмет вимагання у даному випадку був відсутній.

Пред'явлена ОСОБА_4 вимога до потерпілого про повернення коштів утворює ознаку об'єктивної сторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Вимога задовольнити законні майнові претензії у даному випадку не утворює складу вимагання. За таких підстав суд першої інстанції правильно виправдав особу за ч.2 ст.189 КК України.

Прокурор у судовому засіданні обвинувачення не змінював. Щодо визнання винним ОСОБА_4 за спричинення легких тілесних ушкоджень (ст.125 ч.1 КК України ), то потерпілий ОСОБА_2 не підтримав таку заяву у суді.

Зважаючи на це, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно виправдав особу за ч.2 ст.190 іст.189 КК України.

Вирішуючи питання про необхідність призначення більш суворого покарання, про що просив прокурор, то колегія суддів підстав для задоволення у цій частині апеляції не вбачає, оскільки відповідно до ст. 65 КК України призначене судом покарання є справедливим і відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу.

Разом із тим, слід визнати слушними доводи прокурора в апеляції про те, що суд призначаючи покарання винному неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, яка полягає у наступному.

ОСОБА_4, 01.09.2013 року вчинив новий умисний корисливий насильницький злочин, передбачений ч.2 ст. 186 КК України та засуджений цим вироком (від 19.11.2014 року) на 4 роки 1 місяць позбавлення волі.

Крім цього, ОСОБА_25 засуджений вироком суду від 14.11.2013 року за ст. 186 ч.1 , ст. 187 ч.І, ст. 70, КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком І рік.

Суд першої інстанції незважаючи на це призначив ОСОБА_4 неправильно покарання, оскільки не взяв до уваги роз'яснення викладеного у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», про те, що якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Суд, призначаючи покарання, керуючись ст.70 ч.4 КК України за правилами складання покарань шляхом поглинання менш сурового покарання більш суворим, поглинув покарання за вироком від 14.11.2013 року та в свою чергу вказав, що вирок від 14.11.2103 року необхідно виконувати самостійно, що суперечить принципам складання та поглинання покарань.

За таких умов вирок суду підлягає зміні та виключенню із мотивувальної та резолютивної його частини вказівку суду на застосування ч.4 ст.70 КК України, де покарання призначено шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного за вироком Комсомольського міського суду від 14.11.2013р. у виді позбавлення волі на строк 4 роки більш суворим призначеним за даним вироком та остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі, у іншій частині цей вирок суду залишити без міни.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено порушень судом вимог кримінально-процесуального закону, які б ставили під сумнів обґрунтованість судового рішення у іншій частині.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 403,407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, -

У Х В А Л И Л А:

апеляцію обвинуваченого ОСОБА_4 залишити без задоволення, апеляцію прокурора прокуратури м. Комсомольська задовольнити частково.

Вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 листопада 2014р. щодо ОСОБА_4 за ч.2 ст.186 КК України змінити.

Виключити із його мотивувальної та резолютивної частини вказівку суду на застосування ч.4 ст.70 КК України з призначенням покарання шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного за вироком Комсомольського міського суду від 14.11.2013р. у виді позбавлення волі на строк 4 роки більш суворим призначеним за даним вироком та остаточного призначення ОСОБА_4 покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі, - у іншій частині цей вирок суду щодо ОСОБА_4 за ч.2 ст.186 КК України, яким йому призначено покарання - 4 роки 1 місяць позбавлення волі залишити без зміни.

Ухвала суду може бути оскаржена у касаційному порядку учасниками судового провадження протягом трьох місяців з дня проголошення до ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, а засудженим у той же строк з дня отримання копії судового рішення.

С У Д Д І :

Батрак В.В. Куліш В.М. Кисіль А.М.