Рішення № 43695187, 24.03.2015, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/8868/14-ц

Провадження № 2/520/1445/15

Рішення

іменем України

24 березня 2015 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Прохорова П.А.

при секретарі Козловій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та про визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

16 липня 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому посилаючись на обставини спільного проживання з нині померлим ОСОБА_3 у період з 1989 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, просила суд встановити відповідний юридичний факт проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та з таких підстав визнати за нею право власності на частину нерухомого майна, що було нажито такими особами у період спільного проживання, а саме: - на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1, на 1/2 частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_5, на 1/2 частину приміщень підвалу АДРЕСА_6.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, надавав додаткові пояснення щодо обставин спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Будучи допитаним у судовому засіданні в якості свідка представник позивача ОСОБА_4 повідомив суду про відомі йому обставини справи, та вказав, що знає ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2005 року та був другом їх родини. Зазначив, що вказані особи дійсно проживали як чоловік та дружина, однак з невідомих йому причин свій шлюб вони у встановленому законом порядку не зареєстрували, натомість внаслідок їх спільної праці ними було придбано спільне нерухоме майно. Зокрема спірна квартира була отримана ОСОБА_3 за наслідками виконання договору довічного утримання, а домоволодіння - отримано ним в дарунок від попереднього власника - пристарілої особи що потребувала стороннього догляду, та яка отримувала такий догляд від родини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Щодо спірних підвальних приміщень ОСОБА_4, як свідок, пояснив, що такі приміщення внаслідок спільної праці вказаних осіб були істотним чином покращені, та приведені до належного стану, в зв'язку з чим за рішенням суду за ним було визнано право власності на таке майно. Додатково свідок вказував на те, що ОСОБА_3 часто зловживав алкогольними напоями, та періодично лікувався від алкогольної залежності. В періоди таких зловживань домашні обов'язки та забезпечення потреб родини майже повністю перекладались на позивача. Також він зазначав, що спірне нерухоме майно було набуто ОСОБА_1 та ОСОБА_3 саме завдяки діяльності ОСОБА_5, оскільки остання вишукувала осіб, що потребували сторонньої допомоги, доглядала за ними разом з ОСОБА_3, та як наслідок отримували приналежне таким особам нерухоме майно. При цьому більшість дій по догляду за пристарілими особами виконувала саме ОСОБА_1 Крім того свідок пояснював оформлення оспорюваного нерухомого майна на ОСОБА_3 саме тим, що сторони довіряли один одному, не могли передбачити смерть ОСОБА_3, та обговорювали факт того, що наступне придбане подружжям майно вони будуть реєструвати саме на позивача.

Відповідач у судовому засіданні не заперечувала проти факту спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 1989 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнала позов в цій частині. Щодо вимог позивача про визнання за нею права власності на нерухоме майно то відповідач заперечувала з тих підстав, що на її думку підстави для задоволення позову у цій частині відсутні, оскільки за її посиланнями позивач не приймала трудової участі у набутті нині померлим ОСОБА_3 такого майна, окрім того надала до суду розписку ОСОБА_1 складену на ім'я відповідача про те, що ОСОБА_1 забрала приналежні їй після смерті ОСОБА_3 речі та немає претензій до відповідача, однак все ж таки згодом звернулась до суду з даним позовом.

ОСОБА_6, допитана в судовому засіданні в якості свідка, повідомила суду про те, що родину ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знає більше п'ятнадцяти років та весь час знайомства з ними вони проживали як чоловік та дружина, однак офіційно шлюб так і не зареєстрували, додатково вказала що вказана родина окрім тогою, що працювали, також доглядали осіб, що потребують стороннього догляду на умовах до говорів довічного утримання або на схожих умовах.

ОСОБА_7, допитаний судовому засіданні в якості свідка, повідомив суду про відомі йому обставини справи, та зазначив, що знайомий з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 2008 року та скільки він їх знає - стільки вони проживали однією родиною як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. ОСОБА_3, згідно пояснень вказаного свідка, періодично зловживав алкогольними напоями та у такі періоди їх господарство трималось здебільшого на ОСОБА_1

ОСОБА_9 допитаний судовому засіданні в якості свідка, повідомив суду про відомі йому обставини справи, та зазначив, що знає ОСОБА_3 з дитинства, а з ОСОБА_1 познайомився близько двадцяти років тому. Підтвердив факт проживання ОСОБА_1 Та ОСОБА_3 однією родиною як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з 1989 року по день смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Щодо спірного майна, зокрема квартири та домоволодіння, то свідок вказав, що воно набуте ОСОБА_3 від попередніх власників в зв'язку з тим, що родина ОСОБА_3 та ОСОБА_1 доглядала за такими власниками, надавала на їх потребу сторонній догляд.

Окрім того, свідки підтвердили справжність наданих до матеріалів справи фотографій та присутність на них родини ОСОБА_3 та ОСОБА_1, а також доньки ОСОБА_1 від першого шлюбу, яку померлий сприймав як власну доньку.

Вислухавши пояснення учасників судового засідання суд дійшов наступних висновків щодо фактичних та правових обставин справи.

Відповідно до свідоцтва про смерть, що видано 21.01.2014 року Відділом ДРАЦС у місті Одесі РС Одеського МУЮ, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та після його смерті відкрилась спадщина на приналежне йому майно, зокрема:

квартиру АДРЕСА_1, що належить спадкодавцю на підставі договору довічного утримання від 26.02.2008 року, та право власності на яку було зареєстроване у встановленому законом порядку за р.№21587451; домоволодіння АДРЕСА_5, що належить спадкодавцю на підставі договору дарування р.№6809 від 27.04.2007 року, та право власності на яке було зареєстроване у встановленому законом порядку за р.№12315416; нежитлове підвальне приміщення АДРЕСА_6, на підставі свідоцтва про право власності на нежитлове підвальне приміщення НОМЕР_1 від 2008 року, що було видане на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 29.10.2008 року №1684 замість рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.08.2005 року по справі №2-5434 та ухвали того ж суду від 10.05.2006 року, право власності на яке було зареєстроване у встановленому законом порядку за р.НОМЕР_2.

Згідно досліджених у судовому засіданні матеріалів спадкової справи №81/2014 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, спадкоємцем першої черги спадкування після смерті спадкодавця є відповідач, та останній свідоцтво про право на спадщину за законом ще не видавалось.

З викладеного вбачається, що з встановлення факту спільного проживання позивача та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу по день смерті ОСОБА_3, витікають як права позивача щодо прийняття спадщини після смерті вказаної особи, як спадкоємцем першої черги спадкування за законом, так і правові підстави для подальшого вирішення питання про поділ сумісно нажитого позивачем та ОСОБА_3 майна, як майна подружжя, вимоги про що також заявлені позивачем.

Як вбачається з наданих відповідачем у судовому засіданні пояснень, вона позовні вимоги, в частині встановлення відповідного юридичного факту про проживання позивача та ОСОБА_3 у період з 1989 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, визнала та проти їх задоволення не заперечувала.

Відповідно до ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В контексті положень ч.4 ст. 174 ЦПК України законними підставами для ухвалення рішення про задоволення позову, відповідно до аналізу ст. 214 ЦПК України вбачається встановлення судом наявності обставин, якими обґрунтовуються вимоги позову, встановлення правовідносин, що випливають із встановлених обставин та визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, встановлення відсутності інших фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи та перешкоджають можливості задоволення позову.

Так, відповідно до положень ст. 256 ЦПК України, суди вправі встановлювати факти, що мають юридичне значення, з встановлення яких випливає виникнення, зміна чи припинення прав та обов'язків фізичних осіб. Вище за текстом вказано, що встановлення факту, про який просить позивач, має для істотні правові наслідки, та зокрема за посиланнями позивача є підставою для визнання за нею права власності на частку у спільному майні подружжя, відповідно до приписів ст. 74 СК України.

Щодо обґрунтування фактичних обставин якими позивач обґрунтовує таку вимогу, то суд зазначає, що є вони належним чином обґрунтованими та підтверджується наданими у судовому засіданні поясненнями свідків та актом про проживання від 15.03.2014 року, яким жильці сусідніх, з домоволодінням АДРЕСА_5, житлових будинків засвідчили факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за вказаною адресою, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.

При цьому згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом із тим згідно зі ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що ця норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Одночасно з тим, з долученої до матеріалів справи копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 24.10.2005 року, що було видано Відділом РАЦС Шумського районного управління юстиції Тернопільської області, випливає, що у період до 24 жовтня 2005 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України необхідно встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що встановлені в ч. 2 ст. 3 СК України винятки, згідно з якими подружжя вважається сім'єю, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

А тому, в даному випадку ст. 74 СК України не може бути застосована до правовідносин, що склалися між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у період до 24 жовтня 2005 року (до дати розірвання його попереднього шлюбу).

Та з такого позовна вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме - проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки буз реєстрації шлюбу у період 1989 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає частковому задоволенню, в частині встановлення такого факту у період з 25 жовтня 2005 року (момент розірвання попереднього шлюбу ОСОБА_3) по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті ОСОБА_3), оскільки виходячи з заявлених позивачем вимог та посилань, відповідний факт у більш ранній період часу, в силу наведеного аналізу правових положень, не має тих правових наслідків, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, та що в свою чергу унеможливлює встановлення такого юридичного факту у період з 1989 року по 24 жовтня 2005 року включно, відповідно до змісту ст. 256 ЦПК України, за яким встановленню за рішенням суду підлягають лише ті юридичні факти, які матимуть правові наслідки.

Щодо вимог позову про визнання права власності позивача на частку набутого у період фактичних шлюбних відносин з нині померлим ОСОБА_3 майна, до якого позивач відносить зареєстровані за ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, домоволодіння АДРЕСА_5, та нежитлове підвальне приміщення АДРЕСА_6, то суд вирішуючи вказане питання виходить з встановлених вище обставин, зокрема щодо підстав, з яких за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на такі об'єкти нерухомості, та щодо проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 25 жовтня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Так, суд зазначає, що виходячи з наведеного вище аналізу положень ст. 74 СК України вбачається, що на будь-яке майно, що було набуте ОСОБА_3 до 24 жовтня 2005 року позивач майнових прав з підстав ст. 74 СК не має. Таке твердження актуальне щодо вимоги позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частину нежитлових підвальних приміщень АДРЕСА_6, право власності на які було визнано за відповідачем за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2005 року, та хоча згідно відмітки долученої до матеріалів справи копії такого рішення про набрання ним законної сили, воно набрало законної сили 14.04.2006 року, а було зареєстровано у відповідному державному реєстрі прав власності - 23.05.2005 року, тобто тоді, коли ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за попередніми висновками суду вже проживали однією родиною, без реєстрації шлюбу, з змісту такого рішення вбачається, що всі дії позивача, які зумовили набуття ним майнових прав щодо вказаного підвалу були вчинені ним у строк до 24 жовтня 2005 року, та полягали у користуванні таким підвалом з 2003 року за згодою його співвласників, проведенні ремонту у такому підвалі, несенню витрат по його утриманню, а тому зазначений підвал не підлягає поділу між чоловіком та жінкою як їх сумісне майно, оскільки всі поліпшення та звернення до суду з позовом відбувались до моменту розірвання першого шлюбу.

Щодо вимог позивача про визнання за нею прав власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_5, то на думку суду така вимога задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_3 право власності на зазначене домоволодіння набуто на підставі договору дарування, з чого слідує висновок про те, що таке майно, в контексті положень ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю. При цьому щодо посилань сторони позивача, на підтвердження яких надавали свої пояснення свідки, що фактично підставою для укладення такого договору дарування було довічне утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 попереднього власника (дарувальника) цього домоволодіння, то суд зазначає, що на теперішній час договір дарування домоволодіння АДРЕСА_5, що укладено між ОСОБА_13 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдарованим), вчинено у нотаріальній формі та посвідчено Іллічовою Н.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, та зареєстровано у відповідному реєстрі за р.№6809. Відомостей про оскарження такого договору або про визнання його удаваним суду не надано.

Окрему увагу суд звертає на те, що за текстом позову позивач посилається на те, що внаслідок пожежі таке домоволодіння в подальшому було зруйновано, та на те, що нею було прикладено чимало зусиль на відновлення такого домоволодіння, витрачено значні кошти на сплату будівельних матеріалів та робіт з його відновлення, за наслідком чого фактично вказане домоволодіння було збудоване заново, що на думку позивача є підставою для визнання такого домоволодіння сумісним майном її та ОСОБА_3, однак окрім усних посилань на такі обставини, жодних інших доказів на підтвердження зазначених обставин (зокрема довідки про пожежу, актів огляду домоволодіння, доказів ведення ремонтних та будівельних робіт тощо, квитанцій про придбання будівельних матеріалів, сплати за виконання будівельних робіт, проведення судової будівельно-технічної експертизи) суду надано не було, клопотання про їх витребування представником позивача та позивачем не заявлялись.

Таким чином суд доходить висновку про необґрунтованість вимоги позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_5, та відсутність підстав для її задоволення.

Правовою підставою реєстрації права власності за нині померлим ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1, згідно витягу з реєстру пав власності на нерухоме майно №18141215, є договір довічного утримання р.№640 від 26.02.2008 року. Державна реєстрація вчинена 18.03.2008 року.

Відповідно до аналізу положень ст. 57, ст. 74 СК України, та виходячи з встановлених судом обставин, суд доходить висновку про те, що така квартира набута ОСОБА_3 у період спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з підстав, що не породжують права особистої приватної власності, з чого слідує те, що відповідно до положень ч.1 ст. 74 СК така квартира належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч. 2 ст. 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 «Право спільної сумісної власності подружжя» цього Кодексу.

Згідно до п. 22 Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Ст.372 ЦК України передбачено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками, при цьому при розділі такого майна вважається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 72 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, або одному з подружжя може бути присуджена грошова компенсація замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно.

Так, з наведеного, вимоги позову в частині визнання за позивачем 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, у порядку поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вбачаються обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню. При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача як на підставу заперечень проти задоволення такої вимоги - на те, що позивач не приймала трудової та матеріальної участі у набутті у власність ОСОБА_3 такого майна, оскільки за попередніми висновками суду ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали однією родиною, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, з чого слідує те, що питання про матеріальну, трудову або інші види участі кожного з подружжя, у набутті спільного майна подружжям, не мають істотного значення, що витікає зі змісту положень 70 СК України, та разом з тим об'єктивне існування таких обставин, на які посилалась відповідач у своїх заперечення, спростовуються поясненнями свідків, що були надані ними у судовому засіданні.

Відповідно до положень ст.ст. 10, 11, 58, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та в межах і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому сторони мають право обґрунтовувати належність конкретно доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень та зобов'язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та з такого, зважаючи на викладені вище обставини суд доходить висновку про можливість часткового задоволення позову в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією родиною, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу в період з 24.10.2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, як такого, що набуте нею в результаті поділу сумісно нажитого майна її та ОСОБА_3 в період сумісного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені таким позивачем та підтверджені документально судові витрати у пропорційному до частини задоволених вимог розмірі, із врахуванням того, що сплата судового збору для позивача у встановленому судом розмірі була відстрочена до ухвалення Рішення у справі на підставі ухвали від 22.07.2014 року.

Так позивач при зверненні до суду надала докази сплати судового збору в загальному розмірі 257,20 грн. Не погодившись із таким розміром судового збору суддя, враховуючи відсутність відомостей про вартість спірного майна, попередньо визначив розмір судового збору за розгляд вимог майнового характеру в розмірі 3654,00 грн. В ході вирішення справи вартість спірного нерухомого майна встановлено не було, підстав для відступлення від попередньо-визначеного розміру судового збору немає.

З наведеного вбачається, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 243,60 грн., оскільки вимога немайнового характеру, судовий збір за вирішення якої був сплачений позивачем належним чином, була задоволена, та з відповідача на користь державного бюджету підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1218,00 грн., - відповідно до частини задоволених майнових вимог позивача, про відстрочення сплати судового збору за розгляд яких було вирішено судом.

З позивача за рішенням суду на користь державного бюджету підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 грн. - відповідно до частини майнових вимог у задоволення яких за висновком суду слід відмовити, про відстрочення сплати судового збору за розгляд яких було вирішено судом.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 174, 208-209, 213-215, 256 ЦПК України, ст.ст. 57-74, 372 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та про визнання права власності на майно - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у період часу з 25 жовтня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, як таке, що набуте нею як на майно подружжя у період спільного проживання з ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1461,60 грн.

В задоволенні інших вимог позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Прохоров П. А.