Ухвала суду № 43690461, 06.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2015 року Справа № 9104/148206/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Макарика В.Я., Ільчишин Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року по справі за позовом Матіїв Оксани Володимирівни до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1. звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 00000601171 від 14.05.2012 року частково в сумі 102657, 75 грн. та № 0000050171 від 14.05.2012 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції №0000050171 від 14.05.2012 року та № 0000060171 від 14.05.2012 року частково в сумі 102657,75 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Долинська об'єднана державна податкова інспекція оскаржила його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції з'ясовано, що між позивачем та його контрагентами - ТзОВ «Майра», ДП «Стратос Захід», ТзОВ «Перун» були укладені договори на поставку цукру - піску. При цьому перевіркою не виявлено і судом не підтверджено факт передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування.

Згідно з п.1.3 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства транспорту України, Міністерством статистики України від 07.08.96 № 228/253, зареєстрованої в Мінюсті України 28.08.96 за № 483/1508 для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту необхідними є: подорожній лист вантажного автомобіля та товарно - транспортна накладна.

Крім того, апелянт зазначає, що основними документами на перевезення вантажів відповідно до вимог «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. та зареєстрованого Міністерством юстиції України № 128/2568 від 20.10.1998р. є дорожні листи та товарно-транспортні накладні вантажного автомобіля (за формою № 1 -ТН), затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України) від 29.12.1995 № 488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Відповідно до пункту, 1.8 ст. 1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вимога щодо фактичної сплати податку на додану вартість як юридичного факту, що породжує право платника податку на відшкодування за рахунок бюджетних коштів надмірно сплаченого податку, стосується платника податку - покупця, за рахунок якого сплачується податок в ціні придбання товарів ( послуг ) при розрахунках з продавцем, на не підтвердження позивачем факту поставки йому товарів, за податковими накладними виписаними щодо яких позивач включив до податкового кредиту в податковій декларації. Як вбачається з акту документальної позапланової перевірки позивача, під час перевірки товариство не надало оригінали товарно -транспортних накладних на придбані товари, сертифікати їх якості, дані складського обліку, акти приймання - передачі, внутрішні прибуткові накладні на оприбуткування товарів, документи, що підтверджують їх транспортування.

Згідно зустрічних звірок контрагентів позивача, поставка товарів має характер багато ланцюгової, учасники якої - ТОВ «Майра» та ДП «Стратос - Захід», ТзОВ «Перун», є посередники. При цьому зустрічними звірками виявлено лише, виписані податкові накладні, однак документи, які підтверджують транспортування товару, а саме акти приймання - передачі, товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання продукції відсутні.

Згідно з підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 статті 5 та пп..11.2.1. п.11.2. ст. 11 цього ж Закону. Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь - які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом наведених норм придбання товару з метою використання в господарській діяльності платника податку є обов'язковою передумовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Згідно з абзацом 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Всупереч цим нормам суд не перевірив належним чином доводи відповідача про відсутність факту поставки товарів.

На підставі наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Долинської ОДПІ проведена планова виїзна документальна перевірка СПД ОСОБА_1. з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р., за результатами, якої 26.04.2012 року складено акт №938/1712738316603, на підставі якого Долинською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення № 0000060171 від 14.05.2012 року про збільшення податку на доходи фізичних осіб в сумі 111248,00 грн., № 0000050171 від 14.05.2012 року про донарахування податку на додану вартість в розмірі 289397,00 грн. (255177,00 грн. основного платежу та 34220,00 грн. штрафних санкцій). Оскаржувані податкові повідомлення-рішення базуються на висновках відповідача щодо нікчемності укладених правочинів між позивачем та ДП «Стратос-Захід» № 02/04/09Д від 02.04.2009 року, ТОВ «Майра» № 1009-3 від 10.09.2010 року, та ТОВ «Перун» № 3/1 від 17.01.2011 року.

Судом також встановлено, що між Матіїв О.М. та ДП «Стратос-Захід» був укладений договір № 02/04/09Д від 02.04.2009 року про поставку продуктів харчування (цукру-піску). На час укладення угод ПП ДП «Стратос-Захід» зареєстровано в ЄДРПОУ, було платником податку на додану вартість. Виконання вказаного договору про поставку цукру-піску в кількості 22000 кг підтверджується рахунком-фактурою №СФ-0000117 від 19.04.2010 року, видатковою накладною №РН-0000160 від 21.04.2010 року, податковою накладною №162 від 21.04.2010 року, платіжним дорученням №337 від 20.04.2010 року, випискою банку. Виконання договору № 1009-3 від 10.09.2010 року, укладеного між позивачем та ТзОВ «Майра», про поставку цукру-піску підтверджується видатковою накладною №РН-0001561 від 04.11.2010 року, податковою накладною № 1720 від 04.11.2010 року видатковою накладною №РН-0001595 від 10.11.2010 року, рахунком-фактурою №СФ-0001079 від 10.11.2010 року, податковою накладною №1768 від 10.11.2010 року , видатковою накладною №РН-0001815 від 08.12.2010 року, рахунком-фактурою №СФ-0001194 від 07.12.2010 року, податковою накладною №1990 від 08.12.2010 року, видатковою накладною №РН-0001850 від 14.12.2010 року, рахунком-фактурою №СФ-0001219 від 14.12.2010 року, податковою накладною №2023 від 14.12.2010 року. Поставка цукру-піску здійснювалась постачальниками власним автотранспортом.

Факт виконання договору № 3/1 від 17.01.2011 року укладеного між позивачем та ТзОВ «Перун» підтверджується видатковими накладними № П-00000031 від 28.01.2011 року, № П-00000017 від 19.01.2011 року, № П-00000144 від 18.02.2011 року, №П-00000217 від 25.02.2011 року, податковими накладними № 32 від 26.01.2011 року , №12 від 18.01.2011 року, №88 від 25.02.2011 року, №77 від 14.02.2011 року, №10 від 06.04.2011 року.

Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 2 цієї статті недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд вірно зазначив, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України.

Суд вірно вважав, що визнання договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача, проте з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися.

Крім того суд першої інстанції правильно зазначив, що постановою Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Також в зазначеній постанові Пленуму ВСУ № 9 зазначено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки Акту перевірки Долинської ОДПІ ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

Враховуючи наведене, суд дійшов обгрунтованого висновку, що позов підлягає задоволенню.

З огляду на це суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року у справі по справі № 2а-1427/12/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.Я. Макарик

Н.В. Ільчишин

Повний текст ухвали виготовлений 10.04.2015 року