Ухвала суду № 43682502, 08.04.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у. № 337/3004/14-ц Головуючий у 1-й інстанції: Курбатова О.М.

Провадження № 22-ц/778/2042/15 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів: Трофимової Д.А.

Осоцького І.І.

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи було уточнено.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначала, що з 17.06.2000 року по 15.11.2013 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

За час спільного проживання сторонами було придбано наступне майно: автомобіль КІА MAGENTIS GE2.0, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на ім'я ОСОБА_3 Оскільки вказаний автомобіль було продано третій особі, тому визнати право власності на 1/2 частину автомобіля є неможливим.

Крім того, за період шлюбу ОСОБА_3 став засновником ТОВ "Завод Запоріжмашпром", розмір внеску до статутного фонду становить 266 000 грн. Вважає, що вона має право на компенсацію у розмірі половини внеску відповідача до статутного фонду ТОВ "Завод Запоріжмашпром".

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд:

- поділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - автомобіль КІА MAGENTIS GE2.0, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та розмір внеску до статутного капіталу ТОВ "Завод Запоріжмашпром" в сумі 266 000 грн.;

- стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію 1/2 дійсної вартості автомобіля KIA MAGENTIS GE2.0, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що був придбаний в період шлюбу;

- стягнути з ОСОБА_3 на її користь компенсацію 1/2 суми спільних грошових коштів подружжя, витрачених відповідачем на внесення до статутного фонду ТОВ "Завод Запоріжмашпром", в розмірі 133 000 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2015 року позов задоволено.

Поділено майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - автомобіль КІА MAGENTIS GE2.0, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та розмір внеску до статутного капіталу ТОВ "Завод Запоріжмашпром" в сумі 266 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію 1/2 дійсної вартості автомобіля КІА MAGENTIS GE2.0, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що був придбаний в період шлюбу, в сумі 30 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію половини (1/2) суми спільних грошових коштів подружжя, витрачених ОСОБА_3 на внесення до статутного фонду ТОВ "Завод Запоріжмашпром", в розмірі 133 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із рішення суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.06.2000р., що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_2 (а.с. 9).

Шлюб було розірвано на підставі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04.11.2013р. Рішення набрало законної сили 15.11.2013р. (а.с. 11).

У період шлюбу сторонами був придбаний автомобіль KIA MAGENTIS GE2.0, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_3. Згідно даних УДАІ ГУМВС України Запорізької області станом на 12.09.2013р., ОСОБА_3 на підставі довідки-рахунок/розстрочка, КЦБР 027775 від 28.03.2008р., зареєстрував даний автомобіль на своє ім'я ( а.с. 12).

Вказаний автомобіль був проданий відповідачем третій особі - ОСОБА_5, автомобіль зареєстрований на основі довідки-рахунок серія ВІА № 185154 від 15.02.2014р., виданої ТОВ "СТВ АВТО". В довідці-рахунок вказана вартість автомобіля 60 000 грн. (а.с. 74, 75).

Під час шлюбу відповідач став засновником юридичної особи - ТОВ "Завод Запоріжмашпром", що підтверджується копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АД № 148205, у якому вказані дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) та про дату закінчення його формування - 280 000,00 грн., 25.08.2009. У відповідача розмір внеску до статутного фонду становить 266 000,00 грн. (а.с. 13-14).

З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст.ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст. 51, п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України, кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї розповсюджується на рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.

Згідно ст. 60 СК України основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 цього Кодексу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, що встановлено ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно- будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним нормам матеріального права та роз'ясненням вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України. Судом встановлено, що вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Встановлення цієї обставини відповідає закріпленому законом принципу презумпції спільної сумісної власності подружжя на придбане майно.

З наведеного слідує, що законом обов'язок доведення тих обставин, що певне майно не належить до спільної сумісної власності подружжя покладений саме на того з подружжя, хто заявив про вказані обставини.

Відповідно до п. 24 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

У п. 30 даної Постанови роз'яснено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Вимоги вказаних норм матеріального права та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України правильно застосовані судом першої інстанції, який не встановив наявності обставин, на підставі яких мав зробити висновок про належність автомобіля КІА MAGENTIS GE2.0, та внесених відповідачем до статутного фонду ТОВ "Завод Запоріжмашпром" грошових коштів до особистої приватної власності чоловіка ОСОБА_3

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль КІА MAGENTIS GE2.0, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки набутий сторонами під час шлюбу, відповідач здійснив його відчуження, тому підставно стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля в сумі 30 000 грн.

Крім того, суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на компенсацію 1/2 вартості частки в статутному фонді ТОВ "Завод Запоріжмашпром", яку вніс відповідач під час шлюбу.

Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України) та Законом України "Про господарські товариства".

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав

Згідно зі ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.

За положеннями ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 147 ЦК України та ч. 1 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Отже, об'єктом відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) у статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку поділу залишків майна товариства у процесі його ліквідації (припинення).

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового власника частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий власник частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частина прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частина майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру придбаної ним частки.

Разом із тим, з урахуванням положень ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Виходячи зі змісту ч.ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ внесеного майна, право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Отже, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства, це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд першої інстанції, який дійшов висновку, що позивач має право на половину внесених ОСОБА_3 до статутного фонду ТОВ "Завод Запоріжмашпром" грошових коштів.

Доводи апеляційної скарги про не надання судом оцінки доказам отримання позивачем грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля спростовані під час апеляційного розгляду справи. Так, належних та допустимих доказів отримання вказаної суми відповідачем не було надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції. Крім іншого, позивач категорично заперечує факт отримання грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля, а не визнає його, як помилково зазначає ОСОБА_3 у апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги про внесення відповідачем до статутного капіталу ТОВ "Завод Запоріжмашпром" лише 220 000 грн., а не 266 000,00 грн., спростовуються копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АД № 148205, згідно якого розмір внеску ОСОБА_3 до статутного фонду становить 266 000,00 грн., дату закінчення формування внеску - 25.08.2009 (а.с. 13-14).

Доводи апеляційної скарги про порушення права відповідача на справедливий судовий розгляд не знайшли свого підтвердження. З матеріалів справи вбачається, що сторона відповідача брала участь у розгляді справи, у судових засіданнях, користувалася правами надання заперечень та доказів на підтвердження заперечень.

Також, суд підставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача, що було заявлено у судовому засіданні 02.02.2015р. (в день ухвалення оскаржуваного рішення), про об'єднання в одне провадження цієї справи та справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особистою приватною власністю внеску до статутного фонду ТОВ "Завод Запоріжмашпром" у розмірі 220 000 грн.

Так, позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особистою приватною власністю внеску до статутного фонду надійшла до суду першої інстанції 02.02.2015 року. Провадження по справі було відкрито 18.02.2015р. До того ж, ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05.03.2015р. провадження по вказаній справі було закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв'язку з відмовою позивача від позову.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки є повторенням обставин, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення проти позову, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Решта доказів та обставин, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2015 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: