Рішення № 43679272, 07.04.2015, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/9080/13-ц

№ 2/183/126/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2015 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Березюк В.В.,

секретаря Тен І.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, Перещепинської пересувної механізованої колони -16 «Облміжколгоспбуду», третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу в частині продажу квартири АДРЕСА_1,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Новомосковського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_5, Перещепинської передвижної механізованої колони-16 «Облміжколгосбуду», третя особа: Новомосковська районна державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу будинку № 80, розташованого по вул. Запорізькій в смт. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області, в частині продажу квартири № 2, яким просить визнати частково недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ПМК № 16 та ОСОБА_6, посвідчений 24.03.1994 року Новомосковською районною державною нотаріальною конторою, зареєстрований в БТІ 24.03.1994 року за реєстровим № 2629-17, а саме в частині, що стосується квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування свого позову позивач зазначає, що в 1981 році її батькові ОСОБА_7 на склад сім'ї із 3-х осіб була виділена квартира АДРЕСА_1, житловою площею 32,9 кв.м., загальною площею 51,9 кв.м, оскільки батько працював стропальником в Перещепинській передвижній механізованій колоні -16 «Облміжколгосбуду».

03.05.1983 року її батько трагічно загинув в результаті нещасного випадку на виробництві в цьому ж ПМК-16. Вказана квартира, загальною площею 51,9 кв.м., з відповідною частиною вбиральні Г, входу в погріб Е, сараю Ж, огорожі ?, 1-3, на земельній ділянці площею 1075 кв.м. держфонду, була приватизована нею та її мамою - ОСОБА_8 на підставі наказу керівника Перещепинської передвижної механізованої колони -16 «Облміжколгосбуду», за № 20 від 12.08.1996 року, і їм було видане свідоцтво про право власності на житло на підставі рішення Новомосковської районної ради від 22.08.1996 року, зареєстрованого в КП Новомосковському МБТІ 22.08.1996 року за реєстровім № 774 - 3.

Її мати ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якої позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом про прийняття її ? частини житлової квартири № 2, в шлакоблочному будинку, що знаходяться в смт. Перещепине, Новомосковського району Дніпропетровської області, по вул. Запорізька, 80, розташованої на земельній ділянці площею 1075 кв.м. держфонду, за рішенням Перещепинської селищної Ради від 01.08.1996 року № 250, тому з цього моменту вона стала єдиним повноправним власником квартири АДРЕСА_1.

Позивач зазначає, що вона постійно користувалася своєю квартирою, але в березні 2013 року до неї звернулася відповідач ОСОБА_5, яка повідомила, що ця квартира належить їй на підставі договору купівлі-продажу з ПМК-16 від 24.03.1994 року.

Так, позивачка дізналася, що в інвентаризаційній справі будинку № 80, по вул. Запорізькій в м. Перещепине Новомосковського району, договору між ПМК-16 та ОСОБА_5 не існує, а є договір купівлі-продажу між ПМК № 16 та ОСОБА_6, посвідчений 24.03.1994 року Новомосковського районною державною нотаріальною конторою, зареєстрований в БТІ 24.03.1994 року за реєстровим № 2629-17.

ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_6 не могла придбати весь будинок, оскільки остання проживала в квартирі № 1 цього будинку і на той момент вона (позивачка) разом з мамою проживали постійно в квартирі № 2 цього ж будинку. У відповідності до оспорюваного договору купівлі-продажу між ПМК-16 та ОСОБА_6 житлова площа будинку, складає всього 66,2 кв.м, яку і отримала ОСОБА_6, тому вона не придбала весь будинок, а придбала лише його частину, а саме квартиру № 1, оскільки площа всього будинку складає 118,1 кв.м.

Окрім того позивачка ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_9, яка вказана в договорі купівлі-продажу в якості представника ПМК-16, яка позивачці повідомила, що вона не була присутня під час підписання договору і такий договір вона не підписувала, що ставить під сумнів весь договір купівлі-продажу, але позивачці достатньо визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, оскільки, як їй стало відомо, відповідач зареєструвала цей договір в 2012 році в КП Новомосковському МБТІ, тому виходить, що вона стала власником всього будинку. ОСОБА_1 з цим не згодна, оскільки вважає це порушенням її права як власника на квартиру № 2.

Позивачка також наголошує на тому, що реєстраційний номер оспорюваного договору в БТІ значиться, як №2629-17, який вказаний в договорі як номер реєстраційного посвідчення, виданого 02.03.1994 року на ПМК-16, а у відповіді начальника КП НМБТІ ДОР Нероди Д.М., на адвокатський запит, цей же № 2629-17 вказаний, як реєстраційний номер БТІ від 24.03.1994 року на ім'я ОСОБА_6, що ставить під сумнів дійсності договору купівлі-продажу будинку і його дійсної реєстрації.

ОСОБА_6, яка користувалася квартирою № 1, знала про права ОСОБА_1 та права її покійної матері на квартиру № 2, тому тут виявляється омана, під час вкладання договору як з боку ПМК-16, так і з боку покупця чи помилка нотаріуса під час посвідчення договору.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 позов підтримали, просили його задовольнити, надавши пояснення з приводу обставин викладених в позовній заяві.

Відповідач та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, просили суд в його задоволенні відмовити, зазначивши, що відповідно до спірного договору, ОСОБА_6 придбала цілий будинок. Яким чином в подальшому була здійснена приватизація частини житлового будинку позивачкою та її матір'ю, відповідачу не відомо, однак своєї провини в цьому вона не вбачає.

Представник відповідача - Перещепинської пересувної механізованої колони -16 «Облміжколгоспбуду» в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового засідання, причин неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи - Новомосковської районної державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового засідання, надавши заяву, якою просив розглянути справу у свою відсутність (а.с.38).

Суд, вислухавши сторін, їх представників, допитавши свідків ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

За договором купівлі-продажу від 24.03.1994 року жилого будинку, розташованого у с. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області по вул. Запоріжська, 80, укладеному між Перещепинською передвижною механізованою колоною-16 «Облміжколгосбуду» (продавцем) та ОСОБА_6 (покупцем), зареєстр. за № 2-604, остання придбала цілий житловий будинок А, шлакоблочний, житловою площею 66,2 кв.м.. з надвірними побудовами: сарай - літня кухня Б, нужники В, Г, погріб Д, сарай - літня кухня Ж, сарай З, навес И, сарай Л, огорожа 1-6, водоколонка К, погріб 2 у в АДРЕСА_1, розташовані на земельній ділянці, площею 1090 з земель держфонду по рішенню Перещеписької сільської Ради від 29.12.93 року № 389 (а.с.26-27).

Як видно з дослідженої в судовому засіданні інвентарної справи на зазначене домоволодіння (два томи), вона була заведена на домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1 (том 1), і на момент укладення оспорюваного договору це було ціле домоволодіння з єдиною вищезазначеною адресою.

Крім того, як видно із зазначеної інвентарної справи, станом на 01.11.1992 року ціле домоволодіння складалося з двох квартир - 1 і 2, які мали по 3 жилі кімнати і площі: загальну - 52,6 і 44,1 кв.м та житлову 33,3 і 32,9 кв.м, відповідно, (а.с.3-об інвентарної справи, том 1).

Тобто, якщо скласти житлові площі обох квартир (33,3 кв.м. та 32,9 кв.м), загальна житлова площа будинку, розташованого в АДРЕСА_1, станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу складала 66,2 кв.м., що відповідає площі, зазначеній у спірному договорі купівлі-продажу.

З чого суд приходить до висновку, що відповідно до договору купівлі-продажу від 24.03.1994 року, укладеному між Перещепинською передвижною механізованою колоною-16 «Облміжколгосбуду» (продавцем) та ОСОБА_6 (покупцем), зареєстр. за № 2-604, остання придбала цілий житловий будинок А, шлакоблочний, житловою площею 66,2 кв.м.. з відповідними надвірними побудовами.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено в судовому засідання, договір, укладений між Перещепинською передвижною механізованою колоною-16 «Облміжколгосбуду» (продавцем) та ОСОБА_6 (покупцем), який є предметом спору, його сторонами не оспорювався.

Посилання позивача на той факт, що Перещепинська передвижна механізована колона-16 «Облміжколгосбуду» (продавець) не мала права відчужувати весь будинок, суперечать вищезазначеним нормам закону про те, що сторони є вільними в укладені договору і власник розпоряджається належним йому майном на власний розсуд.

Дійсно, судом встановлено і не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, той факт, що на момент укладення спірного договору позивач з матір'ю мешкали в квартирі АДРЕСА_1, однак вимог про те, що наявність зареєстрованих осіб в житловому приміщенні будь-яким чином перешкоджає власнику нерухомого майна укладати відносно цього майна цивільно-правові угоди, законодавство, яке діяло на той час, не містило.

А тому, з цих підстав, договір не може бути визнано недійним.

Не можуть бути прийняті судом і посилання представника позивача ОСОБА_2 на ст.ст. 229-230 ЦК України (правові наслідки правочину, чиненого під впливом помилки та правові наслідки вчинення правочину під впливом обману), оскільки відповідно до ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ст.229 ЦК); якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним (ст.230 ЦК).

З аналізу вищезазначених норм можна зробити висновок про те, що вони стосуються безпосередньо сторін правочину, однак позивач стороною договору, який є предметом розгляду, не була, а сторонами правочину, як зазначалося вище, даний договір не оспорювався.

Крім того, як зазначає Пленум ВСУ в своїй Постанові від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п.20, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел в діях однієї зі сторін правочину.

Доказів наявності умислу в діях будь-кого зі сторін договору, який є предметом позву, в порушення вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України, суду не надано.

Таким чином, і з цих підстав, договір визнанню недійсним не підлягає.

Посилання представника позивача на той факт, що ОСОБА_9 не підписувала договір, який є предметом позову (до речі ОСОБА_9 була допитана в судовому засіданні і підтвердила дану обставину) судом оцінюються критично, оскільки, по-перше, договір посвідчений нотаріально, а тому суд призюмує, що державним нотаріусом встановлювались особи та перевірялись їх повноваження під час підписання договору (в усякому разі доказів, які б спростовували дану обставину суду не надано), а, по-друге, належність підпису певній особі може бути встановлено виключно висновком почеркознавчої експертизи, однак дане клопотання в судовому засіданні не заявлялось.

Судом безумовно приймається до уваги той факт, що, суду надано копію розпорядження органу приватизації № 20 від 12.08.1996 року, відповідно до якого ОСОБА_7 Перещепинською передвижною механізованою колоною-16 «Облміжколгосбуду» була виділена квартира АДРЕСА_1 (а.с.11).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим на підставі рішення Новомосковської районної ради від 22.08.1996 року, зареєстрованим в КП Новомосковському МБТІ 22.08.1996 року за реєстровім № 774 - 3, квартира АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (а.с.12).

Згідно копії Витягу про державну реєстрацію прав КП «Новомосковське міське БТІ» ДОР» № 36508307 від 03.12.2012 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності /БН/ 22.08.1996 року / Пересувна механізована колона № 16 (а.с.13).

З наданої суду копії свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 отримали в спадок ? частини житлової квартири № 2, в шлакоблочному будинку, житловою площею 32,90 кв.м., загальною площею 51,90 кв.м., з відповідною частиною вбиральні Г, входу в погріб Е, сараю Ж. огорожі, ? 1-3, що знаходяться в АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1075 кв.м. держфонду, за рішенням Перещепинської селищної Ради від 01.08.1996 року № 250, що стверджується й довідкою БТІ від 09.12.1996 року за № 2803 від 09.12.1996 року (а.с.14, 15).

Однак, на переконання суду, в даному випадку виникає питання щодо правомірності приватизації частини будинку АДРЕСА_1, яка відбулася в 1996 році, оскільки, як видно з досліджених в судовому засіданні доказів (зокрема договору купівлі-продажу, який є предметом спору), на момент приватизації квартири АДРЕСА_1, власником цілого житлового будинку АДРЕСА_1, вже не була Перещепинська передвижна механізована колона-16 «Облміжколгосбуду», оскільки остання відчужила цілий житловий будинок ще в 1994 році ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.42).

Але, враховуючи той факт, що позовних вимог з цього приводу сторонами заявлено не було, а відповідно до вимог ст.11 ЦПК України, суд розглядає справи виключно в межах позовних вимог, дане питання судом не розглядалося.

Зокрема, згідноп.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 N 9, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Згідно зі ст.3 ЦПК України кожна особа має право у встановленому порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В даному випадку, ані позивач, ані її матір, спадкоємцем якої вона є, не були сторонами спірного правочину.

Таким чином, суд приходить до переконання про те, що дані позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні у якості свідків були допитані ОСОБА_16 та ОСОБА_9, ОСОБА_17, ОСОБА_14, однак їх свідчення не спростовують обставин, встановлених в судовому засіданні.

В судовому засіданні також були досліджені копії квитанцій щодо оплати комунальних послуг, які також не спростовують обставин, встановлених в судовому засіданні, оскільки факт того, що родина відповідача постійно мешкала у спірному приміщенні, сторонами не заперечувався (а.с.29-24)

Аналізуючи вищевикладене, суд вважає, що позов не обґрунтований та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 234, 626, 627, 628 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 60, 212-215, ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, Перещепинської пересувної механізованої колони -16 «Облміжколгоспбуду», третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу в частині продажу квартири АДРЕСА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана в апеляційний суд Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суду в десятиденний термін після його проголошення. Особи, які брали участь у судовому засіданні, але не були присутніми під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Березюк