Ухвала суду № 43667365, 09.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/44326/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 09.04.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Господарник" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012

у справі № 2а-11926/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Господарник"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Господарник" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання незаконним податкового повідомлення - рішення просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача № 666/23-2/0 від 24.06.2005.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2010 позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 666/23-2/0 від 24.06.2005.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2010 скасовано, прийняте нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну комплексну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2001 по 30.09.2004 та складено акт № 351/23-2/30971302 від 22.06.2005.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 666/23-2/0 від 24.06.2005, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість 1200000 грн.: 600000 грн. основний платіж, 600000 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України „Про податок на додану вартість", не включено до об'єкту оподаткування податком на додану вартість операцій з передачі ощадних сертифікатів фізичним особам в обмін на корпоративні права.

Передача ощадних сертифікатів фізичним особам в обмін на корпоративні права відноситься до операцій з продажу товарів та оподатковується податком на додану вартість на загальних підставах.

30.08.2004 за договорами уступки частки в статутному фонді позивач придбав у громадян частки у статутному фонді ТОВ „Строй-Маркет".

Відповідно до п. 6 зазначених договорів, за передану частку у розмірі 0.2% статутного фонду ТОВ „Строй-Маркет", позивач взяв на себе зобов'язання по сплаті фізичним особам грошової суми в розмірі 1500000 грн. за кожним договором.

В оплату вартості отриманих часток у статутному фонді ТОВ „Строй-Маркет" позивач передав продавцям ощадні сертифікати № ОС-3-009551 та № ОС-3-009590 на загальну суму 3000000 грн., що підтверджується актами приймання-передачі ощадних сертифікатів від 30.08.2004.

Ощадні сертифікати були попередньо придбані у АКПІБ „Промінвестбанк" на підставі депозитного договору від 30.08.2004 про розміщення грошових коштів в сумі 3000000 грн. та передані позивачу за актом приймання-передачі сертифікатів від 30.08.2004 на пред'явника, дата погашення 20.11.2004.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що здійснені позивачем операції придбання часток у статутному фонді за ощадні сертифікати не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суду апеляційної інстанції виходив з того, що операції позивача з поставки ощадних сертифікатів на пред'явника в обмін на корпоративні права є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Втім з такою правовою оцінкою обставин справи погодитися не можна. Адже згідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Виходячи з аналізу терміна "товари", яке наведене в п. 1.6 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" корпоративні права не охоплюються визначенням цього терміна.

Згідно з пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону.

Таким чином, у розумінні наведеної норми Закону для цілей оподаткування основним критерієм для віднесення цієї чи іншої операції до продажу є передача права власності на товар.

В силу вимог підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість", у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно з статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм у позивача відсутній законодавчо встановлений обов'язок оподатковувати податком на додану вартість операції з придбання корпоративних прав, а відтак право на податковий кредит за даними операціями не виникає, що в свою чергу виключає можливість участі цих операцій при розрахунку бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

За змістом наведеної норми, покупець не має права на формування податкового кредиту внаслідок продажу йому (при купівлі ним) товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону.

Таким чином, ця норма стосується формування податкового кредиту в податковому обліку покупця з тієї ж господарської операції, внаслідок якої у продавця не виникають податкові зобов'язання, і відповідно відсутнє джерело відшкодування податку на додану вартість покупцю.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Господарник" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а-11926/10/2670 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2010 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Господарник" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а-11926/10/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2010 у справі № 2а-11926/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко