Ухвала суду № 43667350, 09.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року м. Київ К/9991/60749/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012

у справі 2а-19048/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вибір року Україна»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вибір року Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2012 позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Вибір року Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-госодпрських взаємовідносин з ТОВ «Рекламна Агенція Фаворит» за період з 01.04.2010 по 31.01.2011, за результатами якої складено акт від 11.07.2011 року № 861/23-2/31302071.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 279 407,05 грн.

На підставі зазначеного акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26.07.2011 року № 0006672302, яким ТОВ «Вибір року Україна»було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 345235,00 грн.

Приймаючи спірне рішення фіскальний орган посилвався що заниження податку на додану вартість сталося внаслідок неправомірного формування податкового кредиту за податковими накладними виданими ТОВ «Рекламна агенція Фаворит» з огляду на відсутність первинних документів бухгалтерського обліку на підтвердження факту вчинення господарських операцій. Податковим органам по зазначеному підприємству вбачаються ознаки фіктивності та встановлено факт нікчемності правочинів по ланцюгу поставки.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання податковий орган виходив з того, що заниження податку на додану вартість сталося внаслідок формування податкового кредиту за господарськими операціями позивача з ТОВ «Рекламна агенція Фаворит» вчиненими на виконання договору № 10/10/28 від 28.10.2010.

Разом, з тим, як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, факт придбання та оплати позивачем отриманих послуг підтверджується первинними документами, оформленими відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

А тому, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до вимог чинного законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, є підставою для формування податкового кредиту, а правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання належним чином не доведено.

При цьому помилковим є висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, оскільки не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім агентом.

Позиція податкового органу про те, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит залежить від правомірності дій його контрагентів, також не відповідає чинному законодавству, оскільки факт несплати податків однією із сторін договору свідчить про порушення податкового законодавства, а не про наявність умислу та мети, що завідомо суперечить інтересам держави, і як наслідок, відповідальністю за таке порушення не можуть бути санкції, передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України.

Отже, позивач мав усі підстави для відображення спірної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту за відповідний період. Викладені в акті перевірки висновки щодо неправомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту є такими, що засвідчують довільне тлумачення податковим органом норм чинного законодавства та не можуть вважатися обґрунтованими.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 у справі 2а-19048/11/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 у справі 2а-19048/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко