Рішення № 43665788, 06.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2015Справа №910/24089/14

За позовом Виконувача обов'язків прокурора Деснянського району міста Києва від інтересах держави в особі

1) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

2) Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про стягнення 121 788 036, 02 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Марченко О.В.

Демидов В.О.

Представники:

від прокуратури: Колбушкова К.В.

від позивача 1: Притула Г.Ю.

від позивача 2: Чеботрарьова І.Г.

від відповідача: Святок С.П., Щербина Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Виконувач обов'язків прокурора Деснянського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом від в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення заборгованості за спожитий газ за договором купівлі-продажу природного газу № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. та додатковою угодою № 1 до договору від 30.05.2013 р. у розмір 99 600 935, 10 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 10 167 754, 39 грн., 3 % річних у розмірі 4 208 039, 85 грн. та пені у розмірі 7 811 306, 68 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати спожитого природного газу за вищевказаним договором та додатковою угодою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 р. порушено провадження у справі № 910/24089/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.12.2014 р. за участю повноважних представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

08.12.2014 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Прокуратури Деснянського району міста Києва надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з тим, що станом на 12.11.2014 р. розмір заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. зменшився у зв'язку з оплатою відповідачем на 18 000 000, 00 грн., а відтак - прокурор просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» заборгованість у розмірі 81 600 935, 10 грн., пеню у розмірі 7 811 306, 68 грн., 3 % річних у сумі 4 927 849, 59 грн. та інфляційні втрати у розмірі 19 275 807, 70 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Тож, приймаючи до уваги, що заява Прокуратури Деснянського району міста Києва не суперечить вимогами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду та задовольнив, у зв'язку з чим даний спір вирішується, виходячи із нової ціни позову.

У процесі провадження у справі Публічне акціонерне товариство «Київенерго» подало відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечило, мотивуючи свої заперечення тим, що залишок заборгованості відповідача перед Публічним піонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» становить 31 223 276, 50 грн. та є заборгованість державного бюджету перед відповідачем з відшкодування різниці між встановленими державою тарифами на продаж теплової енергії та економічно обґрунтованою ціною на її виробництво та не може бути оплачений Публічним акціонерним товариством «Київенерго».

Крім того, Публічне акціонерне товариство «Київенерго» зазначає про відсутність підстав для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на відсутність вини відповідача у порушенні зобов'язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2105 р. призначено колегіальний розгляд даної справи.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 19.01.2015 р. визначено колегіальний склад суду для розгляду справи № 910/24089/14 - Пригунова А.Б. (головуюча), Марченко О.В. та Демидов В.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2015 р. дану справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 25.02.2015 р.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України подало письмові пояснення по справі, у яких зазначає по підтримку поданого прокурорам позову та просить задовольнити заявлені вимоги.

Публічне піонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2014 року відповідно до якого збитки підприємства складають 62 474 671 000, 00 грн.

18.03.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Публічне акціонерне товариство «Київенерго» подало клопотання про зупинення провадження у справі № 910/24089/14 до вирішення Господарським судом міста Києва пов'язаної справи № 910/4443/15-г, яке обґрунтовує тим, що в межах справи № 910/4443/15-г за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» про визнання пп. 7.2. п. 7 договору № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. недійсним, судом може здійснюватись оцінка доказів у їх сукупності щодо нарахування пені за договором № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р.

Розглянувши вищевказане клопотання відповідача, суд відзначає, що за правилами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Відповідно до п. 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

За змістом ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В той же час, суд відзначає, що оцінка судом доказів при розгляді справи № 910/4443/15-г не має преюдиціального значення під час розгляду іншої справи за участю тих же самих сторін та, при цьому, розглядаючи спір у справі № 910/24089/14, суд не позбавлений можливості здійснити оцінку відповідності договору № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. та/або певних його умов приписам чинного законодавства та, відповідно, встановити наявність чи відсутність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд не вбачає передбачених ст. 79 Господарського процесуального кодексу України підстав для зупинення провадження у даній справі, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання.

У судовому засіданні 18.03.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.04.2015 р.

У даному судовому засіданні представник відповідача подав контррозрахунок штрафних санкцій відповідно до якого 3 % річних від простроченої суми становить 479 841, 92 грн., інфляційні втрати - 1 210 846, 59 грн. та 706 364, 92 грн. - пені.

Крім того, відповідача зазначає про відсутність законних підставі для нарахування штрафних санкцій на суму 50 724 390, 59 грн., які сплачені Публічним акціонерним товариством «Київенерго» у грудні 2014 року, як компенсація різниці в тарифах.

Крім того, Публічним акціонерним товариством «Київенерго» подано клопотання про зменшення заявленої до стягнення пені в порядку ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України до 10 % від заявленої суми, яке обґрунтовує тим, що заборгованість Публічного акціонерного товариства «Київенерго» перед Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» виникає внаслідок несвоєчасного розрахунку споживачів за спожиту теплову енергію та компенсації різниці в тарифах.

Також відповідач відзначає, що поставлений позивачем природний газ споживається відповідачем не для задоволення власних потреб, а виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та населенням тобто для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів.

При цьому, представ відповідача підтвердив заборгованість Публічного акціонерного товариства «Київенерго» перед Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» у розмір, казаному прокурором у заяві про зменшення позовних вимог.

Решта учасників провадження заперечили проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 06.04.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3410-БО-41, за умовами якого позивач 2 зобов'язався передати, а відповідач - прийняти у власність у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 та/або природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст. 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та оплатити його на умовах договору.

Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за договором використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджет ними установами та організаціями та іншими споживачами.

Відповідно до п. 2.1. договору позивач 2 передає відповідачу для Житлотеплоенерго Київенерго з 01.01.2013 р. до 31.12.2013 р. газ обсягом 99 976, 00 тис. куб.м.

Згідно з п.п. 5.2., 5.5. договору ціна за 100 куб.м. газу становить 3 509, 00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 % та податок на додану вартість за ставкою 20 %, що загалом становить 4 661, 74 грн. Загальна вартість договору на дату його укладення становить 466 062 118, 24 грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За умовами п. 7.1. договору у разі невиконання відповідачем п. 6.1. договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу 2, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір, відповідно до п. 11.1., набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, діє в частині реалізації товару до 31.12.2013 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Додатковою угодо. № 1 від 30.05.2013 р. про внесли зміни до договору № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. та встановили, що обсяг газу, що підлягає передачі відповідачу становить до 31 703, 0 тис. ккуб.м. загальною вартістю 147 791 143, 22 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. позивач 2 передав, а відповідач прийняв газ обсягом 31 703 751 тис. куб.м. загальною вартістю 147 780 532, 15 грн., що підтверджується актами приймання-передачі, засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.

Обґрунтовуючи заявлений позов, прокурор стверджує, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати природного газу, поставленого за договором № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 81 600 935, 10 грн., яку прокурор просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що станом на 19.01.2015 р. заборгованість Публічного акціонерного товариства «Київенерго» за договором № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. становить 31 223 276, 50 грн.

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» стверджує, що оплата природного газу за договором № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. здійснювалась відповідачем відповідно до особливого алгоритму проведення розрахунків, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України «Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ» № 1028 від 03.12.2008 р. та за рахунок виділених державою субвенцій на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.

Також відповідач вказує, що заборгованість у розмірі 31 223 276, 50 грн. - заборгованість державного бюджету перед відповідачем з відшкодування різниці між встановленими державою тарифами на продаж теплової енергії та економічно обґрунтованою ціною на її виробництво та не може бути оплачений Публічним акціонерним товариством «Київенерго» в силу положень постанови Кабінету Міністрів України № 30 від 29.01.2014 р., якою встановлено, що перерахування субвенцій здійснюється на суму заборгованості, що утворилась (компенсації, що розрахована) на початок місяця, в якому проводяться розрахунки, і непогашена (не відшкодована) на дату складення довідки про суму заборгованості (розрахунку компенсації), тобто у разі погашення Публічним акціонерним товариством «Київенерго» вказаної заборгованості держави унеможливить дотримання механізму компенсації різниці в тарифах та призведе до збитків.

З приводу наведеного, суд відзначає, що за приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ» № 1028 від 03.12.2008 р. (втратила чинність з 18.06.2014 р.), на яку посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень, плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів зараховується виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за використаний природний газ комунальними підприємствами теплоенергетики, тепловими електростанціями, теплоелектроцентралями, котельнями та іншими суб'єктами господарювання, які провадять діяльність, пов'язану з постачанням теплової енергії, крім підприємств, що належать до системи автономного та децентралізованого теплопостачання.

Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України «Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ» № 1028 від 03.12.2008 р. (втратила чинність з 18.06.2014 р.) підприємства теплоенергетики та їх відокремлені підрозділи зобов'язані у тижневий строк після набрання чинності цієї постановою поінформувати усі категорії споживачів, що розташовані на території провадження діяльності, пов'язаної з постачанням теплової енергії, про відкриті в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. У разі коли в платіжному дорученні/касовому документі споживача теплової енергії реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого підприємством теплоенергетики або його відокремленим підрозділом в уповноваженому банку, установа, що приймає платіжний документ (установа банку, підприємство поштового зв'язку або орган Казначейства) повертає такий документ без виконання визначених у ньому вимог з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.

В той же час, за змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тож, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р., укладеного на підставі вільного волевиявлення сторін, на час прийняття рішення у даній справі є чинними, а відтак - його умови є обов'язковими для виконання сторонами в силу приписів ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

При цьому, умови договору № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. не ставлять оплату поставленого природного газу в залежність від своєчасності надходження бюджетних коштів для погашення різниці в тарифах, у зв'язку з чим відсутність таких субвенцій не є підставою для звільнення відповідача від виконання договірних зобов'язань.

Аналогічні висновки у спірних відносинах викладені також у постановах Вищого господарського суду України № 910/341/13 від 03.06.2014 р. та № 35/170 від 20.10.2011 р.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку що відповідачем допущено порушення договору № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. щодо оплати поставленого природного газу.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що у процесі провадження у справі, відповідачем перераховано на рахунок Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» грошові кошти за спожитий у 2013 році природний газ за договором № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р. на суму 50 724 390, 24 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Припинення існування предмета спору, за змістом наведеної статті, свідчить про відсутність між сторонами неврегульованих питань.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи, що після порушення провадження у даній справі відповідач зарахував на рахунок Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» грошові кошти у розмірі 50 724 390, 24 грн., що є предметом спору у даній справі, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі № 910/24089/14 в частині позову Виконувача обов'язків прокурора Деснянського району міста Києва від інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 50 724 390, 24 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, прокурором заявлено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» 7 811 306, 68 грн. - пені, 4 927 849, 59 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 19 275 807, 70 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Однак, відповідач вважає відсутніми підстави для нарахування штрафних санкцій, у зв'язку з відсутністю вини Публічного акціонерного товариства «Київенерго» у простроченні виконання зобов'язань, оскільки відповідач не має змоги самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

За змістом п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Вищевикладене також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 24.10.2011 р. № 6-38цс11 та від 23.01.2012 № 37/64.

Тобто, застосування норм ст. 625 Цивільного кодексу України не залежить від наявності вини боржника у порушенні грошового зобов'язання.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р., який є двостороннім правочином, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити отриманий природній газ на умовах та в строки встановлені договором, у зв'язку з чим відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою для звільнення відповідача від передбаченої законом і договором відповідальності за порушення строків оплати газу, поставленого за договором № 13/3410-БО-41 від 28.12.2012 р.

Згідно розрахунку прокуратури за період з 14.02.2013 р. (дата виникнення заборгованості за поставлений у січні 2013 року природній газ) до 13.11.2014 р. (дата визначена позивачем), який здійснено з урахуванням часткових проплат, а також граничного терміну для нарахування пені, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, розмір 3 % річних становить 4 927 849, 59 грн., інфляційні втрати - 19 275 807, 70 грн. та 7 811 306, 68 грн. - пені.

Перевіривши правильність розрахунків позивача, судом встановлено, що заявлені до стягнення суми розраховані арифметично вірно та не перевищують розрахунок суду.

Тож, враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем договірних зобов'язань, приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів наявності підстав звільнення Публічного акціонерного товариства «Київенерго» від відповідальності за таке порушення, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України та застосування штрафної санкції, встановленої ст. 549 Цивільного кодексу України та ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України.

Наведене узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, що викладена у постанові № 910/341/13 від 03.06.2014 р.

В той же час, відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

На підставі вищенаведеного, з огляду на встановлені судом обставини та приймаючи до уваги ступінь вини Публічного акціонерного товариства «Київенерго», суд вважає за доцільне частково задовольнити заяву відповідача та відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір пені на 50 % від заявленої суми.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі № 910/24089/14 в частині позову Виконувача обов'язків прокурора Деснянського району міста Києва від інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 50 724 390, 24 грн.

2. Позов Виконувача обов'язків прокурора Деснянського району міста Києва від інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість у розмірі 30 876 544, 86 (тридцять мільйонів вісімсот сімдесят шість тисяч п'ятсот сорок чотири грн. 86 коп.) грн., 3 905 653, 34 (три мільйони дев'ятсот п'ять тисяч шістсот п'ятдесят три грн. 34 коп.) грн. - пені, 927 849, 59 (дев'ятсот двадцять сім тисяч вісімсот сорок дев'ять грн. 59 коп.) грн. - 3 % річних від простроченої суми та 19 275 807, 70 (дев'ятнадцять мільйонів двісті сімдесят п'ять тисяч вісімсот сім грн. 70 коп.) грн. - інфляційних втрат.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 14.04.2015 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Марченко О.В.

Демидов В.О.