Постанова № 43663422, 17.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1430/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної фінансової інспекції України та державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» до Державної фінансової інспекції України, за участі Прокуратури м. Києва, про скасування окремних пунктів вимоги в частині, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» (далі - Позивач, ВП ЮУАЕС) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної фінансової інспекції України (далі - Відповідач, ДФІ України) про скасування вимоги ДФІ України, викладеної у пунктах 1, 2 листа від 05-14/985 від 12.12.2012 року, в тій частині, в якій вони стосуються ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЮУАЕС.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.12.2014 року позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано п. 1 вимоги від 12.12.2012 року № 05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС»;

визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12.12.2012 року № 05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ЗАТ «НВО «Радій»;

визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12.12.2012 року № 05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ТОВ «Вестрон;

визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12.12.2012 року № 05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ТОВ «Тунельспецбуд» в сумі 218,26 тис. грн.;

визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12.12.2012 року № 05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ЗАТ «НВО «Укрсовпроект»;

визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12.12.2012 року № 05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ТОВ «Інтелектуальні Технології-Славутич;

визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12.12.2012 року № 05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ПП «ВКФ «Калімера».

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.

При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, Відповідачем не доведено порушення матеріально-відповідальними особами вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги про відшкодування шкоди у порядку ст. ст. 130-136 КЗпП України є необґрунтованими, по-друге, матеріалами справи спростовуються твердження ДФІ України щодо завищення витрат ВП ЮУАЕС при взаємовідносинах з ТОВ «НВО Радій», ТОВ «Вестрон», ТОВ «Тунельспецбуд», ЗАТ «НВО «Укрсовпроект», ТОВ «Інтелектуальні Технології - Славутич», ПП «ВКФ «Калімера». Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначив, що матеріалами справи підтверджуються висновки ДФІ України в частині нанесення Позивачу збитків за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Висотпромспецсервіс», АТЗТ «Луч», ПрАТ «Юженергобуд», ТОВ «Тунельспецбуд», ПП «Укрбудсервіс», ІВП ТОВ «Ременерго», АТЗТ «Гідроенергобуд».

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити постанову суду та повністю задовольнити позов. При цьому наголошує на неповному дослідженні судом всіх обставин справи. Крім того, наголошує на помилковості висновків суду при визначенні питання щодо включення податку на додану вартість в обсяг витрат.

У судовому засіданні повноважні представники Відповідача доводи апеляційної скарги підтримали та просили суд вимоги останньої задовольнити повністю. Одночасно зазначили що заперечують проти задоволення апеляційної скарги ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЮУАЕС у повному обсязі.

Представники Позивача наполягали на задоволенні власної апеляційної скарги, повністю заперечуючи при цьому проти задоволення апеляційної скарги ДФІ України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Відповідача необхідно задовольнити, апеляційну скаргу Позивача залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що працівниками ДФІ у Миколаївській області у період з 27.08.2012 року по 07.11.2012 року у відповідності до п. 2.8 Плану контрольно-ревізійної роботи Держфінінспекції України на ІІІ квартал 2012 року проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності ВП ЮУАЕС за період з 31.06.2010 року по 30.06.2012 року, висновки якої зафіксовані в довідці від 12.11.2012 року. Зазначена ревізія проводилася відповідно до Плану робот на ІІІ квартал 2012 року ДФІ України про перевірку ДП «НАЕК «Енергоатом» та його відокремлених підрозділів. Результати вказаної ревізії були викладені в акті від 19.11.2012 року №05-21/71.

На підставі викладених в акті ревізії висновків Відповідачем складено та направлено Позивачу лист від 12.12.2012 року №05-14/985 з вимогами щодо усунення виявлених ревізією порушень (далі - письмова вимога).

Пунктом 1 вказаної вимоги визначено, зокрема, що в порушення п. 1 ст. 180, п. 2 ст. 193 та п. 1 ст. 230, 231 ГУ України, ст. ст. 526, 629 ЦК України ВП ЮУАЕС не нараховано штрафних санкцій, передбачених умовами договорів з КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство», ТзОВ «Южноукраїнська атомна енергетична компанія», ДЗ з ТОВ «Фірма «Крус», ТзОВ «Українська торгово-промислова компанія «Інструмент», та не вжито протягом строку позовної давності заходів щодо їх стягнення на загальну суму 1 155,1 тис грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків). У зв'язку з викладеним ДФІ України вимагало у порядку, встановленому ст. ст. 130-136 КЗпП України стягнути з осіб, винних у не донарахуванні пені за несвоєчасну оплату послуг, передбаченої умовами договорів, та не вжитті заходів протягом строку позовної давності, шкоду в сумі 1 155,1 тис грн. (в частині, що стосується ВП ЮУАЕС).

Згідно п. 2 письмової вимоги ревізією питання капітальних інвестиції встановлено порушень, що призвели до збитків на суму 6 173,08 тис грн. внаслідок завищення вартості будівельно-ремонтних робіт, які зайво сплачені підрядникам - ЗАТ «НВО Радій», ПрАТ «Юженергобуд», ТОВ «ЗАЕК», ТОВ «Вестрон», ВП «Атомремонтсервіс», СФГ «Артур», ТОВ «Тунельспецбуд», ПП «Укрбудсервіс», ДП ЕМ ПрАТ «Атомсервіс», ТОВ «Висотпромспецсервіс», АТЗТ «Луч», МПП «Реґіна», ТОВ «Інтелектуальні Технології - Славутич», МП ТОВ «Технічний науково-виробничий центр «ТОМ», ІВП ТОВ «Ременерго», ПП ВКФ «Калі мера». У зв'язку з виявленням вказаних порушень ДФІ вимагало у порядку, встановленому ст. ст. 130-136 КЗпП України стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат за невиконані ремонтно-будівельні роботи (різницю вартості виконаних робіт), матеріальну шкоду (збитки) в сумі 6 173,08 тис грн. (в частині, що стосується ВП ЮУАЕС).

Не погоджуючись із вказаними вимогами, Позивач звернувся до суду.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 224, 225, 231 - 233 Господарського кодексу України, ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 130 Кодексу законів про працю України, прийшов до висновку, що оскільки Відповідачем не було доведено, що виявлені порушення фінансової дисципліни призвели до заподіяння прямих збитків, відшкодування яких має здійснюватися за рахунок винних матеріально-відповідальних осіб, пункт 1 письмової вимоги підлягає скасуванню. Щодо правомірності пункту 2 оскаржуваної вимоги, суд, виходячи з положень ДБН Д.1.1-2000, ст. ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи первинних документів, прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 року №499/2011 (далі - Положення №499), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно п. 7 Положення №499 Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах.

Відповідно до пункту 6 Положення №499 Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Крім того, Положенням №499 установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Приписи п.п. 7, 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону надають органам державного фінансового контролю право, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Частиною 2 статті 15 цього ж Закону визначено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Приписи ч. 1 ст. 113 Бюджетного кодексу України визначають, що до повноважень органів державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за: 1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита); 2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; 3) достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників; 4) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 5) веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; 6) станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудита у розпорядників бюджетних коштів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Тобто, зі змісту наведених норм вбачається, що одним з основних завдань органу державного фінансового контролю є, зокрема, контроль за цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів.

Отже, здійснюючи інспектування, орган державного фінансового контролю повинен, насамперед, встановити, чи використовувалися підконтрольною установою (фактично розпорядником бюджетних коштів) кошти державного чи місцевих бюджетів за цільовим призначенням.

У такому випадку до повноважень органу державного фінансового контролю належить в силу п. 13 ч. 1 ст. 10 Закону право при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку. У той же час в разі виявлення порушень, які призвели до завдання збитків, орган фінансового контролю уповноважені пред'явити вимогу про зобов'язання усунення виявлених порушень.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд України у постановах від 15.04.2014 року у справі №21-40а14, від 20.05.2014 року у справі №21-93а14, від 14.10.2014 року №21-453а14, від 18.11.2014 року у справі №21-461а14, від 25.11.2014 року у справі №21-442а14, від 20.01.2015 року у справі №21-603а14, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, в органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки (постанови ВС України від 15.04.2014 року у справі №21-40а14, від 20.05.2014 року у справі №21-93а14, від 14.10.2014 року №21-453а14, від 18.11.2014 року у справі №21-461а14, від 25.11.2014 року у справі №21-442а14, від 20.01.2015 року у справі №21-603а14).

Аналіз чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду України дає підстави для висновку, що письмові вимоги органу фінансового контролю, в яких міститься припис про стягнення чи відшкодування шкоди, прийняті за результатами ревізій, у ході яких встановлені нецільове або неефективне використання коштів підконтрольними установами, повинні виконуватися шляхом добровільного повернення підконтрольними установами надмірно витрачених коштів або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.

Виходячи з вказаного, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за своєю правовою природою збитки, виявлені органом державного фінансового контролю, є встановленим у ході перевірки фактом нецільового використання бюджетних коштів.

Згідно ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Відповідно до п. 50 затвердженого постановою КМ України від 20.04.2006 року №550 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, в якому передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення:

притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю;

порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства;

звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства;

застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Отже, законодавцем було виділено як окремі заходи для усунення порушень, виявлених у ході ревізії: звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів; стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

При цьому, на думку колегії суддів, обов'язковою до виконання може бути вимога, оформлена у вигляді зобов'язання підконтрольної установи вжити заходи щодо повернення бюджетних коштів, використаних не за призначенням, вчинити дії щодо усунення порушень, які спричинили нецільове використання бюджетних коштів. У той же час, вимога, яка містить припис про стягнення чи відшкодування підконтрольною установою шкоди чи збитків у конкретно встановленому розмірі, може бути виконана останньою добровільно або шляхом звернення органу державного фінансового контролю з позовом про стягнення збитків.

Відтак, звернення підконтрольної установи до адміністративного суду з позовом про скасування вимоги, якою зобов'язано за рахунок винних осіб стягнути шкоду у порядку, встановленому ст. ст. 130-136 КЗпП України, не є належним способом захисту, адже така вимога, як наголошує Верховний Суд України, може бути виконана підконтрольною установою добровільно або шляхом звернення контролюючого органу до суду про стягнення коштів. На думку колегії суддів, з метою забезпечення повернення таких коштів Позивач наділений правом звернутися до суду з позовом про стягнення збитків, що й буде належним способом захисту інтересів держави.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, зміст пунктів 1, 2 письмової вимоги зводиться до зобов'язання ВП ЮУАЕС стягнути з винних осіб матеріальну шкоду відповідно до ст. ст. 130-136 КЗпП України.

Як вже було зазначено вище, виявлені в ході ревізії збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом. При цьому правильність обчислення їх розміру, як і наявність підстав для їх стягнення, перевіряє суд, який розглядає цей позов. Тобто вказаний пункт вимоги пред'явлений Позивачу без наявності у Відповідача необхідних повноважень.

При цьому, виставляючи таку вимогу, ДФІ України не було враховано, що результат проведення претензійно-позовної роботи не може бути відомий заздалегідь, тобто вчинення таких дій не обов'язково призведе до усунення порушення. Водночас, у письмовій вимозі Позивач не зазначає осіб, винних у вчиненні порушення, виявлених під час ревізії.

Так, згідно ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Статтею 132 КЗпП України визначено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві

Відповідно до ст. ст. 133-134 Кодексу законів про працю України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Таким чином, вказуючи на необхідність відшкодування шкоди з винних осіб в порядку статей 130-136, ДФІ України не зазначила, який вид відповідальності слід застосувати.

Аналіз вказаних норм не дає підстави для висновку про можливість їх застосування до спірних відносин.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.11.2014 року у справі №К/800/6962/14.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позиція суду першої інстанції не узгоджується з висловленою Верховним Судом України обов'язковою в силу ст. 244-2 КАС України позицією щодо застосування норм матеріального права при вирішенні питання про правомірність письмової вимоги органів ДФІ, яка вказує на виявлені збитки та їх розмір, а відтак постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.12.2014 року у підлягає скасуванню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм, зокрема, матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови допущено порушення норм матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ДФІ України задовольнити повністю, апеляційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЮУАЕС - залишити без задоволення, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України - задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» до Державної фінансової інспекції України, за участі Прокуратури м. Києва, про скасування окремних пунктів вимоги в частині - скасувати, ухваливши нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.