Ухвала суду № 43663228, 16.04.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року

справа № 804/15017/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ДДАП-РАКС» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року у справі №804/15017/13-а за позовом Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області до товариства з обмеженою відповідальністю «ДДАП-РАКС» про тимчасову заборону діяльності, -

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція у Дніпропетровській області 04 листопада 2013 року звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ДДАП-РАКС», згідно якого, просить:

тимчасово заборонити (зупинити) діяльність щодо утворення та розміщення відходів без ліміту на утворення та розміщення відходів відповідача та щодо експлуатації джерел утворення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря відповідача про що видати виконавчий лист та направити його на адресу виконавчої служби.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що під час проведення перевірки відповідача виявлено факти порушення природоохоронного законодавства, а саме у відповідача відсутні матеріали інвентаризації джерел утворення відходів та ліміти на їх утворення і розміщення на 2012-2013 роки та дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, що є підставою для тимчасової заборони (зупинення) експлуатації стаціонарних джерел викидів в атмосферне повітря та діяльності щодо утворення та розміщення відходів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відсутність доказів усунення виявлених контролюючим органом порушень природоохоронного законодавства та дозвільних документів, які надають відповідачу право здійснювати експлуатацію джерел утворення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а також не отримання підприємством лімітів на утворення та розміщення відходів, є підставою для задоволення позову.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає про порушення судом строку виготовлення оскарженого рішення, неправомірне проведення перевірки та неправомірність припису. Посилається на отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин та наявність договору щодо використання відходів які є сировиною.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що у період з 03.06.2013р. по 21.06.2013р. відповідно до плану заходів з виконання покладених на Державну екологічну інспекцію у Дніпропетровській області завдань на II квартал 2013 року, на підставі наказу №593-П від 16.04.2013 р., направлення № 4-3475-9-3 від 16.04.2013 р., повідомлення № 4-3476-9-3 від 16.04.2013 р., позивачем було проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства України ТОВ «ДДАП-РАКС».

За результатами перевірки позивачем складено акт та видано припис від 01.07.2013 № 4-5941-9-3 про усунення порушень вимог природоохоронного законодавства виявлених під час перевірки.

Згідно з наказом від 09.09.2013 р. №1345-П, направлення № 4-8506-9-3 від 09.09.2013 р., Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області у період з 14.10.2013р. по 18.10.2013р. було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства України у діяльності ТОВ «ДДАП-РАКС» щодо виконання приписів попередньої перевірки від 03.06.2013р.-21.06.2013р.

За результатами повторної перевірки Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області було складено акт та винесено припис від 18.10.2013р.

Згідно з вказаним актом, в ході обстеження підприємства встановлено, що на підприємстві відсутні матеріали інвентаризації джерел утворення відходів, відсутні ліміти на утворення і розміщення відходів на 2012-2013р. та дозвіл на розміщення відходів на 2012-2013р. не отримано, що є порушенням ст. 7, 17, 32, 33 Закону України «Про відходи», ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Крім того, підприємством не проведена інвентаризація стаціонарних джерел викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря та відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, що є порушенням вимог ст. 10,11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».

За невиконання припису попередньої планової перевірки посадову особу ТОВ «ДДАП-РАКС» притягнуто до адміністративної відповідальності.

У зв'язку з не усуненням відповідачем порушень вимог природоохоронного законодавства, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

Правомірність та обґрунтованість тимчасової заборони діяльності відповідача щодо утримання та розміщення відходів та щодо експлуатації джерел утворення викидів забруднюючих речовин є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність вимог позивача про застосування до відповідача зазначених у позові заходів реагування.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно зі статтею 32 Закону України "Про відходи" заборонено вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення лімітів. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах встановлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання (ч. 4 ст. 33 Закону України «Про відходи»).

Згідно зі ст. 33 Закону України "Про відходи", на кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів.

Статтею 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.

Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Враховуючи положення вказаних правових норм, а також вірно встановлені обставини того, що у відповідача на час проведення перевірки були відсутні паспорти на відходи, які утворюються під час виробничої діяльності підприємства, відсутній дозвіл на розміщення та ліміт на утворення та розміщення відходів, не ведеться журнал первинного обліку відходів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності порушень в діях відповідача ст. 17, 32, 33 Закону України "Про відходи"

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача про наявність відповідних договорів на передачу відходів публічному акціонерному товариству «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (далі – третя особа), як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки їх наявність не звільняє відповідача від обов’язку отримання відповідного дозволу на розміщення та ліміт на утворення та розміщення відходів, відповідно до ст. 32 Закону України "Про відходи".

Крім того суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що відповідно п. 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1218 від 03.08.1998 року, звільненню від одержання лімітів підлягають тільки власники побутових відходів, які уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства.

При цьому третя особа не є підприємством комунального господарства, а предметом договору не являється розміщення відходів.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 5 ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Статтею 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» передбачені зобов'язання підприємств, установ, організацій та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зокрема: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік.

Між тим, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не було надано доказів виконання ним вимог припису позивача щодо отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, при цьому такий дозвіл від 28.01.2014 року було надано лише суду апеляційної інстанції.

Отже, суд першої інстанції, враховуючи відсутність доказів усунення виявлених контролюючим органом порушень природоохоронного законодавства та дозвільних документів, які надають відповідачу право здійснювати експлуатацію джерел утворення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а також не отримання підприємством лімітів на утворення та розміщення відходів, обґрунтовано задовольнив позов.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неправомірності висновків акта перевірки позивача від 18.10.2013 року (а.с.25-31) та вимог його приписів, оскільки відповідачем не надавалось позивачу заперечення на вказаний акт перевірки та вимоги приписів не оскаржувалися.

Щодо доводів відповідача про несвоєчасне виготовлення рішення судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані порушення не вплинули на правильність оскарженого рішення.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ДДАП-РАКС» - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року у справі №804/15017/13-а – без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлений 20 квітня 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко