Ухвала суду № 43658350, 14.04.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 132/2387/14-ц Провадження № 22-ц/772/389/2015Головуючий в суді першої інстанції Каращук О. Г.Категорія 27Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду

Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А.,суддів:Вавшка В.С., Колоса С.С.,при секретаріПантелеймоновій А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

Із зазначеним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося в суд 28 липня 2014 року.

Зазначало, що 13 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № CL-B01/018/2007, згідно із яким остання отримала кредит у сумі 24 661, 35 доларів США, які зобов'язалась повернути щомісячними платежами до 13 листопада 2013 року та відповідно сплатити проценти. Крім того, за порушення зобов'язань зобов'язалась сплачувати пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасного виконання боргових зобов'язань за кожен день прострочки.

На забезпечення виконання зобов'язань по цьому договору між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_7 укладено договір поруки №SR-B01/018/2007 від 13 листопада 2007 року, а також між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_8 укладено договір поруки №SR-B01/018/2007/1 від 13 листопада 2007 року.

ОСОБА_6 не виконала своїх зобов'язань та допустила заборгованість по сплаті кредитних коштів та процентів. Станом на 30 травня 2014 року заборгованість по тілу кредиту становить 18 499, 73 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 217 658, 57 грн. Заборгованість по відсоткам становить 1 627,37 доларів США , що в еквіваленті становить 19 146, 82 грн. Пеня становить 73 463, 92 доларів США, що в еквіваленті становить 864 346, 51 грн. Всього заборгованість становить 1 101 151, 90 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 10 грудня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CL-B01/018/2007 від 13 листопада 2007 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_6, а також за договором поруки №SR-B01/018/2007 від 13 листопада 2007 року укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_7, договором поруки №SR-B01/018/2007/1 від 13 листопада 2007 року укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_8

Посилаючись на невиконання відповідачем ОСОБА_6 зобов'язань по кредитному договору позивач просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вказану суму боргу 1 101 151 грн. 90 коп. та витрати по оплаті судового збору у розмірі 3654 грн.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

ОСОБА_8 та його представник, а також він же як представник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.45 - ордер серії ВН №003952 від 23.09.2014 року) заперечували доводи апеляційної скарги через їх безпідставність та просили апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, з урахуванням положень статті 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду законним і обґрунтованим визнати не можна, оскільки суд не виконав всі вимоги цивільного судочинства та допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом встановлено і не заперечується сторонами у справі, що 13 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № CL-B01/018/2007 згідно з умовами якого ОСОБА_6 отримала 24 661, 35 дол. США (а.с.4).

У забезпечення взятого ОСОБА_6 зобов'язання за договором між Банком та ОСОБА_7 укладено договір поруки №SR-B01/018/2007/1 від 13 листопада 2007 року. Крім цього, у забезпечення цього ж зобов'язання між Банком та ОСОБА_8 також укладено договір поруки №SR-B01/018/2007 від 13 листопада 2007 року.

Згідно з умовами договору (частина 1 пункт 2 Договору) цільове використання кредиту є купівля автомобіля марки КІА, моделі MAGENTIS GE 2.0. Дата остаточного повернення кредиту - 13 листопада 2013 року.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що вказаний автомобіль у забезпечення зобов'язання по кредитному договору був переданий у заставу ЗАТ «ОТП Банк» згідно з договором застави №PCL-В01/018/2007 від 30 листопада 2007 року (а.с. 109-102).

Згідно з виконавчим написом приватного нотаріуса від 30 травня 2012 року звернено стягнення на транспортний засіб, а саме автомобіль марки КІА, моделі MAGENTIS GE 2.0., реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску - 2007 року, кузов НОМЕР_2, легковий седан-В коричневого кольору (а.с.113).

Згідно з договором страхування від 16 листопада 2009 року поліс №ОТР 102099, де страхувальником вказаного вище транспортного засобу є ОСОБА_6, вигодонабувачем є АТ «ОТП Банк», а страховиком - ПАТ «Страхова група «ПЗУ Україна», останнє виплатило за автомобіль страхове відшкодування вигодонабувачу 30 липня 2010 року у розмірі 4181, 59 грн. та 3 серпня 2010 року 9 128, 00 грн., а всього 13309,59 грн. Автомобіль страховиком визнано конструктивно загиблим (а.с. 99, 141 - 161).

Встановлено, що зобов'язання перед Банком за вказаним кредитним договором ОСОБА_6 повністю не виконані. Згідно з наданим суду розрахунком (а.с.11) останній платіж по договору кредиту ОСОБА_6 зробила 4 серпня 2010 року.

Згідно з розрахунком позивача станом на 30 травня 2014 року заборгованість по тілу кредиту становить 18 499, 73 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 217 658, 57 грн. Відсотки становлять 1 627, 37 доларів США, що в еквіваленті становить 19 146, 82 грн. Пеня становить 73 463, 92 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ (11,765592 грн. за долар США) становить 864 346, 51 грн. Всього заборгованість становить 1 101 151, 90 грн. (а.с.11).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд, як це вбачається із змісту судового рішення, виходив із того, що відповідач ОСОБА_6 з 4 серпня 2010 року не платила за кредит, а позивач не звертаючись з вимогою до неї до 28 липня 2014 року пропустив позовну давність без поважних причин, а оскільки представник відповідачів у судовому засіданні заявив про застосування позовної давності до заявлених вимог, то у позові слід відмовити через пропущення позивачем позовної давності в силу правил статей 256, 267, 253 ЦК України.

Проте, з таким висновком погодитись не можна, оскільки до такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального права, а саме при неправильному застосуванні положень Цивільного кодексу України про позовну давність та її застосування до заявлених вимог.

Так, згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За правилом частини 3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно з умовами кредитного договору № CL-B01/018/2007 від 13 листопада 2007 року (пункт 2 частини 1, пункти 1.5.1 - 1.5.1.2, 1.6.1 частини 2 Договору) дата остаточного повернення кредиту є 13 листопада 2013 року, а повернення кредитних коштів здійснюється щомісячно згідно Графіку Платежів, який є невід'ємною частиною Договору (Додаток 1).

Згідно із Графіком Платежів наданого позивачем на вимогу апеляційного суду, останнім днем платежу є 13 листопада 2013 року (а.с. 97).

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом частин 1 та 5 статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов'язується з фактом, який свідчить про порушення прав сторони договору. Початок перебігу співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, початок перебігу позовної давності за заявленими вимогами у цій справі за кожний черговий щомісячний платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Такий висновок відповідає правовій позиції у Постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі №6-11цс13, де зокрема зазначено, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Оскільки останній платіж за кредитним зобов'язанням був внесений 4 серпня 2010 року, то невнесення у наступному місяці у встановлений графіком день (9 вересня 2010 року) чергового щомісячного платежу є фактом невиконання зобов'язання взятого на себе ОСОБА_6 та порушення права Банку, через що з наступного дня, а саме з 10 вересня 2010 року починається перебіг позовної давності три роки для подання позову за вимогами про стягнення вказаного боргу за вересень 2010 року.

Ураховуючи зазначене, висновок суду про пропущення позовної давності позивачем до вимог про стягнення всієї суми боргу є безпідставним та суперечить вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що позовна давність у межах трьохрічного строку позовної давності по кожному щомісячному платежу згідно з графіком погашення кредиту та відсотків по ньому не пропущена виходячи із дати звернення з позовом до суду (28 липня 2014 року).

Оскільки суд першої інстанції застосовуючи позовну давність та відмовляючи у позові позивачу через пропущення позовної давності неправильно застосував вказані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то рішення суду залишатись в силі не може.

Згідно з положеннями пунктів 3 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Отже, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій справі.

Разом із тим, вирішуючи цю справу та ухвалюючи нове рішення колегія суддів прийшла до висновку, що заявлений позов не може бути задоволений з інших правових підстав, а саме через недоведеність позивачем тих обставин на які позивач посилається у обґрунтування своїх вимог.

Так, апеляційним судом встановлено, що згідно з договором страхування від 16 листопада 2009 року (страховий поліс №ОТР 102099) через настання страхового випадку внаслідок ДТП у якому було пошкоджено автомобіль КІА, моделі MAGENTIS GE 2.0., реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску - 2007 року, кузов НОМЕР_2, легковий седан-В коричневого кольору, вигодонабувачу (АТ «ОТП Банк») страховиком ПАТ «Страхова група «ПЗУ Україна» виплачено страхове відшкодування 13309,59 грн., з яких 30 липня 2010 року виплачено у розмірі 4181, 59 грн. та 3 серпня 2010 року виплачено 9 128, 00 грн. (а.с. 99, 141 - 161).

Вказана сума страхового відшкодування внесена 3 та 4 серпня 2010 року на рахунок ОСОБА_6 для погашення її кредиту та відсотків. за кредитним договором, що підтверджується виписками банківських операцій та розрахунком наданим представником позивача (а.с. 99 -100, 106).

За вказаним договором страхування транспортного засобу страхувальником вказаного вище транспортного засобу є ОСОБА_6, вигодонабувачем є АТ «ОТП Банк», а страховиком є ПАТ «Страхова група «ПЗУ Україна» (а.с.142).

Зазначені обставини сторонами не заперечуються та підтверджується наданими суду доказами.

Встановлено, що за умовами Договору страхування транспортного засобу страхове відшкодування виплачується Страховиком, зокрема при повній загибелі ТЗ - Вигодонабувачу (якщо такого призначено), та/або за письмовою згодою Вигодонабувача - Страхувальнику (пункт 10.6, а.с.168). При повній загибелі ТЗ розмір страхового відшкодування розраховується як різниця ринкової вартості ТЗ на момент настання страхового випадку та ринкової вартості залишків пошкодженого ТЗ. При цьому залишки ТЗ залишаються у Страхувальника/Вигодонабувача (пункт 10.7.7, а.с.169).

Згідно з листом ПрАТ СК «ПЗУ Україна» від 2 серпня 2010 року №3841-31 на адресу ОСОБА_6 страховик обрав спосіб страхового відшкодування передбачений пунктом 10.7.7 Договору за яким пошкоджений ТЗ визнано конструктивно загиблим а страхове відшкодування виплачено як різниця ринкової вартості ТЗ на момент настання страхового випадку та ринкової вартості залишків пошкодженого ТЗ. При цьому залишки ТЗ залишаються у Страхувальника / Вигодонабувача. Ринкова вартість залишків ТЗ становить 72 500 грн. (а.с.161).

Виходячи із значеного, оскільки за Договором страхування Вигодонабувачем є АТ «ОТП Банк» і страхове відшкодування різниці ринкової вартості ТЗ на момент страхового випадку та ринкової вартості залишків пошкодженого ТЗ виплачено саме АТ «ОТП Банк», то залишки ТЗ за такими умовами Договору страхування передаються останньому (за відсутності погодження між Страхувальником та Вигодонабувачем передачі цього ТЗ Страхувальнику).

Оскільки позивачем не доведено факту погодження передачі залишків ТЗ ОСОБА_6, то слід вважати, що вказані залишки ТЗ знаходяться у Вигодонабувача.

Вартість залишків ТЗ визначена оцінщиком 23 березня 2010 року у сумі 72 500 грн. (а.с.158-160).

За таких обставин позивачем має бути враховано 72 500 грн. вартості залишків ТЗ при нарахуванні заборгованості за кредитним договором, оскільки вказана сума передана Банку.

Зарахування вказаних коштів значно зменшує загальну суму боргу ОСОБА_6 та відповідно змінюватиме всі обрахунки боргу.

Представник позивача на пропозицію суду здійснити відповідні перерахування боргу ОСОБА_6 відмовилась заперечуючи право відповідача ОСОБА_6 на зменшення суми боргу у зв'язку з передачею залишків ТЗ Банку.

Оскільки позивач в особі свого представника не виконує своїх обов'язків, відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України, по наданню доказів розміру заборгованості відповідача, не надає відповідних обрахунків заборгованості, то за таких обставин суд, виходячи із положень частини 1 статті 11 цього Кодексу, не може здійснювати такі розрахунки за позивача та встановити дійсний розмір кредитної заборгованості.

Суд також ураховує, що за таких обставин ПАТ «ОТП Факторинг Україна» також не довело факту передачі йому боргу ОСОБА_6 у розмірі з урахуванням 72 500 грн. вартості переданого ПАТ «ОТП Банк» ТЗ за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 10 грудня 2010 року укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Статтею 1082 ЦК України визначено порядок виконання боржником грошової вимоги факторові. За змістом цієї норми боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснено платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Виходячи із зазначеного вище, колегія суддів вважає, що позивач не довів належними доказами заявлені ним вимоги, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, колегія суддів вважає також, що за таких обставин позивачем не доведено також і розміру пені, оскільки розрахунок пені здійснювався із боргу розмір якого позивачем не доведено. До того ж сам розрахунок здійснено у валюті кредитування доларах США, а не у національній валюті, що суперечить вимогам закону, а саме статті 99 Конституції України, статтям 192 та 533 ЦК України. Правова позиція з цього питання висловлена у Постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі №6-79цс 14.

Сам розмір нарахованої пені (864 346, 51 грн.) значно перевищує розмір збитків, ураховуючи те, що розмір заборгованості по тілу кредиту позивачем визначений у сумі 217 658, 57 грн., відсотки у сумі 19 146, 82 грн. Таке нарахування відсотків не відповідає ні вимогам закону, ні принципу справедливості у цивільному законодавстві.

Щодо вимог позову до поручителів про стягнення солідарно з них боргу, то із матеріалів справи вбачається, що позов до поручителів ОСОБА_8 і ОСОБА_7 не може бути задоволеним через припинення поруки, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителів.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором встановлений до 13 листопада 2013 року.

Оскільки встановлено, що позивач звернувся в суд з позовом 28 липня 2014 року, тобто від дня настання строку виконання основного зобов'язання пройшло більше шести місяців, тому, відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України, порука відповідачів ОСОБА_8 і ОСОБА_7 припинилась, а отже позов до поручителів задоволеним бути не може.

До того ж солідарне стягнення з обох поручителів боргу суперечить вимогам закону, оскільки, як це вбачається із договорів поруки, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 спільно не давали поруку, а тому їх солідарна відповідальність перед кредитором виключається ( ст. 541, частина 1 статті 543, частини 1, 3 статті 554 ЦК України).

Ураховуючи зазначене вище рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову через його безпідставність.

На підставі викладеного вище, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3, 4 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу за кредитним договором - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене на протязі двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ В.А. Іващук

/підпис/ В.С. Вавшко

/підпис/ С.С. Колос

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук