Рішення № 43656916, 20.04.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4332/15 Справа № 200/13726/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шевцова Т. В. Доповідач - Козлов С.П.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого: Козлова С.П.,

суддів: Болтунової Л.М., Тамакулової В.О.,

при секретарі: Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення, -

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2014 року позивач звернувся до суду з таким позовом посилаючись на те, що за кредитним договором № DNHDGK01430347 від 29.09.2006 року він надав відповідачу кредит у розмірі 63750 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28.09.2021 року та в забезпечення виконання умов цього договору відповідач передав у іпотеку належну йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартиру загальною площею 51,60 кв.м., житловою площею 29,80 кв.м, яка розташована по АДРЕСА_1, проте не виконував взяті на себе зобов'язання і у нього виникла заборгованість перед банком станом на 07.07.2014 року в розмірі 78599,44 долар США, що за курсом 11,78 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.07.2014 року складає 925901 грн. 40 коп. ( 58042,86 долар США - заборгованість за кредитом, 3148,89 долар США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 535,52 долар США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом, 16872,17 долар США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором), у зв'язку з чим позивач просив суд в рахунок її погашення звернути стягнення на вказану квартиру шляхом її продажу банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності і дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, а також виселити відповідача та інших зареєстрованих і проживаючих осіб з цієї квартири.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2014 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNHDGK01430347 від 29.09.2006 року станом на 07.07.2014 року в розмірі 78599,44 долар США, що за курсом 11,78 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.07.2014 року складає 925901,40 грн., яка складається з: 58042,86 долар США - заборгованість за кредитом; 3148,89 долар США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 535,52 долар США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 16872,17 долар США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 51,60 кв.м., житловою площею 29,80 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також надання ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, стягнуто з відповідача на користь позивача у рахунок повернення судових витрат 3654 грн., а в іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду в частині відмови у виселенні відповідачки та інших зареєстрованих і проживаючих осіб з квартири, задовольнивши його позовні вимоги в цій частині, а в решті рішення суду - залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального права і процесуального права, неналежне дослідження доказів та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, обговорившидоводи скарги колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2006 року за укладеним між сторонами кредитним договором № DNHDGK01430347 позивач надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 63750 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28.09.2021 року та в забезпечення виконання умов цього договору позичальниця передала в іпотеку належну їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2006 року квартиру загальною площею 51,60 кв.м., житловою площею 29,80 кв.м, яка розташована по АДРЕСА_1, проте не виконувала взяті на себе зобов'язання і має кредитну заборгованість перед банком станом на 07.07.2014 року в розмірі 78599,44 доларів США, що за курсом 11,78 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.07.2014 року складає 925901 грн. 40 коп. (58042,86 доларів США - заборгованість за кредитом, 3148,89 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 535,52 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом, 16872,17 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором), що нею не спростовано.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Статтею 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Згідно з ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобовязані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до розяснень, викладених у п. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК УРСР, статтями 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про заставу», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами ? резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку. Тобто за змістом цієї норми обов'язковою умовою застосування зазначеного закону є використання предмета іпотеки як місця постійного проживання майнового поручителя та відсутність у нього іншого нерухомого житлового майна.

Проте ухвалюючи рішенняпро звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, і в той же час, відмовляючи в позовібанку про виселення відповідачки та інших зареєстрованих і проживаючих осіб зі спірної квартири з посиланням на можливість виникнення права на пред'явлення таких вимог в порядку ст. 3 ЦПК України лише у майбутнього власника предмета іпотеки суд не врахував, що таких підстав для відмови в задоволенні позовукредитора про виселення осіб з житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, вищенаведеними нормами закону не передбачено, в порушення вимог ст. 214 ЦПК України при розгляді справи залишив поза увагою норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановив та не перевірив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, чи дійсно займають будь-які особи спірну квартиру на цей час та в рішенні відповідних доказів не навів.

Як встановлено в судовому засіданні апеляційного суду, отриманий ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті є споживчим, площа переданої нею в іпотеку квартири по АДРЕСА_1 становить менше 140 кв.м., але доказів використання нею цього жилого приміщення як свого місця постійного проживання, займання його нею чи будь-якими іншими особами, щоперешкоджає позивачу реалізувати своє право по відчуженню цього майна, суду не надано, при цьому ОСОБА_2 зареєстрована в іншій квартирі по АДРЕСА_2, що виключає можливість застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і свідчить про необґрунтованість висновків суду в мотивувальній частині свого рішення щодо невиконання рішення суду в частині укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки на час дії цього Закону.

Крім того, в пред'явленому позові банку не зазначено інших зареєстрованих і проживаючих в спірній квартирі осіб з їх прізвищем, ім'ям та по батькові.

За таких обставин, рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог позивача про виселення ОСОБА_2 та інших зареєстрованих і проживаючих осіб із спірної квартири підлягає скасуванню з постановленням нового рішення згідно ст. 309 ЦПК України та ст. ст. 33, 40 Закону України «Про іпотеку» про відмову в задоволенні таких вимог з вищенаведених в цьому рішенні підстав та виключення з мотивувальної частини рішення висновку суду про те, що рішення суду в частині укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII.

Доводи щодо незаконності рішення суду в частині задоволених вимог банку в апеляційній скарзі не наведені і рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307 - 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2014 року в частині відмови в задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про виселення ОСОБА_2 та інших зареєстрованих і проживаючих осіб скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким в задоволені таких позовних вимог відмовити.

Виключити з мотивувальної частини рішення висновок суду про те, що рішення суду в частині укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: