Постанова № 43654403, 27.03.2015, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/2646/15-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2015 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

судді Наумов С.В.

при секретарі Литвинюк Л.Ш.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання дій протиправними і дискримінаційними та зобов»язання вчинення певних дій, -

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду із адміністративним позовом про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради протиправними і дискримінаційними та зобов'язання вчинення певних дій.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 23 січня 2015 року звернувся до відповідача з письмовою заявою. Просив, щоб йому видали довідку як внутрішньо переміщеній особі.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримав. Суду пояснив, що разом зі своєю дружиною до 03 липня 2015 року мешкав у м. Донецьк. Офіційно по місцю проживання ні він, ні його дружина не були зареєстровані, так як квартиру дружини кілька років тому продали, а гроші вклали у підприємницьку та благодійну діяльність. Ствердив, що він та дружини ОСОБА_3 проживали у будинку АДРЕСА_1. Підтвердив, що після того як в місті розпочалися непоодинокі випадки порушень прав людини, викрадення людей, мародерство, до Донецька в'їхала військова техніка із непідконтрольними українській владі озброєними людьми, він із дружиною ОСОБА_3 та її мамою переїхали у місто Бердянськ. А із м. Бердянська їх подружжя переїхало спочатку на Закарпаття. В жовтні 2014 року він з дружиною став проживати у Рівному, оскільки маму його дружини ОСОБА_4 із Бердянська її син перевіз у місто Здолбунів, де жінку прийняв місцевий інтернат для осіб похилого віку. Тому, щоб дружина була ближче до мами вони й переїхали у м. Рівне. При зверненні до відповідача отримав відмову у видачі довідки, а отже у взятті його на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Просив позов задовольнити в повному обсязі й зобов'язати відповідача видати довідку про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи з дати його першого звернення до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, а саме з 17.11.2014 року, але не пізніше як із 23 січня 2015 року.

Представник позивача підтримав позов свого довірителя ОСОБА_1 По суті спору пояснив, що при вирішенні даної справи підлягає застосуванню Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікована Україною в 1997 році, а також практика Європейського Суду з прав людини. Вказав, що положення частини 2 статті 4 закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» в частині, котра стосується необхідності особі для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи мати зареєстроване місце проживання на непідконтрольній українській владі території Донецької області на період виникнення відповідних обставин масового порушення прав людини чи інших визначених законом суперечить ч. 2 статті 2 закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» та порушує статтю 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в поєднанні з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Просив суд визнати наявність дискримінації за ознакою відсутності у громадянина реєстрації місця проживання.

Представник Відповідача подав письмові заперечення проти позову. Будучи присутньою в судовому засіданні представник відповідача надала пояснення по суті, просила суд у задоволенні позову відмовити.

Зазначила, що Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради діє відповідно до закону, який передбачає можливість взяття внутрішньо переміщеної особи на облік з видачею відповідної довідки лише за умови наявності у неї реєстрації місця проживання у населеному пункті, де виникли обставини, передбачені статтею 1 закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Вказувала, що не вбачає в діях Управління порушень, оскільки інші докази, аніж відмітка про реєстрацію місця проживання, орган соціального захисту для взяття позивач на облік прийняти, в силу вимог діючого закону, не має права.

Заслухавши пояснення позивача і його представника, заперечення представника відповідача, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, одружений. Із 05.08.2009 року зареєстрований як фізична особа-підприємець у місті Донецьк, є засновником і керівником Благодійного фонду «Райдуга» в тому ж місті.

Як було підтверджено належними і достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, позивач без реєстрації місця проживання фактично до 03 липня 2014 року мешкав у м. Донецьк.

Так, судом встановлено, що згідно відмітки у податковому звіті про використання коштів неприбуткових установ та організацій 14.01.2014 року позивач подав звіт благодійного фонду, засновником якого він є, до місцевого податкового органу в Донецьку. А в період із 10.03. по 27.06.2014 року ОСОБА_1, проживаючи у вказаному населеному пункті, займався встановленням огорожі дитячого садка №352 Кіровського районного відділу освіти Донецька.

Також факт проживання позивача разом зі своєю дружиною без реєстрації власного місця проживання у Донецьку в 2014 році до липня місяця підтвердив і сам позивач, давши усні пояснення по суті справи.

Вірність тверджень ОСОБА_1 у суду не викликає сумнівів, оскільки вони підтверджуються письмовими доказами, а саме поясненнями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, дослідженою в засіданні випискою №85/3561 кардіологічного відділення Донецької міської лікарні №25. Із останньої вбачається, що позивач у грудні 2013 року перебував у лікарні та місцем його проживання у м. Донецьк є будинок, 3 по вул. Державна.

Із дослідженого в судовому засіданні паспорта гр-на України ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 вбачається, що останній був зареєстрований в АДРЕСА_1, знятий з реєстрації 10.11.2012р..

По приїзду в місто Рівне ОСОБА_1 звернувся до відповідача за тим, щоб його взяли на облік як внутрішньо переміщену особу, видали відповідну довідку й розпочали виплату гарантованих державою коштів на оплату найму житла і комунальних послуг. Однак йому було відмовлено у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи з мотивів відсутність у позивача станом на момент залишення території м. Донецьк реєстрації місця проживання у даному населеному пункті.

Як встановив суд, ОСОБА_1 кілька разів звертався до відповідача щодо взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи, 20 і 27 січня 2015 року останній надав відповідачу документи, які підтверджували їх фактичне з дружиною ОСОБА_3 проживання у м. Донецьк.

Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради листами від 17 листопада 2014 року, 23 і 26 січня 2015 року відмовило ОСОБА_1 у взятті його на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Єдиною підставою відмови позивачу у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи й видачі відповідної довідки стала відсутність у нього реєстрації місця проживання в м. Донецьк..

Суд вважає, що дії відповідача, щодо відмови позивачу у взятті його на облік як внутрішньо переміщеної особи й видачі відповідної довідки, не можуть вважатися такими у конкретному випадку, що ґрунтуються на Законі.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини, а саме пункту 62 рішення від 20.09.2012 року по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03) дискримінація означає неоднакове ставлення, що не ґрунтується на будь-яких об'єктивних і розумних причинах, до осіб за приблизно подібних обставин… Саме такою і є ситуація щодо ставлення відповідача до позивача у порівнянні з іншими особами, які також вимушено залишили свої місця проживання в Донецькій і Луганській областях. Адже, іншим особам за наявності в них реєстрації місця проживання (відмітки в паспортах) в одній із вказаних вище областей видають довідки про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб, а позивачу в її видачі було відмовлено.

Те, що вказані положення закріплені на рівні закону не виправдовує наявність дискримінаційного характеру відповідної норми.

Адже відповідно до другого речення пункту 41 рішення Європейського Суду з прав людини від 07.11.2013 року (заява №10441/06) у справі «Пічкур проти України» хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Ковенції. Однак, спосіб в який передбачає надання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» в поєднанні із Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №505 від 01.10.2014 року не відповідає принципу верховенства права та положенням статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

В судовому засіданні доведено про існування менш сприятливого ставлення до ОСОБА_1 в порівнянні з іншими особами, які вимушено залишили місце свого проживання у м.Донецьк. І єдиною підставою для такого гіршого ставлення стала саме відсутність реєстрації його місця проживання по місцю фактичного мешкання. Таке ставлення суд вважає явно протиправним і дискримінаційним, так як воно не має об'єктивного та розумного обґрунтування, а саме не переслідує легітимної цілі.

Судом встановлено, що право позивача на взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи й отримання завдяки цьому права на грошову допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. А тому, в суду є підстави стверджувати, що відмовивши у взятті ОСОБА_1 на облік як внутрішньо переміщену особу відповідач створив останньому перешкоди в реалізації своїх прав.

Таким чином, позивача було поставлено у менш вигідне положення в порівнянні з іншими особами, які опинилися у подібній ситуації. І єдиною причиною цьому стала відсутність реєстрації.

Відповідно до ст. 14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, причиною менш сприятливого ставлення до позивача стала інша ознака в розумінні ст. 14 Європейської конвенції, а саме відсутність реєстрації місця його проживання у м. Донецьк станом на дату виїзду з Донецька у липні 2014 року.

На виконання вимог п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини судом з'ясовано, і це підтверджено було під час дачі пояснень в судовому засіданні представником відповідача, що за наявності в позивача в паспорті відмітки про реєстрацію місця проживання у Донецьку станом на кінець червня - початок липня 2014 року, його перешкод було б взято на облік як внутрішньо переміщену особу з видачею відповідної довідки та наданням всіх пов'язаних із її наявністю пільг, соціальної допомоги тощо.

Вищезазначених міркувань суду достатньо для висновку про те, що різниця у поводженні, на яку позивач скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

Згідно частини 3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що представник відповідача в судовому засіданні не довів правомірності своїх дій при розгляді заяви ОСОБА_1 про видачу довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Названі дії відповідача порушили законні права та інтереси позивача.

Отже, суд визнає протиправними та дискримінаційними дії відповідача та зобов»язує його вчинити певні дії - видати довідку ОСОБА_1 про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Сплачений позивачем судовий збір в сумі 73 грн.08 коп. підлягає стягненню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.9,11,17,18,71,160-163,167 КАС України,-

П о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання дій протиправними і дискримінаційними та зобов»язання вчинення певних дій, задовольнити повністю.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради які полягають у відмові видати ОСОБА_1 довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, протиправними та дискримінаційними.

Зобов»язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради вчинити дії, а саме видати ОСОБА_1 довідку про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в сумі 73 грн. 08 коп..

Повідомити сторін що із повною постановою суду вони зможуть ознайомитись та отримати її копію 31 березня 2015 року.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови у повному обсязі.

Суддя Рівненського міського суду С.В. Наумов