Постанова № 43643366, 06.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2015 р. Справа № 917/2244/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - Охрименка М.І. за довіреністю № 283 від 24.11.2014 р.

відповідача - не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Луксор-УТР" (вх. № 966П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 13.01.2015 р. у справі № 917/2244/14

за позовом ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна", вул. Щорса, буд. 32Б, офіс 1019, м. Київ, 01133

до ТОВ "Луксор-УТР" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Амарант"), вул. Лучанська, буд. 1-Б, с. Юсківці, Лохвицький р-н. Полтавська обл., 37222

про стягнення 23 155 846,25 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2014 року ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ТОВ "Луксор-УТР" (попередня назва - ТОВ "Амарант") 23 155 846,25 грн. збитків у вигляді вартості переданого на зберігання та втраченого зерна кукурудзи у кількості 9 749,830 тн., що виникли внаслідок порушення останнім умов укладеного між сторонами 30.10.2013 р. договору складського зберігання № 301001.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.01.2015 р. у даній справі (суддя Ківшик О.В.) позов задоволено. Вирішено стягнути з ТОВ "Луксор-УТР" (попередня назва - ТОВ "Амарант", вул. Лучанська, буд. 1-Б, с. Юсківці, Лохвицький р-н, Полтавська обл., 37222, ідентифікаційний код юридичної особи 31801166) на користь ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна" (вул. Щорса, буд. 32Б, офіс 1019, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код юридичної особи 35919521) - 23155 846,25 грн. збитків та 73 080,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Так, в своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції стягнув з відповідача збитки за договором, який, на думку відповідача, сторонами не підписувався, в ньому не було визначено предмету договору, крім того, зобов'язання відповідача по зберіганню зерна припинились 31.03.2014 р. внаслідок новації. Також, відповідач зазначає, що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.03.2015 р.

Позивач на виконання вимог ухвали суду, надав 16.03.2015 р. за вх. № 4257 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 р. розгляд справи відкладено на 06.04.2015 р.

02.04.2015 р. позивачем надано пояснення за вх. № 5338 щодо обраного ним способу захисту його порушеного права.

В судове засідання, призначене на 06.04.2015 р. представник відповідача не з'явився, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

До канцелярії Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ "Луксор-УТР" за вхідним № 5431 від 06.04.2015 року про відкладення розгляду справи в зв'язку з зайнятістю представника відповідача в іншому судовому засіданні.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання та вислухавши представника позивача з приводу заявленого клопотання, колегія суддів вирішила у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи відмовити, оскільки воно є необґрунтованим. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому відповідач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був направити іншого представника чи вирішити питання про направлення у призначене у Дніпропетровському апеляційному господарському суді засідання іншого представника. Разом з тим, у будь-якому випадку відповідач повинен був на виконання ухвали апеляційного господарського суду про порушення провадження по справі надати суду апеляційної інстанції письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів зазначає, що на час направлення свого представника у в судове засіданні до Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідач був повідомлений про те, що його апеляційна скарга призначена до розгляду, однак, жодних дій щодо надання необхідних доказів на обґрунтування своєї апеляційної скарги не здійснив, доказів на спростування заявленої до стягнення грошових коштів не надав, а натомість заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представника позивача, враховуючи те, що відповідач, достеменно знаючи про час і місце судового засідання, не скористався своїм правом на участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції, дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність представника відповідача за наявними у справі документами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 30.10.2013 р. між ТОВ "Амарант" (Зерновий склад) і ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна" (Поклажодавець) було укладено Договір складського зберігання зерна №301001 (далі - Договір складського зберігання зерна, том справи 1, а.с. 204-207), за яким Поклажодавець зобов'язався передати Продукцію, а Зерновий склад зобов'язався прийняти її на зберігання на умовах, визначених Договором (п. 1.1 Договору складського зберігання зерна).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- зерновий склад надає послуги Поклажодавцю по прийманню Продукції, доведенню до базисних кондицій по сміттєвій домішці і вологості, збереженню та відвантаженню на залізничний /автомобільний транспорт (п. 1.2. Договору складського зберігання зерна);

- індивідуальне зберігання зерна в окремому сховищі не передбачено (п. 2.2 Договору складського зберігання зерна);

- зерновий склад зобов'язаний забезпечити лабораторний аналіз, зважування, збереження, сушку, активне вентилювання, очистку прийнятої Продукції з доведенням її до базисних кондицій. Якість Продукції встановлює лабораторія Зернового складу згідно ДСТУ та ГОСТу (п. 2.4.1 та ч. 1 п.2.4.2 Договору складського зберігання зерна);

- при прийманні Продукції Поклажодавцю не пізніше наступного робочого дня видаються складські документи (п.2.4.3 Договору складського зберігання зерна);

- зерновий склад зобов'язаний проводити заходи по оздоровленню Продукції для забезпечення стійкості в зберіганні у відповідності з Інструкцією по зберіганню (п.2.4.5 Договору складського зберігання зерна).

- зерно, передане на зберігання, є власністю Поклажодавця. Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном, крім випадків, передбачених Законом (п. 9.1, 9.2 Договору складського зберігання зерна);

- строк зберігання зерна - до подання Поклажодавцем вимоги про його повернення, але не довше ніж строк до 31.03.2014 р. (граничний термін зберігання). Договір набирає чинності з моменту його укладання діє до виконання сторонами своїх зобов'язань. Зерновий склад зобов'язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення граничного строку зберігання зерна попередити Поклажодавця за 10 (десять) робочих днів до його закінчення і визначити строк витребування зерна (п.8.1 та п. 8.3 Договору складського зберігання зерна).

- представники Поклажодавця мають право оглядати приміщення, де зберігається продукція Поклажодавця, здійснювати інспектування схоронності продукції (п. 9.3 Договору складського зберігання зерна з урахуванням Протоколу розбіжностей).

30.10.2013 р. сторонами було укладено (підписано представниками сторін та скріплено печатками сторін) додаткова угода № 1 до Договору складського зберігання зерна в якій останні узгодили, що виконавець зобов'язується повернути зерно замовника зі зменшенням у показниках вологості, сміттєвої домішки та залишків третьої категорії разом не більше ніж 1% проти кондицій, встановлених державними стандартами та/або Договором та не вимагати від замовника відшкодування витрат, пов'язаних з таким покращенням якості. Якщо показники поліпшення якості зерна перевищуватимуть сукупно 1%, то виконавець зобов'язується повернути замовнику кількість зерна у вазі, меншій від прийнятої в результаті такого покращення якості не більше ніж на 1% незалежно від фактичних показників вологості та сміттєвої домішки (том справи 1, а.с. 210);

Крім того, 30.10.2013 р. сторонами було укладено (підписано представниками сторін та скріплено печатками сторін) протокол розбіжностей до договору складського зберігання зерна № 301001 від 30.10.2013 р. (том справи 1, а.с. 209).

У період з 29 жовтня по 27 листопада 2013 року на підставі Договорів поставки:

№ 20248 від 29.10.2013 р.,

№ 20237 від 29.10.2013 р.,

№ 20328 від 05.11.2013 р.,

№ 20378 від 07.11.2013р.,

№ 20391 від 08.11.2013 р.,

№ 20474 від 14.11.2013 р.,

№ 20476 від 14.11.2013 р.,

№ 20585 від 20.11.2013 р.,

№ 20713 від 27.11.2013 р.,

№ 20714 від 27.11.2013 р.,

№ 20715 від 27.11.2013 р. позивач придбав у TOB "Амарант" та TOB "Регіон-Юртрейд" (за договором № 20324 від 04.11.2013 р.), шляхом переоформлення, кукурудзу 3-го класу врожаю 2013 р. загальною кількістю 25 000,000 тон (копії договорів поставки наявні у матеріалах справи).

Як свідчать матеріали справи, ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна" передало, а ТОВ "Амарант" (Зерновий склад) прийняло на зберігання 25 000 000,00 кг зерна кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю. Дані обставини підтверджуються складською квитанцією на зерно серії АФ № 442423 № 187 від 30.10.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1000 000,00 кг, том справи 2, а.с. 52), складською квитанцією на зерно серії АФ № 442957 № 261 від 30.10.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 500 000,00 кг, том справи 2, а.с. 48), складською квитанцією на зерно серії АХ № 049391 № 619 від 30.10.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 000 000,00 кг, том справи 2, а.с. 50), складською квитанцією на зерно серії АФ № 442424 № 773 від 30.10.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 500 000,00 кг, том справи 2, а.с. 37), складською квитанцією на зерно серії АХ № 054507 № 220 від 05.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 5 000 000,00 кг, том справи 2, а.с. 60), складською квитанцією на зерно серії АФ № 442988 № 291 від 05.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 500 000,00 кг, том справи 2, а.с. 58), складською квитанцією на зерно серії АХ № 053502 № 305 від 08.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 року врожаю у кількості 1 000 000,00 кг, том справи 2, а.с. 54), складською квитанцією на зерно серії АХ № 053505 № 309 від 08.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 000000,00 кг, том справи 2, а.с. 56), складською квитанцією на зерно серії АХ № 054527 № 242 від 14.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 500 000,00 кг, том справи 2, а.с. 45), складською квитанцією на зерно серії АХ № 054528 № 243 від 14.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 500 000,00 кг, том справи 2, а.с. 42), складською квитанцією на зерно серії АХ № 053188 № 343 від 15.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 500 000,00 кг, том справи 2, а.с. 39), складською квитанцією на зерно серії АХ № 055025 № 957 від 20.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 500 000,00 кг, том справи 2, а.с. 62), складською квитанцією на зерно серії АХ № 055027 № 959 від 20.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 500 000,00 кг, том справи 2, а.с. 64), складською квитанцією на зерно серії АХ № 054580 № 294 від 27.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 000 000,00 кг, том справи 2, а.с. 70), складською квитанцією на зерно серії АХ № 054581 № 295 від 27.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 500 000,00 кг, том справи 2, а.с. 66), складською квитанцією на зерно серії АХ № 055116 № 1046 від 27.11.2013 р. (кукурудза 3 кл. 2013 р. врожаю у кількості 1 000 000,00 кг, том справи 2, а.с. 68).

В період з листопада 2013 р. по лютий 2014 р. на виконання умов Договору складського зберігання зерна за розпорядженнями позивача відповідачем проводилися часткові відвантаження належного позивачу зерна кукурудзи, яке зберігалося у відповідача на підставі Договору.

Проте, за даними позивача у лютому 2014 р. темпи вантаження зерна були дуже повільними, що не відповідало планам Поклажодавця. З огляду на зазначене, 13.02.2014 р. позивач листом звернувся до Зернового складу (відповідача) з проханням прискорити відвантаження зерна, а також просив у строк до 12.00 години 14.02.2014 р. узгодити графік відвантаження до кінця місяця. 20.02.2014 р. позивач повторно листом просив відповідача надати графік відвантаження всього об'єму зерна кукурудзи, належного Поклажодавцю та переданого на зберігання (копії наявні у матеріалах справи).

За даними позивача зазначені звернення позивача залишились без відповіді відповідача, прискорення темпу відвантаження зерна з боку Зернового складу, не відбулося, графік відвантаження усієї продукції - Зерновий склад не надав.

Складською квитанцією № 1279 від 01.03.2014 р. (бланк серії АХ № 055346) підтверджується, що станом на 01.03.2014 року на зберіганні ТОВ "Амарант" на складі, розташованому за адресою: Полтавська область, Лохвицький район, с. Юсківці, вул. Лучанська, буд.1-б, залишилося 14 824,398 тн. зерна кукурудзи врожаю 2013 р., належного позивачу (Поклажодавцю).

В порушення умов п. 8.1 Договору по закінченню граничного строку зберігання зерна, не повернувши позивачу його залишків, відповідач не повідомив Поклажодавця про закінчення строку зберігання зерна, строк повернення Поклажодавцеві зерна не визначив.

Як зазначає позивач, з метою недопущення невиконання своїх експортних контрактів у лютому - березні 2014 р., зірвані відповідачем відвантаження зерна кукурудзи останній вимушено замістив зерном з інших складів.

Враховуючи викладене 21.03.2014 р. між сторонами було досягнуто домовленості щодо викупу відповідачем залишків зерна кукурудзи, що залишилося невідвантаженим на складі ТОВ "Амарант" шляхом укладання між ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна" та ТОВ "Амарант" Договору поставки зерна № б/н, за яким ТОВ "Амарант" зобов'язався прийняти і оплатити кукурудзу врожаю 2013 р. на умовах EXW "Франко-елеватор Постачальника" Полтавська обл., Лохвицький район, в загальній заліковій вазі 14 870,000 тн.. 11.04.2014 р. до даного Договору поставки було укладено Додаткову угоду №1, згідно з якими загальну кількість Товару, що постачається партіями, його ціну, загальну вартість та строки поставки сторони узгодили визначати в кожному окремому договорі поставки на кожну окрему партію.

Відповідно до цієї домовленості протягом квітня - травня 2014 року на підставі договорів поставки № 51426 від 14.04.2014 р., № 51432 від 30.04.2014 р., № 51435 від 08.05.2014р., № 51442 від 29.05.2014 р. (належним чином завірені копії наявні у матеріалах справи), відповідач здійснив частковий викуп зерна кукурудзи позивача шляхом переоформлення, внаслідок чого на зерновому складі ТОВ "Амарант" залишилося 9 749,830 тн. зерна кукурудзи, належного позивачу. Дані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями Актів приймання-передачі зерна кукурудзи, а саме:

№ 02AM1200135 від 23.04.2014 р.

№ 02АМ1200138 від 05.05.2014 р.

№ 02АМ1200143 від 12.05.2014 р.

№ 02АМ1200172 від 12.06.2014 р.

20.05.2014 р. Поклажодавець отримав від ТОВ "Амарант" лист № 745 з повідомленням про неможливість провести відвантаження зернової продукції у зв'язку з істотним зниженням її якості та запропонував Поклажодавцеві провести відшкодування у розмірі ринкової вартості продукції.

22.05.2014 р. позивач направив відповідачу претензію № 1624/03 з вимогою відшкодування завданих збитків шляхом відшкодування вартості Продукції відповідно до ринкових цін, існуючих на дату виставлення претензії - загалом в сумі 35 458 948,29 грн.

Відповідач погодився з зазначеною вимогою, прийнявши претензійні вимоги у повному обсязі, та зобов'язався здійснити відшкодування в повному обсязі протягом 7-ми банківських днів. Дана претензія була отримана 23.05.2014 р. представником відповідача (Генеральним директором ТОВ "Амарант" Харченко P.M.), про що свідчить резолюція щодо визнання претензійних вимог засвідчена його особистим підписом. Втім, за даними позивача в послідуючому жодних платежів в рахунок компенсації нанесених позивачу збитків відповідач не здійснив.

Твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що Харченко Р.М. не був уповноважений на визнання даної претензії, оскільки на час прийняття даної претензії відповідачем знаходився у відпустці, є необґрунтованими, оскільки, по-перше, не доведено відповідачем, що перебування у відпустці Харченко Р.М. позбавляє його повноважень керівника (в тому числі на визнання претензій), по-друге, доказів притягнення Харченко Р.М. до відповідальності за перевищення ним своїх повноважень в матеріалах справи не мітиться.

Як свідчать матеріали справи, 21.08.2014 р. представники ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна" з метою здійснення інспекції залишків кукурудзи прибули до зерносховища, яке належить ТОВ "Амарант" Лохвицький район Полтавської області, с. Юсківці, вул. Луганська, 1-6, але у перевірці наявності зерна на складі їм було відмовлено.

15.09.2014 р. представники позивача, повторно прибули для інспектування, але також не змогли здійснити інспекцію залишків зерна, оскільки знов не були допущені на територію підприємства. Таким чином, в порушення зобов'язань за Договором відповідач відмовився як повертати зерно кукурудзи Поклажодавцеві, так і позбавив можливості позивача пересвідчитися у фактичній наявності на складі належного позивачу на праві власності зерна кукурудзи.

19.09.2014 р. позивач листом № б/н звернувся до ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" з запитом про надання інформації про рівень закупівельних цін на внутрішньому ринку України на кукурудзу фуражну в період з 21-28 травня 2014 р. (копія наявна у матеріалах справи). У відповідь на зазначений запит позивач отримав від ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" Довідку № 1084 від 29.09.2014р. (копія наявна у матеріалах справи), відповідно до якої орієнтовний рівень закупівельних цін на внутрішньому ринку України на кукурудзу фуражну у вищезазначений період складав 2250-2500 грн. за тонну (середня ціна - 2375 грн./тонну).

Враховуючи невиконання відповідачем вимоги та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогою про стягнення з ТОВ "Амарант" 23 155 846,25 грн. збитків у вигляді вартості переданого на зберігання та втраченого зерна кукурудзи у кількості 9 749,830 тн, що виникли внаслідок порушення останнім умов укладеного між сторонами 30.10.2013 р. Договору складського зберігання № 301001.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ст. 207 Цивільного Кодексу України в редакції, яка діяла на момент укладання Договору складського зберігання зерна).

За приписами ст. 180 Господарського кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання Договору складського зберігання зерна) господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Загальний порядок укладення господарських договорів унормовано у ст. 181 Господарського кодексу України, зокрема, п. 1, п. 6 якої визначено наступне : господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, колегія суддів дійшла висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини зі складського зберігання.

Згідно зі ст. 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. За приписами ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво (ст. 961 Цивільного кодексу України). При цьому згідно зі ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості, річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків(ст. 949 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вказаних норм права та умов Договору складського зберігання зерна відповідач на вимогу позивача прийняте на зберігання зерно кукурудзи повернув не у повному обсязі. Дана обставина відповідачем не спростована.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. При цьому боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ст. 623 Цивільного кодексу України).

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (п. 1, 2 ст. 950 Цивільного кодексу України).

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повернення відповідачем наданого на зберігання позивачем за умовами укладеного між сторонами Договору складського зберігання зерна у кількості 9 749,830 тн. Отже, матеріалами справи підтверджується неналежне виконання зобов'язання відповідача за вищезазначеним Договором складського зберігання зерна щодо повернення на вимогу поклажедавця переданого на зберігання зерна, а також відсутність реагування на претензію позивача та відшкодування завданих йому збитків. Дані обставини відповідачем не спростовані.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 Господарського кодексу України).

Як визначено ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріалами справи доводиться наявність складу правопорушення у діях відповідача, розмір збитків визначений позивачем з дотриманням норм матеріального права, підтверджується допустимими доказами та перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, останнім не доведено відсутність його вини у втраті (нестачі) переданого на зберігання належного позивачу зерна кукурудзи, а тому позовні вимоги щодо стягнення завданих відповідачем збитків в розмірі 23 155 846,25 грн. підлягають задоволенню.

Щодо тверджень, викладених в апеляційній скарзі, стосовно нікчемності договору зберігання з підстави того, що він підписаний за допомогою факсиміле колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що відповідно до ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній золі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ч.1 ст.215 ЦК України (недійсність правочину) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Такої підстави для визнання правочину недійсним (нікчемним), як підписання договору за допомогою факсиміле, нормами законодавства не передбачено.

Крім того, матеріалами справи підтверджується те, що після підписання договору сторони вчиняли дії, спрямовані на виконання цього договору складського зберігання зерна, а саме: відповідач прийняв від позивача зерно на зберігання, виставляв позивачу рахунки за зберігання зерна та отримував плату за свої послуги, а також частково повернув належне позивачу зерно кукурудзи. Зокрема, на підтвердження прийняття від позивача зерна на зберігання на підставі договору складського зберігання зерна відповідач видавав позивачу (поклажодавцю) складські квитанції на зерно на бланках АФ № 442423, АФ № 442957, АХ № 049391, АФ № 442424, АХ № 054507, АФ № 442988, АХ № 053502, АХ № 053505, АХ № 054527, АХ № 054528, АХ № 053188, АХ № 055025, АХ № 055027, АХ № 054580, АХ № 054581, АХ № 053590, АХ № 055116, АХ 055346.

Про наявність правовідносин зберігання свідчить також той факт, що протягом листопада 2013 року - лютого 2014 року ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна" регулярно сплачувало рахунки ТОВ "Амарант", виставлені ним за зберігання зерна кукурудзи 3-го класу врожаю 2013 року на підставі договору .

Крім того, в ході виконання договору складського зберігання зерна ТОВ "Амарант" складало та видавало ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна" податкові накладні, в яких міститься посилання на договір складського зберігання зерна № 301001 від 30.10.2013 р., та зазначається вид наданих послуг - "зберігання" або "відвантаження" зерна кукурудзи.

Таким чином, сукупність наведених обставин, а саме: документально підтверджене прийняття відповідачем зерна на зберігання, оформлення відповідачем на чинних бланках складських квитанцій, що засвідчують прийняття на зберігання зерна кукурудзи, внесення відповідачем інформації про прийняття зерна на зберігання до державного Реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, виставлення Відповідачем рахунків за зберігання зерна та щомісячне прийняття ТОВ "Амарант" грошових коштів від ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна" в оплату послуг зберігання зерна, видача відповідачем податкових накладних з посиланням на договір складського зберігання зерна, оформлення ТОВ "Амарант" актів приймання-передачі послуг за договором складського зберігання зерна, а також скріплення договору складського зберігання зерна додатків до нього, складських квитанцій та всіх інших документів, спрямованих на виконання договору складського зберігання зерна, печаткою ТОВ "Амарант", свідчить про існування правовідносин між сторонами, укладення та часткове виконання договору складського зберігання зерна, тому підстав визнавати його нікчемним у колегії суддів не вбачає.

Посилання відповідача на відсутність в договорі погодження всіх істотних умов також, на думку колегії суддів, є необґрунтованими, з огляду на наступне.

За приписами частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Відповідно до ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" складська квитанція є складським документом на зерно та виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.

Поняття договору складського зберігання визначено також у ст. 957 ЦК України. За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Таким чином, враховуючи умови договору складського зберігання зерна № 301001 від 30.10.2013 р. та факт видачі складських квитанцій АФ №442423, АФ №442957, АХ №049391, АФ №442424, АХ №054507, АФ №442988, АХ №053502, АХ №053505, АХ №054527, АХ №054528, АХ №053188, АХ №055025, АХ №055027, АХ №054580, АХ №054581, АХ №053590, АХ №055116 , в яких зазначена вся передбачена законодавством інформація, сторони дотрималися вимог закону щодо письмової форми та узгодження всіх істотних умов при укладанні даного договору.

Крім того, відповідно до п.2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Якщо, дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Тому, оскільки матеріалами справи підтверджено фактичне виконання позивачем і відповідачем договору складського зберігання зерна протягом тривалого часу, твердження відповідача про неукладення договору складського зберігання зерна № 301001 від 30.10.2013 р. безпідставним.

Посилання відповідача на припинення зобов'язань за договором складського зберігання зерна шляхом новації з огляду на укладання 21.03.2014 р. між сторонами договору поставки зерна, колегія суддів вважає неправомірними, оскільки відповідно до приписів ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов'язання іншим. Отже, закріплення у письмовій формі домовленості про припинення первісного зобов'язання та заміну його новим зобов'язанням є обов'язковим для договору новації.

Договір поставки зерна не змінює зобов'язання за договором зберігання зерна, тобто не відповідає приписам ст. 604 Цивільного кодексу України. Позивач зазначає, що у даному випадку жодної домовленості між ТОВ "Нобл Ресорсіз Україна" та ТОВ "Амарант" про припинення первісного зобов'язання та його заміну новим зобов'язанням не існує.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи документів, виходячи з наступного.

Статтею 41 ГПК України визначено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Відповідно до ст. 32 ГПК України експертний висновок є доказом нарівні з іншими письмовими та речовими доказами, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 ГПК України.

Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що мають значення для вирішення спору, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Суд першої інстанції правомірно не вбачав потреби в проведенні технічної експертизи вказаних документів, оскільки відповідач ставить під сумнів підпис генерального директора Харченка P.M. на договорі складського зберігання зерна № 301001 від 30.10.2013 p., додатках до нього та договорах поставки, проте останній не спростовує проти достовірності підпису з боку відповідача та печатки останнього на складських квитанціях, які підтверджують приймання відповідачем на зберігання зерна належного позивачу та обсяг неповернутих відповідачем залишків вищезазначеного зерна на його Зерновому складі.

Як зазначалося вище, спір про неукладеність договору може мати місце лише під час переддоговірних відносин.

Оскільки, в матеріалах справи достатньо доказів, які свідчать про визнання та виконання відповідачем оспорюваного ним договору та для вирішення питання щодо їх укладення та чинності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що проведення технічної експертизи документів є недоцільним.

Враховуючи вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку відмову у задоволенні апеляційної скарги, в зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Луксор-УТР" на рішення господарського суду Полтавської області від 13.01.2015 р. у справі № 917/2244/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 13.01.2015 р. у справі № 917/2244/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складена 09.04.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.