Рішення № 43642842, 14.04.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р.Справа № 922/1120/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпою К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Південь", м. Миколаїв до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм", м. Мерефа про про стягнення 7155,22 грн. за участю представників сторін:

позивача - Галкін Д.Ю., довіреність № 09/15 від 09.02.2015 року;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Південь" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" про стягнення суми заборгованості у розмірі 6331,44 грн., суми пені у розмірі 674,10 грн., 3% річних у розмірі 149,68 грн. Позовні вимоги позивач обгрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 14-05/12 від 03.05.2012 року. Судові витрати позивач також просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 березня 2015 року (з урахуванням ухвали суду від 30.03.2015 року) розгляд справи було відкладено на 14 квітня 2015 року.

У судовому засіданні 14 квітня 2015 року присутній представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд задовольнити позов.

Відповідач свого представника не направив, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов із запереченнями та документами в його обгрунтування не надав. Про час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

03 травня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Н" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (покупцем, відповідачем) був укладений договір поставки № 14-05/12.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до умов договору, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність визначений договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з видаткових накладних, підписаних сторонами та скріпленими печатками, позивач виконав свої зобов'язання за договором та поставив продукцію в повному обсязі.

Проте, відповідач свого зобов'язався щодо оплати в повному обсязі не виконав, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 6331,44 грн.

01 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Н" (первісним кредитором), Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Південь" (новим кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору у відповідності до Договору № 14-05/12 від 03.05.2012 року, укладеному між ТОВ "Альфа-Торгсервіс Н" та ТОВ "Родій фарм".

За цим договором Новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання обов'язку, а саме сплати поставленого товару у розмірі 6331,44 грн. в строк 14 календарних днів з моменту підписання даного договору, а також належного виконання всіх інших обов'язків покладених на боржника за основним договором ( п. 2 Договору). Право вимоги засноване на підставі Договору поставки № 14-05/12 від 03.05.2012 року (п.3 Договору).

Також умовами даного договору, а саме пунктом 5 встановлено, що підписуючи цей договір боржник підтверджує, що він повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, що виникло на підставі основного договору. У такому випадку виконання боржником свого обов'язку по сплаті заборгованості за поставлений товар первісному кредиторові є неналежним виконанням зобов'язання.

У випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України.

Оскільки, як зазначає позивач, станом на 23.01.2015 року заборгованість у розмірі 6331,44 грн. відповідачем сплачена не була, останній був змушений звернутись до суду за захистом свого права та законних інтересів.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо зміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором про відступлення права вимоги від 01.11.2014 року складає 6331,44грн., що підтверджується матеріалами та не спростовано відповідачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 6331,44 грн. основного боргу.

Також позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 149,68 грн. Надаючи правову оцінку вказаній позовній вимозі суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 3% річних були нараховані за кожну поставку товару згідно накладних, починаючи зі спливу двох місячного строку обумовленого умовами договору поставки. Проте, як було зазначено вище, пунктом 2 Договору про відступлення права вимоги від 01.11.2014 року передбачено, що Новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання обов'язку та належного виконання всіх інших обов'язків покладених на боржника за основним договором в строк 14 календарних днів з моменту підписання даного договору, а одже, строк виконання зобов'язання був встановлений до 15.11.2014 року. На підставі вказаного, суд вважає, що розрахунок сум 3% річних нарахованих за прострочення оплати повинен бути розрахований починаючи з 16.11.2014 року.

Суд, перерахувавши 3 % річних за період з 16.11.2014 року по 24.02.2015 року (дату подачі позову до суду), дійшов висновку, що сума 3% річних, яка підлягає задоволенню становить 52,04 грн. В решті стягнення - 3% річних у сумі 97,64 грн. суд вважає за необхідне відмовити.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 674,10 грн., суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Також цією ж статтею передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2. Договору поставки № 14-05/12 від 03.05.2015 року, в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Як зазначалося вище, у позивача право вимоги щодо стягнення пені виникло з 16.11.2014 року (відповідно до п. 2 Договору про відступлення права вимоги). Перерахувавши суму пені за період з 16.11.2014 року 24.02.2015 року, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача пеню у розмірі 521,95 грн. В частині стягнення 152,15 грн. необхідно відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 526, ч.1 ст.530, 549, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кім. 8-7, ЄДРПОУ 38117562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Торгсервіс Південь" ( 54037, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Приміська, 15А, р/р 26009421105 у АО "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805, ЄДРПОУ 35513295) - 6331,44 грн. заборгованості, 52,04 грн. 3% річних, 521,95 грн. пені, 1763,22 грн. судового збору

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 97,64 грн. 3% річних та 152,15 грн. пені - відмовити.

Повне рішення складено 17.04.2015 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/1120/15