Постанова № 43639387, 07.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року Справа № 876/2971/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Гуляка В.В.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

представника позивача Бориса А.С.,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів , -

В С Т А Н О В И В :

15 листопада 2013 року Львівський міський центр зайнятості звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 в користь Львівського міського центру зайнятості кошти в сумі 12315,89 грн. матеріального забезпечення на випадок безробіття.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року позовні вимоги задоволенні в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на ті обставини, що на момент надання їй статусу безробітної вона не мала роботи, фактично не займалася підприємницькою діяльністю, ніяких інших доходів як джерела існування не отримувала.

З огляду на викладене позивач вважає, що на цілком законних підставах отримала допомогу по безробіттю, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач в судовому засідання апеляційного суду підтримала вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарга, колегія суддів вважає, що скарга належить до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 16 квітня 2013 року ОСОБА_2 подала до Львівського міського центру зайнятості заяву щодо надання їй статусу безробітного. В заяві зазначила, що на час звернення трудовою діяльністю не займається та не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності. На підставі поданої заяви відповідач була зареєстрована як така, що шукає роботу та 16 квітня 2013 року їй було надано статус безробітного з виплатою матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до Законів України ,,Про зайнятість населення" та ,,Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Згідно довідки Львівського міського центру зайнятості за період з 23 квітня 2013 року по 05 серпня 2013 року ОСОБА_2 було виплачено допомогу по безробіттю в сумі 12315,89 грн.

В порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, Львівським міським центром зайнятості встановлено, що на час звернення 16 квітня 2013 року та отримання статусу безробітного ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. У зв'язку з цим, на думку позивача, відповідачу безпідставно були виплачені грошові кошти у вигляді допомоги по безробіттю в сумі 12315,89 грн.., які підлягають стягненню з відповідача на користь МЦЗ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час призначення та виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_2 була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, а тому відносилась до зайнятого населення, про що не повідомила центр зайнятості.

Проте, на думку апеляційного суду, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є помилковими.

Так, постановою господарського суду Львівської області від 05 червня 2006 року, яка набрала законної сили, ухвалено припинити підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданої державним реєстратором Львівського міського управління юстиції 10.02.2014 року заява фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 щодо припинення підприємницької діяльності не подавалась. 06.10.2009 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено судове рішення господарського суду Львівської області від 05 червня 2006 року про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, що не пов'язане з її банкрутством. 31 липня 2013 року в ЄДР внесено запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

За змістом ч.1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 року № 5067-VI ,,Про зайнятість населення" ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;

зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатнозайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Статтею 4 Закону України ,,Про зайнятість населення" визначено, що до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 31 та ч. 3 ст. 36 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 на час звернення з заявою про надання статусу безробітного господарської діяльності фактично не здійснювала, прибутків від такої діяльності не отримувала, а тому підпадала під визначення ,,безробітного, яке містить ч.1 ст. 1 Закону України ,,Про зайнятість населення".

Підприємницька діяльність ОСОБА_2 припинена судовим рішенням ще в 2006 році, а тому, звертаючись із заявою про надання статусу безробітного в квітні 2013 року, відповідач була впевнена, що вказує достовірні відомості, оскільки фактично з 2006 року підприємницькою діяльністю не займалась та вважала, що не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає в діях відповідача умислу на зловживання своїми обов'язками чи надання неправдивих відомостей, що виключає відповідальність, передбачену ч.3 ст. ст. 36 Закону України ,,Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Суд першої інстанції належної правової оцінки наведеним обставинам не надав, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу п.4 ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За змістом п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову.

Оскільки суд першої інстанції при винесенні постанови допустився помилки в частині застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи колегія суддів визнає правильним апеляційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.195, ст. 196 , п. 3 ч. 1 ст.198, п.4 ч.1 ст. 202, ст. ст. 205, 207, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року у справі №813/8635/13-а - скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Постанова в повному обсязі складена 14 квітня 2015 року.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Гуляк