Постанова № 43622701, 16.03.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2015 р. Справа № 804/2899/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представників позивача представника відповідача Познянського В.А., Щеглова М.М., Гауке Т.М. Клименка Є.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Надія» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000362203 від 28.01.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, вважає, що пода ткове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, суперечить діючому пода тковому законодавству та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що висновки про вчинені позивачем порушення, зроблені в акті перевірки, відповідають фактичним обставинам, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» (код ЄДРПОУ 13425445) під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Вермікуліт Трейд» (код ЄДРПОУ 38907763) за період вересень 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 22.12.2014 року №4872/22-03/13425445, у висновках якого встановлено: нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «Надія», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «Надія» операцій по ланцюгу з ТОВ «Вермікуліт Трейд» за період вересень 2014 року на суму ПДВ 109 125 грн.; не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Надія», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «Надія» операцій по ланцюгу постачання ТОВ «Вермікуліт Трейд» - ТОВ «Надія» - Покупці (КП «Новомосковськтеплоенерго», ДП «Софіївкатеплоенерго» КП «Дніпротеплоенерго» ДОР») на суму 29 420 грн.; встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у вересні 2014 року на суму 79 705 грн.

28 січня 2015 року контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000362203, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 119 557,50 грн., в тому числі за основним платежем на суму 79 705,00 грн. та штрафними санкціями в сумі 39 852,50 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

В силу пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно абзацу першого пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 11 серпня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Надія» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Вермікуліт Трейд» (виконавець) був укладений договір на виконання підрядних робіт №11/08-Р, згідно якого виконавець прийняв на себе зобов'язання за завданням замовника надати роботи (послуги) в порядку та на умовах, визначених договором. Згідно пункту 2.1 договору виконавець надає замовнику наступні роботи (послуги): розробка проектно-кошторисної документації, виконання монтажних та пуско налагоджувальних робіт, режимно-налагоджувальні випробування котельного обладнання, електромонтажні роботи.

Протягом вересня 2014 року ТОВ «Вермікуліт Трейд» були виконані обумовлені договором підрядні роботи на загальну суму 654 750,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 109 125,00 грн. Зазначене підтверджується актами приймання виконаних робіт від 15.09.2014 року на суму 49 920,00 грн., від 16.09.2014 року на суму 49 050,00 грн., від 22.09.2014 року на суму 26 970,00 грн., від 02.09.2014 року на суму 46 890,00 грн., від 12.09.2014 року на суму 20 970,00 грн., від 17.09.2014 року на суму 20 970,00 грн., від 12.09.2014 року на суму 15 300,00 грн., від 03.09.2014 року на суму 47 940,00 грн., від 18.09.2014 року на суму 46 350,00 грн., від 11.09.2014 року на суму 52 800,00 грн., від 05.09.2014 року на суму 58 800,00 грн., від 09.09.2014 року на суму 59 250,00 грн., від 10.09.2014 року на суму 57 630,00 грн., від 08.09.2014 року на суму 57 960,00 грн., від 04.09.2014 року на суму 43 950,00 грн.

Посилання перевіряючого на те, що акти здачі-прийняття робіт оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України, чим не доведено факт отримання товару, судом не приймаються до уваги, оскільки вказані акти мають обов'язкові реквізити, а саме: місце складання; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; дані, які дають змогу ідентифікувати осіб, які підписали документи. Крім того роботи, за наслідками яких складено акти виконаних робіт, виконані та оплачені сторонами в повному обсязі.

Також було виписано податкові накладні №123 від 15.09.2014 року на суму 49 920,00 грн., №133 від 16.09.2014 року на суму 49 050,00 грн., №178 від 22.09.2014 року на суму 26 970,00 грн., №14 від 02.09.2014 року на суму 46 890,00 грн., №107 від 12.09.2014 року на суму 20 970,00 грн., №149 від 17.09.2014 року на суму 20 970,00 грн., №106 від 12.09.2014 року на суму 15 300,00 грн., №23 від 03.09.2014 року на суму 47 940,00 грн., №164 від 18.09.2014 року на суму 46 350,00 грн., №94 від 11.09.2014 року на суму 52 800,00 грн., №47 від 05.09.2014 року на суму 58 800,00 грн., №74 від 09.09.2014 року на суму 59 250,00 грн., №84 від 10.09.2014 року на суму 57 630,00 грн., №63 від 08.09.2014 року на суму 57 960,00 грн., №31 від 04.09.2014 року на суму 43 950,00 грн.

Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі, у рахунок оплати за виконані роботи ТОВ «Надія» були сплачені грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Підставою для висновків акту перевірки від 22.12.2014 року №4872/22-03/13425445 про нереальність господарських операцій позивача були відомості про контрагента позивача - ТОВ «Вермікуліт Трейд», а саме відсутність основних засобів, відсутність трудових ресурсів, невизнання звітності як податкової.

Проте суд вважає, що така позиція не є аргументованою та не може бути доводом неможливості виконання зобов'язань за договором, оскільки на позивача не покладено обов'язку, як і реальної можливості та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, або інших засобів, складських приміщень та інших необоротних активів у контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту від таких відомостей про контрагентів.

Суд зазначає, що з урахуванням статті 61 Конституції України передбачено індивідуальний характер відповідальності, яка розповсюджується в тому числі і у вигляді персональної відповідальності кожного платника за ведення податкового обліку.

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім ви падків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Якщо податковим органом встановлено нена лежне виконання контрагентом позивача своїх податкових обов'язків, відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання повинно нести саме це підприємство.

При цьому судом встановлено, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість за такими договорами у позивача не було.

Окрім того, товариством з обмеженою відповідальністю «Надія» використано результати робіт, виконаних підрядником, у своїй господарській діяльності для виконання робіт на підставі відповідних господарських договорів. Всі ці операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача, у податковому обліку відбулися зміни у власному капіталі підприємства на суму отриманого прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав усі підтверджуючі документи, що засвідчують факт виконання укладених договорів.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000362203 від 28.01.2015 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» судові витрати у розмірі 239,11 грн. (двісті тридцять дев'ять гривень одинадцять копійок).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 23 березня 2015 року.

Суддя В.В. Степаненко