Ухвала суду № 43619143, 16.04.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1547/15-ц

Провадження № 22-ц/779/818/2015

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень», заінтересована особа - ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції, на дії відділу державної виконавчої служби за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» подало до суду скаргу на дії відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 30 січня 2015 року.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2015 року скаргу задоволено. Визнано недійсною та скасовано постанову відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про арешт коштів боржника від 30 січня 2015 року. Зобов'язано відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» в зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення боржником вчинити дії щодо закриття виконавчого провадження.

На ухвалу суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив скаргу, не врахувавши при цьому, що аналогічна скарга вже розглядалась судом. За результатами її розгляду ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2014 року, визнано недійсною та скасовано постанову відділу ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції про арешт коштів боржника від 25 листопада 2013 року. Дані ухвали були скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2014 року в задоволенні скарги ДТГО «Львівська залізниця» в особі ВП «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» на дії відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції відмовлено. Дана ухвала в апеляційному порядку не була скасована. Розглядаючи дану справу суд першої інстанції не взяв до уваги висновків і мотивів, з яких Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував попередні судові рішення.

З цих підстав просив ухвалу суду скасувати.

В засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представник Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» в особі ВП «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Представник відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції в судове засідання не з'явився будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає розгляду справи в його відсутності.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що у разі виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу боржник, тобто роботодавець, є податковим агентом, який при виконанні судового рішення вираховує податок на доходи фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплат стягувачу. Тому відповідно були відсутні підстави для винесення ВДВС постанови про арешт коштів боржника.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи на виконанні ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції знаходиться виконавчий лист №0907/7521, виданий 18 вересня 2013 року Івано-Франківським міським судом, про стягнення з ДТГО «Львівська залізниця» на користь ОСОБА_2 40 191.42 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Виконавче провадження з виконання цього документу відкрито постановою ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції від 20 вересня 2013 року та надано боржнику строк до 27.09.2013 року добровільно виконати судове рішення (а.с. 4, 32-38).

Судом з'ясовано, що саме у порядку добровільного виконання рішення суду ДТГО «Львівська залізниця» виплачено стягувачу 31 790,18 грн. З них, як підтверджується відповідними платіжними відомостями: 20 вересня 2013 року - 1 310,00 грн., 26 вересня 2013 року - 30 450,00 грн.,7 жовтня 2013 року - 30,18 грн.(а.с. 7-11,13).

Згідно розрахунку нарахувань та утримань коштів ОСОБА_2 за рішенням суду нараховано 40 191,42 грн. оплати за вимушений прогул, з них 8 405,86 грн. утримано з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, членські внески у первинну профспілкову організацію (а.с.12).

При цьому, як встановлено судом, розмір утримання коштів ОСОБА_2 не оспорював.

Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 05 лютого 1995 року визначено порядок обчислення заробітної плати у разі вимушеного прогулу (п. 1 п.п. «з») і встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідне положення міститься також і в п. 6 постанови №13 Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Встановлено, що резолютивна частина рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2013 року не містить вказівки щодо визначення судом суми, що підлягає стягненню (в даному випадку 40 191,42 грн.) без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

Саме тому у грудні 2013 року ВП «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця» звертався до суду із заявою про роз'яснення рішення з приводу правомірності утримання та перерахування боржником сум податків та зборів із суми, зазначеної у рішенні суду. Однак, ухвалою Апеляційного суду від 20 грудня 2013 року у задоволенні заяви відмовлено. Вказана ухвала набрала законної сили та не скасована.

Встановлено, що оскаржуваною постановою від 30 січня 2015 року ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції накладено арешт на кошти боржника у межах суми 8 431,42 грн., оскільки боржником самостійно у встановлений державним виконавцем строк рішення суду не виконано (а.с. 5-6).

Відповідно до ч. 8 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», який діє в новій редакції та є чинним на час як ухвалення судового рішення, що виконується, так і його виконання, у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплати стягувачу.

Згідно положень ст. 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Зі змісту даних норм вбачається, що у разі виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу боржник (роботодавець) є податковим агентом, який при виконанні судового рішення обчислює податок на доходи фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплат стягувачу.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції не врахував вимог законодавства про відрахування самостійно податковим агентом необхідних податків та платежів, відповідно повне добровільне виконання боржником судового рішення, а тому безпідставно наклав арешт коштів боржника, прийнявши оскаржувану постанову.

Посилання апелянта на судові рішення з приводу аналогічної постанови ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції від 25 листопада 2013 року не заслуговують на увагу, оскільки прийняті в цій справі ухвала Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2014 року та ухвала апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2014 року не містять преюдиційної сили. Та, крім того, скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2015 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що ухвала постановлена судом з дотриманням вимог процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а ухвалу Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

В.М. Соколовський