Постанова № 43616603, 14.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р. Справа № 922/5459/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Кухар В.І.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників:

від позивача - Румянцев Є.І. - за довіреністю від 18.11.2014р. б/н;

від відповідача - ОСОБА_2 - за довіреністю від 23.01.2015р. б/н,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 (вх.№1503 від 04.03.2015р.), на рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2015р. у справі №922/5459/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський електротехнічний завод "Енергоміра", м. Харків,

до ОСОБА_3, м. Харків (до 23.01.2015р. фізична особа-підприємець ОСОБА_3),

про стягнення 50659,37 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський електротехнічний завод "Енергоміра" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (після 23.01.2015 р. фізична особа ОСОБА_3) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 50659,37 грн., яка складається: 39142,12 грн. - сума основного боргу; 7426,09 грн. - інфляційні; 1058,45 - 3% річних та 3032,71 грн. -пеня.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.02.2015р. (суддя Доленчук Д.О.) відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про забезпечення позову.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський електротехнічний завод "Енергоміра" суму основного боргу у розмірі 37151,08 грн., пеню у розмірі 2845,87 грн.; інфляційні у розмірі 7426,09 грн.; 3% річних у розмірі 1001,55 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 1746,61 грн.

В решті позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що сума, у розмірі 37151,08 грн. підлягає до стягнення з відповідача, оскільки нарахована позивачем відповідно до умов договору, а відповідачем не було надано до суду доказів сплати даної суми позивачу; витрати з охорони у розмірі 1991,00 грн. стягненню не підлягають, оскільки до суду не надано доказів надання окремих рахунків на їх сплату. Крім того суд першої інстанції здійснив перерахунок розміру пені та 3% річних, які слід стягнути з відповідача, виходячи із суми заборгованості за договором суборенди, що підлягає стягненню.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2015р. у справі №922/5459/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача заборгованість у сумі 3470,00 грн.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції, неправомірно включив залишок суми заборгованості у розмірі 9951,08 грн. до складу заборгованості за договором, оскільки договір суборенди №18/09А від 01.09.2013р., зокрема пункт 5.12 не є підставою для виникнення цивільного зобов'язання ФОП ОСОБА_3 по сплаті 33681,08 грн., а лише фіксує факт визнання стороною цього боргу на момент укладення договору. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції, стягнувши з відповідача заборгованість по сплаті за суборенду по взаємовідносинам, починаючи з 2009 року, фактично не дослідив жодного документу за вказаний період, що свідчить про неповне дослідження обставин справи. Також, апелянт вказує, що ним було сплачено 23730,00 грн. суборендної плати за договором №18/09А від 01.09.2013р., у зв'язку з чим визнана ним заборгованість складає суму у розмірі 3470,00 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2015р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та розгляд скарги призначено на 02.04.2015р.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№5161 від 01.04.2015р.), в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2015р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 02.04.2015р. при розгляді справи №922/5459/14, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного встановлення обставин справи, у зв'язку із необхідністю надання сторонами додаткових пояснень з питань, що виникли в судовому засіданні, було оголошено перерву до 14.04.2015р.

Відповідач (вх.№4670 від 23.03.2015р.) та позивач (вх.№5963 від 14.04.2015р.), надали додаткові пояснення, які долучені до матеріалів справи.

Після перерви в судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 14.04.2015р. представник апелянта підтримав свою апеляційну скаргу з раніше наведених підстав, просив її задовольнити в повному обсязі. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, в процесі розгляду справи встановлено, що Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 23.01.2015 р. була припинена підприємницька діяльність, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У абз. 4 підпункту 4.7. пункту 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначалося, що громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі в такому процесі. Однак у разі коли відповідна зміна статусу відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду; наведене стосується й випадку подання відповідним громадянином, що був відповідачем у справі, зустрічного позову в тій же справі. У будь-якому разі у суду немає й правових підстав для застосування при цьому положень статті 25 ГПК України та залучення до участі у справі як правонаступника фізичної особи - підприємця тієї ж таки фізичної особи, оскільки правонаступництво передбачає перехід прав та обов'язків від одного суб'єкта до іншого, а не зміну правового статусу однієї й тієї ж самої особи. У разі задоволення позову до фізичної особи, яка в процесі розгляду справи втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, резолютивна частина відповідного судового рішення, крім відомостей, передбачених частинами другою-сьомою статті 84 ГПК України, повинна містити дані, визначені в пункті 2 частини другої статті 54 цього Кодексу для фізичної особи (без зазначення її колишнього статусу суб'єкта підприємницької діяльності).

Таким чином, з огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідна зміна статусу відповідача відбулася після порушення провадження у справі, а отже справа підлягає розгляду без зміни підвідомчості даної справи.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський електротехнічний завод "Енергоміра" та Закритим акціонерним товариством "Электротехнические заводы "Энергомера" був укладений договір оренди нежитлових приміщень №131015-086177.

Також, 01.09.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський електротехнічний завод "Енергоміра" та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір №18/09А суборенди нежитлових приміщень (надалі - договір суборенди) строком до 31.12.2013р.

На підставі акту приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.09.2013р. позивач надав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення, розташовані на першому поверсі виробничого корпусу (літ. В-8) за адресою вул. Лозівська, 5, м. Харків, загальною площею 272 кв.м.

31.12.2013р. між сторонами був складений акт приймання-передачі нежитлових приміщень відповідно до якого відповідач повернув позивачу зазначені приміщення.

Відповідно до пункту 5.1. договору суборенди сторони погодили розмір суборендної плати у розмірі 25,00 грн. за 1 кв. м. на місяць., в тому числі ПДВ 20% - 4,17 грн.

Згідно пункту 5.2. договору суборенди орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок орендаря щомісячно, два рази на місяць рівними долями по 50 %, перша частина - не пізніше п'ятнадцятого числа поточного (звітного) місяця, друга частина - не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 5.5. договору суборенди було визначено, що витрати пов'язані зі сплатою отриманих суборендатором комунальних та інших послуг (прибирання приміщень, вивіз бруду та інше) у орендну плату не включаються та компенсуються відповідачем окремо на підставі рахунків позивача.

У п. 5.12. договору суборенди сторони визначили, що на 01.09.2013р. відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 33681,08 грн., яка визнана відповідачем та яку відповідач зобов'язується погасити в строк до 31.12.2013 р.

Як вказано позивачем та підтверджується відповідачем, ФОП ОСОБА_3 сплатив на користь позивача суборендну плату у розмірі 23730,00 грн. , у зв'язку з чим існуючий залишок недоплаченої суборендної плати відповідачем став підставою для звернення позивача до суду.

Згідно наданого позивачем розрахунку за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 39142,12 грн., яка складається з залишку суми заборгованості у розмірі 9951,08 грн., передбаченої пунктом 5.12 договору та суми заборгованості з суборендної плати у розмірі 29191,04 грн. за період з 01.09.2013р. по 31.12.2013р., яка включала в себе суборендну плату та компенсацію витрат на охорону.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з положень про найм (оренду) в Цивільному кодексі України, істотними умовами договору найму (оренди) є умови про предмет договору найму, плату за користування майном, строк договору найму.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди, а отже даний договір є укладеним.

Враховуючи умови договору, а саме пункт 5.1, відповідач повинен був сплатити оренду плату у розмірі 25,00 грн. за один кв.м, що на місяць складало суму у розмірі 6800,00 грн., тобто за час дії договору (з 01.09.2013 по 31.12.2013р.) всього - 27200,00 грн.

Крім того, укладеним між сторонами договором передбачалась пунктом 5.12 погашення заборгованості у розмірі 33681,08 грн., яка повинна була сплачуватись згідно графіку погашення рівними частинами на протязі дії договору, а саме 8420,27 грн. на місяць.

У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що залишок недоплаченої суборендної плати за договором №18/09А від 01.09.2013р., з урахуванням передбаченої за договором у сукупності суми до сплати у розмірі 60881,00 грн. та її частковим погашенням у розмірі 23730,00 грн., склав - 37151,08 грн. Заявлена позивачем сума у розмірі 1991,00 грн. як компенсація витрат на охорону не підтверджується матеріалами справи, оскільки відсутні відповідні рахунки позивача на сплату вказаних сум, як це передбачено пунктом 5,5 договору суборенди.

При цьому твердження відповідача щодо невизнання пункту 5.12, а отже відсутності у нього обов'язку проводити сплату визнаної заборгованості, є необґрунтованими, оскільки як вже зазначалась вище, договір суборенди із включеним пунктом 5.12 підписаний сторонами, докази визнання у судовому порядку недійсності вказаного пункту в матеріалах справи відсутні.

Посилання відповідача на те, що позивач неправомірно зараховував сплату відповідачем суборендної плати спочатку на погашення заборгованості, передбаченої пунктом 5.12, а не на погашення суборенди, яка підлягала сплаті за період з 01.09.2013р. по 31.12.2013р. позбавлені будь-якого доказового значення, оскільки відповідачем, в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано суду доказів того, що сплачена сума у розмірі 23730,00 грн. була сплачена саме за місяці вересень-грудень 2013 року із зазначенням у відповідних касових ордерах призначення платежів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 37151,08 грн. підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо їх задоволення.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Особливості порядку застосування штрафних санкцій передбачено статтею 232 Господарського кодексу України, відповідно до частини 6 якої, нарахування таких санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платник коштів сплачує на користь їхнього одержувача за прострочення платежу, пеню в розмірі встановленому угодою сторін. Статтею 3 Закону передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.3. договору суборенди було визначено, що коли суборенда плата та комунальні платежі перераховуються несвоєчасно або не в повному обсязі відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ за кожен день прострочення невиконаного грошового зобов'язання.

Також, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаних норм законодавства та умов договору позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 7426,09 грн. - інфляційних втрат; 1058,45 - 3% річних та 3032,71 грн. - пені.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача, зробив правомірний висновок щодо стягнення пені за період з 31.12.2013 р. до 29.06.2014 р. (180 днів) у розмірі 2845,87 грн., інфляційних втрат у розмірі 7426,09 грн. та 3% річних у розмірі 1001,55 грн.

Отже, дослідивши всі належні докази, які мають відношення до даного спору, з урахуванням приписів ст.ст. 4-3, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом законно та обґрунтовано прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2015р. у справі №922/5459/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2015р. у справі №922/5459/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2015 року.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.І. Кухар