Рішення № 43615464, 08.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2015Справа №910/3005/15-г

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», м.Київ, ЄДРПОУ 30115243

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія», м.Київ, ЄДРПОУ 23734213

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Колосової Наталії Валеріївни, м.Донецьк, іпн 2686019223

за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Ривенко Катерини Анатоліївни, м.Донецьк, іпн 3967806813

про стягнення 4 925,15 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Рудюк В.М. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія», м.Київ про стягнення страхового відшкодування в сумі 4 925,15 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на виплату Колосовій Наталії Валеріївні страхового відшкодування на підставі договору №ДТЗ/21 від 14.06.2014р. добровільного страхування наземного транспорту, внаслідок чого до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» перейшло право вимоги до відповідача.

Відповідач у відзиві №1876 від 26.02.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на відсутність з боку заявника або Ривенко Катерини Анатоліївни звернень у визначений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк про настання страхового випадку. Одночасно, за твердженнями вказаного учасника судового процесу, у даному випадку страховик зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану особою, винною у дорожньо-транспортній пригоді.

У судове засідання 08.04.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника відповідача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 18.03.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія» було обізнане про час та місце наступного слухання справи.

Ухвалою від 14.02.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Колосову Наталію Валеріївну, а також в якості третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ривенко Катерину Анатоліївну.

Треті особи у судове засідання 08.04.2015р. не з'явились, представників не направили, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались. При цьому, за висновками суду, вказані учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до п.6 Інформаційного листа №01-06/1290/14 від 12.09.2014р. Вищого господарського суду України «Про Закон України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» учасник судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, вважається належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду якщо у господарського суду наявні достовірні (тобто документально підтверджені підприємством зв'язку) відомості про неможливість здійснення поштових відправлень до певних населених пунктів чи місцевостей, та суд здійснює відповідне повідомлення шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв'язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. У такому разі на примірнику переданого тексту, що залишається у матеріалах справи, зазначаються дата і година його передачі і прізвища та ініціали осіб, які передали і прийняли текст. У матеріалах справи мають міститися документи, що підтверджують отримання учасником судового процесу повідомлення (завірений судом витяг з журналу реєстрації телефонограм, журналу реєстрації електронних поштових відправлень тощо).

Наразі, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що адресою третьої особи 1 є: м.Макіївка, Первомайський мікрорайон, буд.4, кв.10.

Неможливість надсилання судової кореспонденції на адресу вказаного учасника судового процесу підтверджується листом №50-06/249 від 18.03.2015р. Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

Одночасно, адресу місця проживання третьої особи 2 в процесі розгляду спору встановити не виявилось можливим.

З метою належного повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату та час розгляду спору, ухвалою від 18.03.2015р. було зобов'язано Державну міграційну службу України надати відомості про місце проживання Ривенко Катерини Анатоліївни. Проте, станом на момент вирішення спору відомостей стосовно місця проживання вказаної особи від Державної міграційної служби України не надходило.

У судовому засіданні 18.03.2015р. на запитання суду з приводу наявності у відповідача відомостей про адресу Ривенко Катерини Анатоліївни, вказаним учасником наголошено про відсутність відомостей щодо третьої особи 2.

З метою повідомлення третіх осіб про розгляд спору судом складено телефонограми за всіма наявними в матеріалах справи телефонними номерами, які долучено до справи.

До того ж, ухвалою від 14.02.2015р. позивача було зобов'язано передати копію позовної заяви та доданих до неї документів третім особам 1 та 2.

Отже, з наведеного вище вбачається, що судом було вчинено всі можливі дії з метою повідомлення третіх осіб про час та місце слухання справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у Колосової Наталії Валеріївни та Ривенко Катерини Анатоліївни можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

При цьому, господарським судом враховано, що підставою для скасування рішення в апеляційному порядку відповідно до приписів ст.104 Господарського суду України є розгляд справи саме без участі сторін, не повідомлених про час та місце вирішення спору, проте не третіх осіб.

З приводу неявки відповідача та третіх осіб 1, 2 в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За змістом ч.4 ст.27 Господарського процесцального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, судом враховано, що відповідачем свою правову позицію по суті позовних вимог було висловлено у відзиві №1876 від 26.02.2015р. та попередніх судових засіданнях.

Господарський суд також зазначає, що ухвалою від 18.03.2015р. явка сторін та третіх осіб у наступне судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач та треті особи не з'явились в судове засідання 08.04.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені сторонами документи, господарський суд встановив:

Згідно із ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Як свідчать матеріали справи, 14.06.2014р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (страховик) та Колосовою Наталією Валеріївною (страхувальник) було укладено договір №ДТЗ/23 добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого відповідно до п.1.2 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом з наступними характеристиками:

марка/модель: Volkswagen Polo,

реєстраційний номер: АН 1805 НТ,

рік випуску: 2012р.

За умовами п.3.1 договору №ДТЗ/23 від 14.06.2014р. страховим ризиком є, в тому числі, дорожньо-транспортна пригода.

Вказаним правочином встановлено нульовий розмір франшизи у разі настання означеного вище страхового випадку.

Вигодонабувачем є Колосова Наталія Валеріївна (п.2 договору №ДТЗ/23 від 14.06.2014р.).

У п.3.6.2 договору №ДТЗ/23 від 14.06.2014р. зазначено, що територією дії останнього є Україна, країни СНД та Європа.

Строк дії правочину визначено з 16.06.2014р. по 15.07.2015р. (п.5.1 договору №ДТЗ/23 від 14.06.2014р.).

Постановою №1306 від 10.10.2001р. Кабінету Міністрів України "Про Правила дорожнього руху" передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка, водії таких транспортних засобів після складення ними зазначеного повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.

Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідно до вказаної вище Інструкції у європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспорної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.

Як встановлено судом, Ривенко Катериною Анатоліївною та Колосовою Наталею Валеріївною було складено повідомлення б/н від 04.08.2014р. про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол).

Виходячи зі змісту вказаного повідомлення, 04.08.2014р. у м.Макіївка сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1. Volkswagen Polo, державний номер АН 1805 НТ, керування яким здійснювала Колосова Наталія Валеріївна, та 2. ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК, яким керувала Ривенко Катерина Анатоліївна.

З відомостей, які містяться в повідомленні б/н від 04.08.2014р. про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю Volkswagen Polo, державний номер АН 18050 НТ було заподіяно пошкодження задньої правої частини бамперу.

Наразі, суд вказує, що європротокол є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми, а також відсутні будь-які відмітки про відсутність з боку сторін щодо зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному євро протоколі. Одночасно, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів відсутності підстав для оформлення дорожньо-транспортної пригоди шляхом складання европротоколу матеріали справи не містять, зокрема, суду не надано відомостей перебування водіїв транспортних засобів у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння чи під дією лікарняних препаратів, які б знижували їх пильність, реакцію, тощо.

Отже, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства, суд приймає до уваги повідомлення б/н від 04.08.2014р. як належний доказ вчинення 04.08.2014р. дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу, який прийнятий на страхування Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС». Одночасно, обґрунтованість застосування повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколу) як належного доказу настання дорожньо-транспортної пригоди наведено у Постанові №4 від 01.03.2013р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Частиною 2 ст.1192 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 990 вказаного Кодексу встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Згідно зі ст.25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справи України, розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України.

На підставі Розпорядження №698 від 17.11.2011р. Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України "Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України", Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України затверджено максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України: на період з дня набрання чинності цим розпорядженням до 31 грудня 2012 року в розмірі 10000 грн. потерпілому; з 1 січня 2013 року - 25000 грн. потерпілому.

За умовами розділу 3 договору №ДТЗ/23 від 14.06.2014р. при визначенні суми страхового відшкодування не враховується коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу.

Як свідчать матеріали справи, 04.08.2014р. Колосова Наталія Валеріївна звернулась до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» з заявою №06291 про настання страхового випадку. У вказаній заяві страхувальник просив здійснити виплату страхового відшкодування на рахунок Фізичної особи - підприємця Хижняк О.Н. (станція технічного обслуговування, свідоцтво №300657 від 13.01.2012р. платника податку на додану вартість ).

04.08.2014р. представниками страховика було проведено огляд транспортного засобу Volkswagen Polo, державний номер АН 18050 НТ, за результатами якого встановлено, що автомобілю під час дорожньо-траснпортної пригоди, що сталась 04.08.2014р., завдано пошкодження, а саме розрив заднього бамперу. За наслідками проведення огляду Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» було складено акт огляду транспортного засобу.

05.08.2014р. Фізичною особою - підприємцем Хижняк О.Н. було складено рахунок-фактуру №64, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту вказаного вище транспортного засобу становить 5925,15 грн.

07.08.2014р. представниками Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №16964Р/58/2014, згідно якого страховиком прийнято рішення про виплату Колосовій Наталії Валеріївні страхового відшкодування в сумі 5925,15 грн. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок станції технічного обслуговування, Фізичної особи - підприємця Хижняк О.Н.

Представленим заявником до матеріалів справи платіжним дорученням №18497 від 11.08.2014р., скріпленим печаткою банку про проведення фінансової операції, підтверджується факт виплати страхового відшкодування в сумі 5925,15 грн. страхувальнику у визначений страховим актом спосіб.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» було належним чином виконано свій обов'язок з виплати страхового відшкодування за договором №ДТЗ/21 від 14.06.2014р. добровільного страхування наземного транспорту.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

За цими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги.

Таким чином, на підставі наведених норм цивільного законодавства та встановлених судом обставин, господарський суд дійшов висновку, що у Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» виникло право вимагати суму страхового відшкодування в особи, винної у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

Наразі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до висновку про наявність вини водія автомобіля ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК в спричиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 04.08.2014р., з огляду на наступне:

Як встановлено судом, у розглядуваному спорі сторонами було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро України зразка.

Суд зазначає, що при оформленні дорожньо-транспортної пригоди у такий спосіб (складання її учасниками європротоколу без виклику відповідного підрозділу Міністерства внутрішніх справ України) не виноситься постанова про адміністративне правопорушення та не направляються матеріали дорожньо-транспортної пригоди до суду для притягнення відповідальної за вчинення такої пригоди особи до відповідальності.

Тобто, унеможливлюється існування відповідних судових рішень (про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності), які б встановлювали вину учасника дорожньо-транспортної пригоди. Проте, цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того, чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку.

Зі змісту наявного в матеріалах справи повідомлення вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 04.08.2014р., сталась внаслідок зіткнення автомобіля Volkswagen Polo, державний номер АН 1805 НТ, та ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК. Фактично з наведеної у повідомленні схеми дорожньо-транспортної пригоди слідує, що водій автомобіля ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК здійснив зіткнення з автомобілем Volkswagen Polo, державний номер АН 1805 НТ та вдарив вказаний транспортний засіб у праву частину заднього бамперу.

За поясненнями Колосової Наталії Валеріївни, які наведені у повідомленні №06291 від 04.08.2014р. про настання події, водій транспортного засобу ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК на перехресті не встиг загальмувати і саме внаслідок таких дій останнього і сталась дорожньо-транспортна пригода.

Наразі, господарський суд зауважує, що відповідно до п.13.1 Правил дорожнього руху, які затверджено Постановою №306 від 10.10.2001р. Кабінету Міністрів України, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Безпечною дистанцією у розумінні п.1.10 Правил дорожнього руху є відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру.

Тобто, враховуючи наведене вище, за висновками суду, у даному випадку дорожньо-транспортна пригода, що сталась 04.08.2014р., відбулась саме внаслідок порушення водієм автомобіля ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК п.13.1 Правил дорожнього руху.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Ухвалами від 14.02.2015р., від 04.03.2015р. та від 18.03.2015р. господарського суду міста Києва, з метою повного та всебічного розгляду справи, витребувано у третіх осіб документально підтверджені письмові пояснення щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 04.08.2015р.

Проте, станом на час розгляду справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів невірного зазначення будь-яких відомостей про дорожньо-транспортну пригоду 04.08.2015р., які містяться в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду, складеному її учасниками, відповідачем та третіми особами до матеріалів справи не представлено, жодних заперечень з приводу порушенням водієм транспортного засобу ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК п.13.1 Правил дорожнього руху не надано.

Таким чином, наявність вини водія автомобіля ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди 04.08.2014р. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду. Будь-яких доказів, що свідчили б про відсутність в діях водія транспортного засобу ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК Ривенко Катерини Анатоліївни вини, ані відповідачем, ані третьою особою 2 до матеріалів справи не представлено.

Наведеними вище висновками суду спростовуються твердження відповідача про відсутність вини водія транспортного засобу ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 04.08.2014р.

У повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду від 04.08.2014р. (європротоколі) зазначено, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК було застраховано Приватним акціонерним товариством «Українська охоронно-страхова компанія» за полісом №АІ2623876.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалою від 14.02.2015р. було зобов'язано відповідача надати поліс №АІ2623876.

На виконання вимог суду Приватним акціонерним товариством «Українська охоронно-страхова компанія» було представлено до матеріалів справи поліс №АІ2623876, яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК.

З наведеного полісу вбачається, що строк його дії становить з 09.06.2014р. по 08.06.2015р. та франшиза складає 1000 грн.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи документами в їх сукупності підтверджується страхування цивільно-правої відповідальності власника транспортного засобу ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК саме Приватним акціонерним товариством «Українська охоронно-страхова компанія».

Таким чином, за висновками суду звернення Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» є обґрунтованим.

Наразі, як встановлено судом, Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» зверталось до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» з вимогою №06291/38/2014/75 від 08.12.2014р. про виплату страхового відшкодування. Про направлення вказаної претензії свідчить поштове повідомлення №0311317655679.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Приватним акціонерним товариством «Українська охоронно-страхова компанія» не було задоволено вимогу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» та не виплачено страхове відшкодування.

Як вказувалось вище, у відзиві №1876 від 26.02.2015р. відмова у виплаті страхового відшкодування та заперечення проти задоволення позовних вимог було обґрунтовано відсутністю з боку заявника або Ривенко Катерини Анатоліївни звернень у визначений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк про настання страхового випадку з відповідним пакетом документів.

Наразі, за висновками суду, такі твердження відповідача є необґрунтованими та такими, що не нівелюють обов'язку останнього виплатити Приватному акціонерному товариству «Страхова група «ТАС» страхове відшкодування. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Як зазначалось вище, відповідно до ст.993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Саме наведеними нормами матеріального права регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається: позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому, Колосовій Наталії Валеріївні, на підставі договору №ДТЗ/21 від 14.06.2014р. добровільного страхування наземного транспорту, отримав від останньої право вимоги до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія», яке застрахувало відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 2110, державний номер АН 7638 ВК.

Разом із тим, за правилами ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону України, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, здійснити одну з дій, наприклад, у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

У ст.37 вказаного нормативно-правового акту наведено перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Наведені норми матеріального права регулюють порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до переходу до страховика, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, права вимагати його відшкодування у особи, відповідальної за завдану шкоду. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 04.11.2014р. Верховного Суду України по справі №3-165гс14 та постанові від 19.03.2015р. Вищого господарського суду України по справі №910/21238/14.

Крім того, за позицією Конституційного суду України, викладеною в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина 4 ст.13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до позиції Вищого господарського суду України, викладеної в Інформаційному листі №01-06/1398/2012 від 09.10.2012р. «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», страховик отримує право вимоги потерпілої особи, яке може бути реалізовано шляхом подання відповідного позову після виплати останній страхового відшкодування, і не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Таким чином посилання відповідача на відсутність підстав для задоволення позову з огляду на порушення останнім порядку звернення до страховика, визначеного Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є необґрунтованими та не нівелюють наявності у відповідача обов'язку виплатити заявнику страхове відшкодування.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на те, що позов повністю доведений заявником та обґрунтований наявними в матеріалах справи документами, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування в сумі 4 925,15 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія», м.Київ про стягнення страхового відшкодування в розмірі 4 925,15 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056, м.Київ, Солом'янський район, вул.Борщагівська, буд.45, ЄДРПОУ 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м.Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, буд.65, ЄДРПОУ 30115243) страхове відшкодування в сумі 4925,15 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 08.04.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 14.04.2015р.

Суддя М.О. Любченко