Постанова № 43612966, 09.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20685/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Губська О.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГубської О.А.суддів Грибан І.О., Беспалова О.О.при секретарі судового засіданняНечай Ю.О. за участю: представника позивача Очеретнюк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-фінансова група "Прайд" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2014 №0004082201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання з'явився представник позивача, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача до суду не з'явився, хоча він був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутності, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку «Торговельно-фінансова група «Прайд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з TOB «Софтпро-Трейдинг» за серпень 2014 року; ПП «Термо Плюс» за серпень 2014 року за результатом якої складено акт від 02.12.2014№302/26-52-22-01-11/33298041.

Згідно з висновками вказаного акту відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту на загальну суму 2 214 516 грн.

Власну позицію відповідач мотивував відсутністю реального здійснення господарських операцій із TOB «Софтпро-Трейдинг» та ПП «Термо Плюс», з якими позивач мав господарські правовідносини у перевіряємому періоді, при цьому в основу обґрунтування таких доводів податковий орган посилався виключно на акти перевірок вказаних суб'єктів господарювання, складені іншими податковими органами. Зокрема згідно з актом від 07.11.2014 №39/11-23-22-06/32833010 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Термо Плюс» по взаємовідносинам з TOB «Перший час» за серпень 2014 року встановлено, що TOB «Перший час» має стан «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». Також, податковий орган вказує на неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Софтпро-Трейдинг» по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцямн за серпень 2014 року, оскільки товариство має стан «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». Крім того, відповідач зазначає про те, що 03.10.2014 зареєстровано в ЄРДР кримінальне провадження № 32014120010000164 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України по факту вчинення невстановленими особами фіктивного підприємництва, які протягом 2012-2014 років з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у наданні реально діючим суб'єктам господарювання послуг по незаконному зменшенню податкових зобов'язань перед бюджетом, створили та придбали суб'єкти господарювання серед яких TOB «Софтпро-Трейдинг».

На підставі складеного акту перевірки від 02.12.2014№302/26-52-22-01-11/33298041 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 22.12.2014 №0004082201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 498 096 грн. (за основним платежем 332 064 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 166 032 грн.

Вважаючи, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 22.12.2014 №0004082201 безпідставним та неправомірним.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже в даному випадку правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень повинен довести відповідач як суб'єкт владних повноважень.

В той же час, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у перевіряємому періоді з 01.08.2014 по 31.08.2014, позивач мав господарські правовідносини з контрагентами - TOB «Софтпро-Трейдинг» та ПП «Термо Плюс».

Так, між ТОВ «Торгівельно-фінансова група «Прайд» та TOB «Софтпро-Трейдинг» укладено договір про надання послуг №12/У від 23.06.2014, предметом якого, згідно з пунктом 1 цього договору є організація рекламної компанії замовника (позивач) у формі розміщення аудіоролика в рекламних блоках радіостанцій, перелік яких визначено цим же пунктом Договору. Відповідно до п. 2.2 технічні вимоги до аудіоролика, період та загальний час рекламної компанії, а також вид та тривалість рекламних матеріалів зазначаються в додатках до цього Договору, що є його невід'ємною частиною. Пунктом 2.3 передбачено, що графік виходу аудіороликів також обумовлюється додатками до договору.

У додатках №№1-3 від 30.06.2014 та № 4 від 31.07.2014 до цього Договору, сторони погодили, що замовник доручає виконавцю здійснити розміщення рекламних матеріалів тривалістю до 25 секунд (один вихід), наданих замовником в ефірі радіостанцій з позивними «Авторадіо», «Ретро», «Европа Плюс» у період з 01.07.2014 по 31.07.2014, а також «Авторадіо» у період з 01.08.2014 по 31.08.2014, загальний хронометраж виходів аудіороликів за весь період розміщення 5250 секунд. Конкретний порядок розміщення сторони можуть обумовити у медіапланах.

На підтвердження реального руху активів в процесі здійснення вищеназваної господарської операції позивачем надано акти здачі-прийняття робіт, згідно з якими контрагентом позивача надано рекламні послуги на радіостанціях «Європа плюс» та «Авторадіо» на суму 151704,00 грн. (ПДВ - 25284,00 грн.) та 178920,00 грн. (ПДВ - 29820,00 грн.), а також податкові накладні, виписані TOB «Софтпро-Трейдинг» на користь позивача на аналогічні суми ПДВ, та виписки по рахунку на підтвердження факту оплати.

Дослідивши вказані документи, колегія суддів вважає, що ними не підтверджується фактичний рух активів в процесі здійснення господарської операції за договором про надання послуг №12/У від 23.06.2014, зокрема не видається за можливе встановити реклама якої продукції (послуг) повинна була міститися у аудіоролику, вид рекламних матеріалів, технічні вимоги до аудіоролика, який повинен був розмістити контрагент позивача в рекламних блоках радіостанцій, позивачем не надано медіа плани, відсутні докази на підтвердження факту його розміщення в радіо ефірах.

Позивачем, на підтвердження реальності операції, надано лише податкові накладні та акти здачі-прийняття робіт, які, враховуючи специфіку вказаного договору, не доводять наведених вище обставин, а відтак і не підтверджують в достатній мірі реального здійснення цієї операції.

Крім того, судом вірно встановлено, що між позивачем та ПП «Термо Плюс» укладено договір поставки від 28.07.2014 №16/П, згідно з умовами якого, продавець передає покупцеві, а покупець купує автоінструмент, авто хімію, запчастини для автомобілів, узгодженими партіями, асортименту, кількості та за цінами, визначений у видаткових накладних, які, крім іншого, вважаються специфікаціями до цього Договору (п. 1.1). Відвантаження товару відбувається протягом 1 робочого дня з дати складення продавцем видаткової накладної (п. 2.1). Передача товару оформляється підписанням покупцем видаткової накладної поданої продавцем (п. 3.2). Ціна товару по кожній позиції номенклатури визначається у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 4.1).

На підтвердження реального виконання умов договорів, позивачем надано податкові та видаткові накладні, а також копію виписки по рахунку та щодо подальшої реалізації іншим контрагентам.

Водночас, позивачем не було надано доказів зберігання товарів у процесі виконання розглядуваних поставок; у матеріалах справи також відсутні фактичні дані на підтвердження прийняття позивачем товару за кількістю та якістю; не надано технічної документації на продукцію, яка зазвичай супроводжує виконання операцій такого роду; позивачем не доведено складського обліку цих товарів.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку, оскільки позивачем не підтверджено реальність здійснення вказаних господарських операцій, тобто їх об'єктивний зміст не відповідає задекларованому.

Податковий орган наголошував на відсутність у контрагентів адміністративно-господарських можливостей, трудових ресурсів, складських приміщень та виробничих потужностей.

В даному випадку колегією суддів враховується, що необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Наведені вище відомості щодо наявності у контрагентів відповідних ресурсів та можливостей, не надані і з боку позивача, хоча обізнаність позивача відносно наявності у контрагентів відповідних ресурсів при укладанні угод, обумовлюється звичайною діловою практикою та характером та специфікою угод (обумовлених операцій).

За таких обставин, враховуючи посилання податкового органу на відсутність у контрагентів адміністративно-господарських можливостей, відсутності доказів на спростування вказаної позиції відповідача, судова колегія вважає, що позивачем не було проявлено розумної обережності при укладенні договору зі спірним постачальником. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

В даному випадку, доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Так, позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження осіб, які діяли від імені його контрагента, ідентифікував осіб, що підписували документи від імені.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, оскільки в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Таким чином, враховуючи специфіку та особливості спірних операцій, під час розгляду справи не доведено тих обставин та не надано тих документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, тому, на думку судової колегії, позивачем не доведено фактичного виконання спірних операцій, у зв'язку з чим встановлено відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод за вказаними операціями, адже наслідки у податковому обліку породжують не укладені платниками правочини, а реально виконані ними господарські операції (що викликають зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємств), тоді як дійсність правочину та дотримання його сторонами норм цивільного чи господарського права не є беззаперечним свідченням дійсного виконання вчинення господарської операції.

Отже, враховуючи що позивачем, як суб'єктом, який використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, не доведено правомірності та обґрунтованості витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами, колегія суддів вважає, що наведені позивачем у позовній заяві обставини не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог, водночас, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем за наявності для цього правових підстав, тобто правомірно, та скасуванню не підлягає.

Враховуючи викладене, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню.

Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207, 212, 254, 267 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-фінансова група "Прайд" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2015 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-фінансова група "Прайд" відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддіІ.О. Грибан О.О. Беспалов

Повний текст постанови виготовлено 14 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Грибан І.О.

Беспалов О.О.