Рішення № 43608919, 09.04.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/1831/13-ц 09.04.2015 09.04.2015 09.04.2015

Провадження №22-ц/784/1005/15

Провадження № 22-ц/784/1005/15 Головуючий у першій інстанції - Полішко В.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду - Шаманська Н.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 квітня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шаманської Н.О.,

суддів - Данилової О.О., Лівінського І.В.,

при секретарі судового засідання - Свіщуку О.В.,

за участю: представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»)

на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 3 березня 2015 року за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

до

ОСОБА_4

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 18 вересня 2007 р. ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 14 520 грн. строком на два роки зі сплатою 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Посилаючись на те, що відповідач порушує кредитні зобов'язання та має станом на 14 березня 2013 р. заборгованість у розмірі 198 076 грн. 02 коп. (14 520 грн. - заборгованості за кредитом, 68 184 грн. 49 коп. - заборгованості по процентам, 5 575 грн. 68 коп. - заборгованість по комісії, 99 887 грн. 47 коп. - пені, 500 грн. - штрафу (фіксованої частини), 9 408 грн. 38 коп. - штрафу (процентна складова), позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 3 березня 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду.

Проте, не з усіма висновками суду першої інстанції можна погодитись.

Судом встановлено, що 18 вересня 2007 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 кредитно-заставний договір.

Відповідно до умов договору відповідачка отримала кредит у розмірі 14 520 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом на строк 24 місяці.

З матеріалів справи вбачається, що умови договору відповідачка виконувала неналежним чином, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість,

Звертаючись до суду у квітні 2013 р., позивач просив стягнути з відповідача заборгованість, яка утворилась починаючи з 2008 року по 14 березня 2013 р. у розмірі 198 076 грн. 02 коп., яка складається з 14 520 грн. - заборгованості за кредитом, 68 184 грн. 49 коп. - заборгованості по процентам, 5 575 грн. 68 коп. - заборгованість по комісії, 99 887 грн. 47 коп. - пені, 500 грн. - штрафу (фіксованої частини), 9 408 грн. 38 коп. - штрафу (процентна складова),

Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Рострочка) («Стандарт») передбачено, що терміни позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, нустойки - пені, штрафів за договором установлені сторонами тривалістю в п'ять років.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З матеріалів справи вбачається, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача. Наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розуміла відповідачка, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались, матеріали справи не містять.

Крім того, у заяві позичальника від 18 вересня 2007 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

У зв'язку з чим Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), щодо збільшення строку позовної давності не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 18 вересня 2007 року.

За такого, суд першої інстанції вірно виходив з того, щодо спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний трирічний строк позовної давності, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина перша та п'ята ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 5 статті 261 ЦК передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії договору закінчився 18 вересня 2009 р.

В той же час, відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відсутність реального виконання боржником свого зобов'язання , не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом.

Отже, звертаючись до суду у квітні 2013 р., позивач має право на стягнення сум, строк оплати яких настав з квітня 2010 р. по березень 2013 р., що становить: заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 43 443 грн.84 коп. та пеня - 5033 грн. 99 коп., згідно розрахунку наданого позивачем в засідання судової колегії.

Із позовної заяви, розрахунку заборгованості вбачається, що Банк просив стягнути з відповідача штраф в розмірі 250 грн. (фіксована частина) і 9 408 грн. 38 коп.(процентна складова), посилаючись на умови кредитного договору.

Разом з цим, штрафом є неустойка, що обчислюється від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України).

Виходячи з аналізу частини 2 статті 549 ЦК, штраф є відповідальністю, яка залежить лише від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання й у часі визначається з настанням однієї з подій як невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Штраф має разовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання.

Заявою ОСОБА_4 та Умовами передбачено, що у разі порушення термінів платежів позичальник зобов'язаний сплатити штраф - 250 грн. та 5% від суми позову.

За змістом цього зобов'язання нарахування процентної (розрахункової) частини штрафу пов'язано не з певною подією кредитних правовідносин (прострочення платежів), а з фактом звернення з позовом, що не відповідає сутності штрафу як способу забезпечення виконання зобов'язання.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим лише штраф в розмірі фіксованої частини - 250 грн.

Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи спір, не звернув належної уваги на зазначені обставини та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та помилково вважав, що позивач пропустив строк звернення до суду, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Стягненню з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 727 грн. 83 коп., яка складається з 43 443 грн. 84 коп. заборгованості про процентам за користування кредитом, 5033 грн. 99 коп. пені та 250 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 730 грн. 92 коп. судових витрат, пропорційно задоволеним вимогам.

Посилання апелянта на те, що суд застосував строк позовної давності без заяви про це відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки про застосування строку позовної давності відповідачем було зазначено в заяві про перегляд заочного рішення, поданої 2 жовтня 2014 р. ( а.с. 30-32).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 3 березня 2015 р. скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 48 727 грн. 83 коп. заборгованості за кредитним договором, яка складається з 43 443 грн. 84 коп. заборгованості про процентам за користування кредитом, 5 033 грн. 99 коп. пені та 250 грн. штрафу.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 730 грн. 92 коп. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: