Рішення № 43605765, 16.04.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1093/15 Справа № 201/5609/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ткаченко Н. В. Доповідач - Єлізаренко І.А.

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Єлізаренко І.А.

суддів - Міхеєвої В.Ю., Ремеза В.А.,

за участі секретаря - Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа Відділ опіки та піклування в особі Жовтневої районної у м.Дніпропетровську ради про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання осіб, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зобов'язання зняття з реєстрації,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися з позовом до ОСОБА_2, яка діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_7, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа Відділ опіки та піклування в особі Жовтневої районної у м.Дніпропетровську ради про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання осіб, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зобов'язання зняття з реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог, які в ході судового розгляду справи уточнювалися, позивачі посилалися на те, що вони є власниками в рівних частках АДРЕСА_1. В квартирі, крім них, зареєстрована колишня дружина позивача ОСОБА_5 - відповідач ОСОБА_2 та їх спільна донька ОСОБА_7. Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 листопада 2010 року. У спірній квартирі відповідач ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживає з 2009 року, а тому відповідно до ст. ст. 71, 72. 156 ЖК України, ст.405 ЦК України втратили право користування житловим приміщенням, тому просили усунути перешкоди в користуванні належним їм майном, шляхом визнання ОСОБА_2 та малолітню ОСОБА_7, такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_4, зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_2 та малолітню ОСОБА_7 з реєстрації місця проживання в спірній квартирі за вищезазначеною адресою.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволено. ОСОБА_2 та малолітню ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнано такими, що втратили право користування АДРЕСА_1. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_2 та малолітню ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з реєстрації місця проживання в АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 листопада 2014 року скасувати, житлове приміщення зберегти за тимчасово відсутньою малолітньою ОСОБА_7, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 листопада 1998 року позивачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належить АДРЕСА_2 (а.с. 13).

ОСОБА_6, після реєстрації шлюбів, змінювала прізвище на ОСОБА_6, ОСОБА_6 (а.с.32, 87).

З 19 листопада 2005 року позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2010 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.12).

З матеріалів справи вбачається, згідно довідки про склад сім'ї та місце реєстрації №5430 від 25 березня 2014 року за адресою м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_4 зареєстровано 7 осіб, а саме: позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_7, а також неповнолітня ОСОБА_10 (а.с.102а).

Задовольняючи позовні вимоги позивачів суд першої інстанції посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 та неповнолітня донька ОСОБА_7, які є зареєстровані у квартирі, хоч і набули права користування цією квартирою, як члени родини власника житла, між тим це право втратили, оскільки не проживали без поважних причин в АДРЕСА_3, однак, повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них у порушення норм матеріального права, що у відповідності до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і вправі вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, власність зобов'язує.

Згідно ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Відповідно ч. 2, ч. 4 ст. 3, Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України право члена сім'ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку.

Згідно п.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Конвенції "Про права дитини від 20 листопада 1989 року", підписаною Україною 21 лютого 1990 року, ратифікована Україною 27.02.1991 року, набрала чинності для України 27 лютого 1991 року (далі по тексту -Конвенція), Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

За ч. 1 ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Зідно статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про охорону дитинства" (далі по тексту -Закон) цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

За статтею 1 Закону охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Згідно статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно статті 11 Закону сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Як вбачається з матеріалів справи позивачі, звернувшись до суду зі вказаними позовними вимогами, посилалися на те, що у спірній квартирі відповідач ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживає з 2009 року (а.с. 84-86).

Шлюб між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2010 року.

Згідно довідки про склад сім'ї та місце реєстрації у вищезазначеній квартирі є зареєстровані, крім позивачів, відповідач ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.102а).

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти позову, вказала, що вона дійсно не проживає у спірній квартирі, а проживає в орендованій квартирі у своїх родичів разом з дитиною ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, без реєстрації, власного постійного житла не має (а.с.54, 55).

З матеріалів справи вбачається, після розірвання шлюбу між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2, питання щодо встановлення місця проживання їх дитини - малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у встановленому законом порядку не вирішувалося.

Таким чином, враховуючи, що батько малолітньої ОСОБА_7 - ОСОБА_5 є співвласником АДРЕСА_2 та зареєстрований у цій квартирі, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині визнання малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування АДРЕСА_1 та зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти малолітню ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з реєстрації місця проживання в АДРЕСА_1, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа Відділ опіки та піклування в особі Жовтневої районної у м.Дніпропетровську ради про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання осіб, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зобов'язання зняття з реєстрації - скасувати частково в частині визнання малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування АДРЕСА_1 та зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти малолітню ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з реєстрації місця проживання в АДРЕСА_1.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа Відділ опіки та піклування в особі Жовтневої районної у м.Дніпропетровську ради про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання осіб, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зобов'язання зняття з реєстрації щодо визнання малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування АДРЕСА_3 та зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти малолітню ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з реєстрації місця проживання в АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді