Ухвала суду № 43602516, 26.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.03.2015р. м. Київ К/9991/80606/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,

при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі - Інспекція)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011

зі справи № 2а-1188/10/1070

за позовом державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» (далі - Підприємство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.07.2009 № 0000452300/0 та № 0000462300/0.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивач правомірно відображав у складі валового доходу суми відшкодованих збитків за вилучення земельних ділянок саме за датою одержання відповідних коштів. Також, за висновком судів, операція з вилучення земельних ділянок не утворює об'єкта оподаткування ПДВ.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даної справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну невиїзну перевірку Підприємства щодо визначення оподатковуваних операцій та сум податкових зобов'язань, належним сплаті до бюджету по питанню операції з відшкодування збитків за період з 01.01.2005 по 30.09.2008. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 14.07.2009 № 625/23-1/00992094, в якому викладено висновок Інспекції про несвоєчасне включення платником до оподатковуваного доходу збитків у сумі 1 515 741,11 грн., отриманих за наслідками вилучення земельних ділянок на користь фізичних та юридичних осіб. Так, на думку відповідача, Підприємство повинно було збільшити валовий доход на відповідну суму саме за фактом прийняття Вишгородською обладміністрацією розпорядження про вилучення відповідних земель від 10.12.2007 № 926, а не за датою отримання Підприємством відповідних сум компенсації (як фактично було зроблено позивачем).

Також, за висновком Інспекції, позивач протиправно не включив до бази оподаткування ПДВ отриману суму відшкодування за вилучені земельні ділянки у загальному розмірі 7 439 881,10 грн.

Наведені обставини стали підставою для прийняття відповідачем:

податкового повідомлення-рішення від 24.07.2009 № 0000462300/0, за яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 041 194,40 грн. (у тому числі 694 129,60 грн. за основним платежем та 347 064,80 грн. за штрафними санкціями);

податкового повідомлення-рішення від 24.07.2009 № 0000452300/0, згідно з яким позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 37893,53 грн.

За змістом підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 названого Закону поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Таким чином, для цілей оподаткування поставкою вважається будь-яка господарська операція, що опосередковується переходом права власності на товар. Оскільки у даному разі земельні ділянки перебували у позивача на праві постійного користування, власне при вилученні таких ділянок у Підприємства не відбулася зміна власника цих земельних ділянок як кваліфікуюча ознака операції з поставки. У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку, що за фактом вилучення у Підприємства земельних ділянок та виплати позивачеві компенсації у відповідності до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, у Підприємства не виникло об'єкта оподаткування ПДВ.

До того ж, у будь-якому випадку операції з поставки (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних паїв, крім тих, що знаходяться під об'єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості відповідно до законодавства (з урахуванням положень підпункту 5.1.19 пункту 5.1 статті 5 цього Закону); звільнені від оподаткування відповідно до підпункту 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Наведене виключає законність оспорюваного донарахування за податковим повідомленням-рішенням 24.07.2009 № 0000462300/0.

Правильною є і надана судами правова оцінка по епізоду, пов'язаному із збільшенням Підприємством валового доходу за датою отримання компенсації.

Так, згідно з підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Власне прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією розпорядження від 10.12.2007 № 926 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Підприємства та віднесення її до категорії земель житлової та громадської забудови в с. Лебедівка Вишгородського району Київської області» не утворює першої події у розумінні наведеної норми Закону. Адже таке рішення не може розцінюватися як передача позивачем майна. Як вірно зазначили суди, у розглядуваному випадку при отриманні Підприємством компенсації за вилучені земельні ділянки у вигляді грошових коштів має місце лише одна подія - власне одержання таких коштів, які відображаються у складі валових доходів позивача саме за датою їх отримання.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно задовольнили даний позов, скасувавши оспорювані податкові повідомлення-рішення Інспекції.

Оскільки висновки судів ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах та відповідають вірному правозастосуванню, то підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог Інспекції не вбачається.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити Інспекцію її правонаступником - Вишгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 зі справи № 2а-1188/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.В. Карась судді:І.Я. Олендер А.О. Рибченко