Ухвала суду № 43592778, 08.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12256/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

08 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді: Старової Н.Е.,

суддів: Файдюка В.В., Чаку Є.В.,

при секретарі: Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, треті особи: Міністерство фінансів України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві звернулась до суду з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про стягнення заборгованості у розмірі 15 848 000,00 грн., що виникла внаслідок боргу за урядовим кредитом фінансової стабілізації економіки, фінансова допомога на зворотній основі, наданим Міністерством фінансів України згідно постанови Кабінету Міністрів України №859 від 12.06.1998, шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків у банках.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача та держказначейства в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явились до судового засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.1998 №859 «Про виділення Коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України для проведення розрахунків за вугільну продукцію для потреб енергетики» (а.с.13), Міністерству енергетики виділено 19,4 млн. грн., з терміном повернення до 01.11.1998 року на закупівлю вугільної продукції імпортного видобутку для теплових електростанцій, що належать до сфери управління Міністерства. Міністерству енергетики разом з Національною комісією регулювання електроенергетики доручено визначити механізм повернення зазначених коштів.

Таким чином, Міністерству енергетики було надано фінансову допомогу з резервного фонду Державного бюджету України у розмірі 19,4 млн. грн. Проте, даний борг у повному обсязі повернуто не було.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва, в порядку ст.ст.59, 89 ПК України, направлено відповідачу податкову вимогу №5255 від 25.10.2012 року та рішення про опис майна у податкову заставу №5255/24-128 від 25.10.2012 (а.с.10).

Також, Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві звернулося до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві з поданням №1047 від 13.06.2014 про вжиття заходів спрямованих на стягнення з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України простроченої заборгованості за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету, відповідно до Постанови №859.

Доводи відповідача та заперечення проти позову ґрунтуються на тому, що позику Міністерство енергетики та вугільної промисловості України не отримувало, а таку було надано Міністерству енергетики, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача сум заборгованості, крім того не надано підтверджуючих документів стосовно розміру боргу, а також порушено строк на звернення до суду із даним позовом.

Колегія суддів критично оцінює вищевказані доводи апелянта, виходячи з наступного.

Згідно з пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Положеннями п.59.1 ст.59 ПК України закріплено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно п.п.95.1, 95.2, 95.3 ст.95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем дотримано вказані строки, оскільки податкова вимога сформована 25.10.2012 року та отримана відповідачем 14.12.2012 року, а з позовом податковий орган звернувся 18.08.2014 року, тобто не раніше 60 календарних днів.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Стосовно доводів апелянта щодо пропуску строків звернення до суду, то суд першої інстанції вірно вказав, що згідно ч.9 ст.17 Бюджетного кодексу України, прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

Відповідно до пункту 3 Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року №174, облік заборгованості за кредитами ведеться Мінфіном та банком-агентом у валюті кредиту, в якій вони надані.

Пунктом 6 Порядку встановлено, що облік простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою ведеться органами Державної казначейської служби у валюті бюджетної позички/фінансової допомоги, в якій вони надані.

Кошти, що надходять до бюджету в рахунок погашення простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, зараховуються органами Державної казначейської служби на рахунки, відкриті згідно з бюджетною класифікацією. Датою погашення простроченої заборгованості перед державою вважається дата зарахування коштів на рахунки, відкриті органами Державної казначейської служби.

Згідно пункту 7 Порядку Державна казначейська служба інформує Мінфін, Державну податкову службу і банк-агента щомісяця до 10 числа про суми і дати надходження коштів до державного бюджету в рахунок погашення заборгованості, за кредитами в розрізі кодів бюджетної класифікації та кредитних (субкредитних) угод.

Відтак, законодавством регламентовано порядок погашення узгоджених та не виконаних зобов'язань суб'єктів господарювання та повноваження контролюючого податкового органу надсилати їм податкові вимоги про погашення боргу та проводити претензійно-позовну роботу у разі їх невиконання в добровільному порядку. А тому, вимоги позивача пред'явлені у встановленому законом порядку та на виконання, покладених державою функцій.

Стосовно твердження відповідача щодо неможливості стягнення вказаної суми простроченої заборгованості саме з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, оскільки воно не являлось позичальником бюджетних коштів та поворотної фінансової допомоги не отримувало, то колегія суддів не може погодитись з такими доводами, з огляду на наступне.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України створено у 2010 році, однак відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», таке створено шляхом реорганізації Міністерства палива та енергетики України та Міністерство вугільної промисловості України, та є правонаступником органів які реорганізуються. При цьому Міністерство палива та енергетики України, в свою чергу створено відповідно до Указу Президента України від 14.04.200 №598/2000 шляхом реорганізації Міністерства енергетики України та Державного департаменту нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України. В контексті наведеного, можливо достеменно встановити, що відповідач є правонаступником Міністерства енергетики, та повинно відповідати за його зобов'язаннями як позичальник зазначених коштів.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірно встановив, що вищезазначена допомога, її походження та підстави виникнення підтверджуються необхідними документами (довідкою про стан повернення фінансової допомоги, наданої за рахунок резервного фонду держбюджету від 22.08.2014 №12-05/494-19195, особовою справою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (де вказано суму отриманої позички, розрахунком заборгованості станом на 17.07.2014 року), а наведені вище обставини справи дозволяють стверджувати про її узгодженість та несплату відповідачем в добровільному порядку, що свідчить про наявність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного позову.

Дослідивши матеріали справи, та встановивши обставини, колегія суддів вважає, що відповідачем не спростовано правомірність позовних вимог та не обгрунтовано твердження щодо неможливості стягнення сум простроченої заборгованості саме з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, та стосовно того, що Міненерговугілля не являлось позичальником бюджетних коштів, та відповідно поворотної фінансової допомоги не отримувало. В зв'язку з цим, позовні вимоги правомірно задоволені судом першої інстанції у відповідності до встановлених обставин справи та вимог закону.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Відповідач всупереч вимог ч.1 ст.71 КАС України не надав до суду належні докази правомірності своїх дій та не обгрунтував їх у встановленому законом порядку.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 20.10.2014 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.