Ухвала суду № 43591775, 12.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання

стосовно внесення до Конституційного Суду України

подання щодо конституційності закону

12 березня 2015 року м. Київ № 826/20160/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Мині І.І.

за участі :

позивач: ОСОБА_1

від відповідача: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання щодо звернення в порядку ч. 5 ст. 9 КАС України до Верховного Суду України при розгляді адміністративної справи:

за позовомОСОБА_1до Генеральної прокуратури Українипро визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України № 2720к від 01.12.2014 р. про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до ст. 36 ч. 1 п. 7-2 КЗпП України.

2. Поновити радника юстиції ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури.

3. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

4. Визнати протиправно дію Генеральної прокуратури України при застосуванні до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади» в тому, що відповідач у наказі про звільнення ОСОБА_1 безпідставно послався на довідку про вивчення особової справи ОСОБА_1

5. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України при застосуванні до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади» в тому, що відповідач не повідомив позивача про виявлені під час перевірки факти невідповідності до поданої ОСОБА_1 заяви від 26.11.2014 р.

6. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України при застосуванні до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади» в тому, що відповідач не склав висновок по результатах проведення перевірки щодо застосування до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади».

7. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України при застосуванні до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади» в тому, що відповідач не надіслав в Міністерство юстиції висновок по результатах перевірки про застосування до ОСОБА_1 заборон згідно Закону України «Про очищення влади».

8. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України при застосуванні до ОСОБА_1 Закону про люстрацію, яка виразилася в тому, що відповідач для звільнення ОСОБА_1 не застосував висновок по результатах перевірки щодо застосування до ОСОБА_1 Закону про люстрацію та у наказі про звільнення не зазначив про застосування положення ч. 3 або ч. 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

9. Зобов'язати Генеральну прокуратуру України провести перевірку щодо застосування до ОСОБА_1 Закону України «Про очищення влади» та скласти висновок згідно вимог Закону «Про очищення влади».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2015 р. об'єднано для спільного розгляду і вирішення адміністративні справи № 826/20160/14 та № 826/1189/15. Об'єднаним справам присвоєно загальний номер 826/20160/14.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Генеральної прокуратури України № 2720к від 01.12.2014 р. ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до ст. 36 ч. 1 п. 7-2 КЗпП України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2014 р. відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генеральної прокуратури України № 2720к від 01.12.2014 р. позивача звільнено з посади прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до ст. 36 ч. 1 п. 7-2 КЗпП України.

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1, а також копія заяви про незастосування заборони та про згоду на проходження перевірки. Звільнення відбулося на підставі Закону України «Про очищення влади».

Відповідно до п. 72 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, як зазначає позивач, трудовий договір припиняється на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнили з посади не за порушення вимог чинного законодавства, а за перебування у минулому на посаді.

Так, статтею 1 Закону України «Про очищення влади» визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Позивач вважає, що відповідач не дотримався встановленого порядку та не встановив обставин для люстрації.

Вирішуючи клопотання позивача щодо звернення до Верховного суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання про перевірку відповідності норм Закону України «Про очищення влади» до положень Конституції України та наявності суперечностей між нормами самого Закону України «Про очищення влади», суд виходить з наступного.

Так, статтею 1 Закону України «Про очищення влади» визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пунктів 1 - 9 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо конкретного переліку посад. Відповідно п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: 1) Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України; віце-прем'єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 даного Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню, спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності; відповідальності та гарантування права на захист.

Частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з 26.02.2014 р. по 01.12.2014 р. перебував на посаді прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про очищення влади», особи, які перебувають на посадах, передбачених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», подають керівнику органу власноручно написану заяву, в якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьої четвертою статті 1 Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону. Заява подається не пізніше ніж на десятий день початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві, згідно з дня початку проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.

Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» має здійснюватись відповідно до встановленого статтею 5 вказаного Закону порядку.

Зокрема, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про очищення влади» Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України: 1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону згідно з їх компетенцією; 2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом; 3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

Проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у ст. 1 Закону «Про очищення влади», а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який в даному випадку є обов'язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено у ст. 5 Закону України «Про очищення влади».

На думку позивача, положеннями вказаного вище Закону, встановлено порядок звільнення осіб без проведення перевірки тільки на підставі вивчення особової справи. Це означає, що очищення влади буде проводитись без встановлення фактів порушень та винних дій осіб без будь-яких пояснень або заперечень.

Також позивач вважає, що проголошені принципи у ст. 2 Закону, а саме: верховенства права та законності, відкритості, прозорості та публічності, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист, - проігноровані.

Крім того, позивач вказує на те, що норми вказаного Закону не відповідають нормам Конституції, а саме: ст. 1 щодо ведення та застосування «заборони», ст. 3 ч.ч. 1,2 щодо визначення термінів перебування на посаді, що є підставою для звільнення, ст. 5 ч. 5 п. 1 щодо визначення підстав для проведення перевірки, п. 2 Прикінцевих положень щодо звільнення особи на підстав вивчення особової справи.

Суд, ознайомившись із матеріалами справи, вважає, що із змісту адміністративного позову вбачається порушення конституційних прав і свобод у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу.

З огляду на вищенаведене, суд вважає необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

На думку суду, звільнення без зазначення підстав та доведеності конкретних вчинених правопорушень є порушенням конституційних принципів рівності громадян перед законом та індивідуального характеру юридичної відповідальності.

Судом вбачається, що приймаючи оскаржуване рішення відповідачем було допущено порушення цілого ряду визначених Конституцією України свобод позивача, що є неприпустимим з огляду на положення ст. 8, 22, 64 Конституції України.

Відповідно до положень ст. 21 та ч. 1, ч. 2 ст. 24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

На думку суду, вказані положення Конституції України не були враховані при прийняття оскаржуваного рішення відповідача, оскільки у зв'язку із його прийняттям обсяг прав позивача значно зменшився, а також було застосовано доволі суттєві обмеження за наявності певної ознаки (займання посади у конкретний період часу), що є недопустимим відповідно до ч. 2 ст. 24 Конституції України.

В контексті наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу на положення ст. 64 Конституції України, відповідно до якої принцип рівності прав та свобод не може бути порушено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Аналіз вищенаведених норм права дає суду дійти висновку, що усі особи, які займали посади, визначені у ст. 3 Закону, автоматично визнаються винуватими у сприянні узурпації влади Президентом України Віктором Януковичем, підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини та підлягають обмеженням, що передбачені Законом.

Натомість вищенаведене суперечить Конституції України щодо індивідуальної відповідальності особи.

Отже, звільняючи позивача з посади прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України, відповідач не дотримався будь-якого порядку доведення його винуватості, чим безперечно порушив приписи ст. 62 Конституції України.

Таким чином, у суду виникають сумніви щодо правомірності рішення відповідача, оскільки, на думку суду, воно прийнято всупереч Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, а також вказаним рішенням було обмежено свободи позивача, визначені ст. 21, 24, 58, 61, 62 Основного Закону України.

У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до ч. 5. ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Дослідивши зміст позовної заяви, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів позивача окремі вищезгадані положення Закону України «Про очищення влади» наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України.

Керуючись ч. 5 ст. 9, ст.ст. 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» ("Голос України", 15.10.2014, N 198) положенням Конституції України, а саме:

- частин 3, 4 ст. 1, пункту 7 частини першої статті 2, пункту 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» положенням частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.

2. Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України (разом із копією позовної заяви).

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.

Суддя І.О. Іщук