Постанова № 43590010, 15.04.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 квітня 2015 р. № 820/2719/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі, головуючого - судді Сагайдак В.В., суддів - Бездітко Д.В., Полях Н.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Міністерства фінансів України до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Міністерство фінансів України, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просить суд: визнати протиправними дії Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови від 12.02.2015 року ВП №37050151 про стягнення з божника витрат на проведення виконавчих дій; скасувати постанову Державної виконавчої служби України від 12.02.2015 року ВП №37050151 про стягнення з божника витрат на проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем під час винесення оскаржуваної постанови не було обґрунтовано суму витрат на проведення виконавчих дій, а також не було враховано, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника, якщо останній не виконав рішення суду в добровільному порядку у встановлені законом строки і воно було виконано примусово. Також позивач просив звернути увагу суду, що наразі він не є боржником по ВП № 37050151, оскільки Ухвалою ВАС України від 04.12.2014 року було скасовано рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист.

У судове засідання, призначене на 15.04.2015 року представник позивача не прибув, надав клопотання про розгляд справи без його присутності.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав через канцелярію суду заперечення на позов, в яких зокрема просив слухати справу без його присутності. Свою позицію обумовив тим, що відповідна сума витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій є обґрунтованою та підтвердженою матеріалами виконавчого провадження, а спірна постанова прийнята в період, коли боржник ще не втратив свого правового статусу, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження».

Враховуючи положення ч.4 ст.122 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, за наявними в ній доказами, в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 2а-6855/10/1270, за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Луганської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.10.2010р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011р., позов задоволено частково.

Ухвалою ВАС України від 04.12.2014 року Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.10.2010р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011р. було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

З наявної в матеріалах справи копії виконавчого провадження №37050151 вбачається, що позивачем за наслідками касаційного розгляду на адресу органу ДВС було подано клопотання про закінчення виконавчого провадження ( а.с.59), яке отримано ним 02.02.2015 року.

На виконання поданої заяви, відповідачем 12.02.2015 року було винесено постанову про стягнення з божника витрат на проведення виконавчих дій ( а.с.10) та закінчено виконавче провадження ( а.с. 72).

Позивач, не погодившись з даною постановою та взагалі вважаючи дії відповідача з її винесення незаконними скористався своїм правом на оскарження та звернувся з зазначеним позовом до суду.

Розглядаючи спірні правовідносини по суті суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку унормовані Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV ( надалі - Закон № 606-XIV).

Частиною 1 ст. 7 Закону № 606-XIV встановлено коло учасників виконавчого провадження, а саме: державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання, при цьому сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник (ч.1 ст. 8 Закону).

Статтею 19 Закону встановлені підстави для відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках.

Водночас ч. 1 ст. 49 Закону визначено, що закінчення виконавчого провадження відбувається за: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Системно аналізуючи дані норми закону, з урахуванням обставин справи вбачається, що позивач набув статусу боржника з моменту відкриття виконавчого провадження 15.03.2013 року на підставі п.1 ч.1 ст. 19 Закону № 606-XIV, та відповідно втратив його з моменту закінчення виконавчого провадження 12.02.2015 року на підставі п.4 ч.1 ст.49 Закону № 606-XIV.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження ( а.с.33-75), спірна постанова була винесена до закінчення виконавчого провадження, а отже на момент її прийняття позивач не втратив правовий статус сторони виконавчого провадження.

При цьому п. 8.8. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Мінюсті 02.04.2012 за № 489/20802 ( надалі - Інструкція) визначено, що при виконанні рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій та накладені на нього штрафи у передбачених Законом випадках, державний виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. Після завершення виконавчого провадження з виконання рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, якщо виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій, штрафи не стягнуто, державний виконавець відкриває виконавчі провадження за відповідними постановами та вживає заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом, шляхом звернення стягнення на кошти та інше належне боржнику майно.

Тобто при відсутності обставини сплати виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій та штрафів одночасно із виконанням такого рішення, за обставини закінчення виконавчого провадження, боржник фактично взагалі не втрачає свого правового статусу, так як відкриттям нових виконавчих проваджень щодо виконання таких стягнень фактично здійснюється його набуття.

Пунктом 3 ч.1 ст. 41 № 606-XIV визначено, що до коштів виконавчого провадження зокрема відносяться витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій.

Частиною 4 даної статті визначено, що до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6)виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

При цьому слід зауважити, що законодавцем визначено механізм використання коштів виконавчого провадження, згідно Порядку використання, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 554 від 29.04.2004 року.

При цьому п.3.13.1 Інструкції визначено коло витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами ДВС.

Розмір витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, викладається у відповідному акті про витрати згідно додатку 1 Інструкції із зазначенням відповідного розрахунку, переліку та сум витрат.

Суд вважає необґрунтованою позицію позивача щодо не підтвердженості відповідного розміру витрат, визначених у спірній постанові, оскільки в матеріалах справи міститься відповідний акт державного виконавця від 12.02.2015 року (а.с. 69), яким визначено їх суму згідно вказаного розрахунку, що складаються з використання паперу А4 на суму 5,25 грн., картриджа - 8,25 грн., тонера - 3,75 грн., конвертів - 8,00 грн., обкладинки «Виконавче провадження»- 2,46 грн., оплата за користування ЄДРВП - 12,72 грн., маркувальної машини (простий лист) - 43,20 грн., маркувальної машини рекомендований лист з повідомленням) - 19,92 грн., а загалом 103,55 грн.

Отже, орган виконавчої служби вчинив дії, за які законом передбачено стягнення виконавчого збору.

Враховуючи, що під час судового розгляду відповідачем підтверджено суму витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій та доведено, що на момент винесення спірної постанови, позивач не втратив статусу боржника у виконавчому провадженні, у задоволенні даної позовної заяви суд вважає за необхідне відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. 128, 158-163, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Міністерства фінансів України до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними та скасування постанови - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Сагайдак В.В.

Судді: Бездітко Д.В.

Полях Н.А.