Постанова № 43589113, 07.04.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 квітня 2015 р. Справа № 802/245/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни,

Суддів: Заброцької Людмили Олександрівни

Слободонюка Михайла Васильовича

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренка Ігоря Валерійовича

позивача: ОСОБА_2

відповідача 1: не прибув (заява без участі)

відповідача 2: Чернецький Р.В.

третьої особи 1: не прибув

третьої особи 2: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до: Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України,

треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України, апеляційний суд Вінницької області

про: визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди, -

ВСТАНОВИВ:

04.02.2015 до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України, Апеляційний суд Вінницької області, в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив суд:

1) визнати протиправними дії відповідачів по справі: Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, як суб'єктів владних повноважень, щодо виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди до однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць з 01.01.2015 і по день звільнення ОСОБА_2 з посади судді, а також встановлення посадового окладу в розмірі - 10 мінімальних заробітних плат, з 01.01.2015;.

2) стягувати з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Головного управління Державної казначейської служби України ОСОБА_2 недоплачену суддівську винагороду в розмірі - 16003 грн. 71 коп. щомісячно, починаючи 01.01.2015 і по день звільнення з посади судді.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII) статтю 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI доповнено частиною дев'ятою, якою передбачено, що з 1 січня 2015 року судді з моменту закінчення його повноважень і до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, внаслідок чого зменшено розмір щомісячної суддівської винагороди позивача. Не погоджуючись із вказаним позивач звернувся до суду для визнання дій відповідачів щодо зменшення виплати суддівської винагороди протиправними та стягнення належної суддівської винагороди.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд позов задовольнити.

Представник Державної судової адміністрації України в судовому засіданні підтримав подані раніше письмові заперечення та просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Представник Міністерства фінансів України в судове засідання також не з'явився, проте надав клопотання в якому просить розглянути справу без його участі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України, Апеляційний суд Вінницької області своїх представників в судове засідання не направили, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце судового засідання.

Суд, заслухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи та надані докази, надавши їм юридичну оцінку, дійшов висновку що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на посаді судді позивач працює з червня 1986 року. В березні 2004 року був обраний суддею апеляційного суду Вінницької області, в якому працює по даний час.

06.02.2014, відповідно до ст. ст. 126, 131 Конституції України та ст. 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 07.07.2010, позивачем подано заяву про відставку за власним бажанням до Верховної Ради України та Вищої ради юстиції через апеляційний суд Вінницької області.

07.02.2014 заяву про відставку разом з доданими матеріалами апеляційним судом Вінницької області за № 150/2-02/2014 було направлено на адресу Вищої ради юстиції.

Вищої радою юстиції 18.03.2014 в порядок денний було внесено питання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, однак, на даний час питання щодо звільнення позивача з посади судді не вирішено.

19.09.2014 у ОСОБА_2 закінчились повноваження судді, оскільки йому виповнилося 65 років.

З вересня 2014 року і по грудень 2014 року включно позивач отримував суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції чинній до 01.01.2015) (далі - Закон № 2453-VI). Проте, визначений Законом № 2453-VI порядок нарахування щомісячної суддівської винагороди було змінено Законом № 76-VIII, внаслідок чого з 01.01.2015 зменшено розмір щомісячної суддівської винагороди.

Згідно з розрахункового листа за січень 2015 року ОСОБА_2 виплачена суддівська винагорода в розмірі 1218,00 грн. з відрахуванням відповідних податків.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 Закону № 2453-VI, суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України". Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частин 1, 4 статті 102 Закону № 2453-VI, суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.

Як вже встановлено 19.09.2014 позивач досягнув 65-річного віку.

Законом № 76-VIII статтю 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною дев'ятою, якою передбачено, що судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.

Пунктом 1 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII визначено, що він набирає чинності з 01.01.2015.

З огляду на викладене, починаючи з 01.01.2015 позивачеві здійснювалась виплата суддівської винагороди у обсягах, визначених частиною дев'ятою статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній з 01.01.2015).

В обґрунтування своїх доводів позивач зазначає, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Тому, норми ч. 9 ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній з 01.01.2015) не можуть поширюватись на правовідносини, що виникли до моменту набрання їх чинності. Разом з тим, зменшення йому суддівської винагороди свідчить про звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99, відповідно до пункту 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України, актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч. 3 ст. 5 ЦК України).

Так, застосування частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній з 01.01.2015) відбувається шляхом безпосередньої дії вказаної правової норми (з 01.01.2015), а не дії у ретроактивній формі. Тобто, дія норми частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній з 01.01.2015) не поширюється на відносини, які виникли до набрання їх чинності.

Як встановлено судом з розрахункового листка за 2014 рік та січень-березень 2015 року виплата суддівської винагороди позивачеві у обсягах визначених ч. 9 ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюється починаючи з 01.01.2015. Жодних перерахунків суддівської винагороди у бік зменшення з 19.04.2014, тобто досягнення 65 річного віку позивача не проводилось.

Таким чином, доводи позивача щодо відсутності зворотної дії закону є необґрунтованими, оскільки в даному випадку мова про зворотну дію закону не йде.

Вимоги позивача про стягнення з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Головного управління Державної казначейської служби України ОСОБА_2 недоплачену суддівську винагороду, є безпідставними, оскільки зазначений відповідач в правовідносинах з позивачем не перебуває, зобов'язань щодо такого нарахування та виплати перед ним не має. Крім того, Головне управління Державної казначейської служби України та її територіальні органи здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів та проводить платежі лише за дорученням відповідного розпорядника коштів.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При вирішені даного спору суд також керується положеннями частини 3 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Мотивація та докази, надані відповідачем 1 у запереченнях, дають суду підстави для постановлення висновків, які спростовують доводи позивача, а встановлені у справі обставини підтверджують обґрунтованість позиції відповідачів.

Враховуючи вище викладене, суд прийшов до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити.

Судовий збір у відповідності до ст.94 КАС України позивачу не присуджуються.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Вінницький окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Віятик Наталія Володимирівна Суддя Заброцька Людмила Олександрівна Суддя Слободонюк Михайло Васильович