Рішення № 43588270, 09.04.2015, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2015 року Справа № 915/69/15

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону, вул. Нікольська, буд. 18-а, м. Миколаїв, 54030

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168 (код ЄДРПОУ 00034022)

в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, проспект Миру, 62 А, м. Миколаїв, 54056 (код ЄДРПОУ 08029523)

до відповідача Військової частини А1890, с. Улянівка, Миколаївський район, Миколаївська область, 57116 (код ЄДРПОУ 08335007)

до відповідача Селянського (Фермерського) господарства "Волощакевич", вул. Леніна, будинок 12, с. Широколанівка, Веселинівський район, Миколаївська область, 57063 (код ЄДРПОУ 31853167)

про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі № 414 від 01.11.2010 року

за участю представників сторін:

від позивача Міністерства оборони України: представник не з'явився;

від позивача Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв: Мечинська Ірина Юріївна, довіреність № 26 від 05.01.2015 року;

від відповідача Військової частини А1890: Лихолєтов Віктор Валерійович, довіреність № 37 від 03.02.2015 року;

від відповідача Військової частини А1890: Микула Ігор Михайлович, посвідчення УК № 126041 від 28.03.2013 року;

від відповідача Селянського (Фермерського) господарства "Волощакевич": Волощакевич Віктор Володимирович, Наказ №2К.

в судовому засіданні присутній прокурор Миколаївської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Андреєв Андрій Павлович, службове посвідчення №013233, видане 26.11.2012 року, дійсне до 26.11.2017 року.

До господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява Військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв до відповідачів Військової частини А1890, Селянського (Фермерського) господарства "Волощакевич" про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі № 414 від 01.11.2010 року, укладеного між Військовою частиною А1890 та Селянським (Фермерським) господарством "Волощакевич".

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.01.2015 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 10.02.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.02.2015 року відкладено розгляд справи на 12.03.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.03.2015 року відкладено розгляд справи на 23.03.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.03.2015 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 31.03.2015 року.

Судове засідання, призначене на 31.03.2015 року, не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 06.04.2015 року призначено судове засідання на 09.04.2015 року.

В судовому засіданні 09.04.2015 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач Міністерство оборони України явку повноважного представника в судове засідання 09.04.2015 року не забезпечив.

Прокурор в судовому засіданні 09.04.2015 року повідомив суд про те, що позивач Міністерство оборони України був особисто ним повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак у зв'язку з великою навантаженістю та обмеженою чисельністю юристів в штаті, позивач не мав можливості забезпечити повноважного представника в судове засідання.

В судовому засіданні 23.03.2015 року представник позивача Міністерства оборони України повністю підтримував позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, та просив суд позов задовольнити.

Явка повноважного представника позивача не визнавалась судом обов'язковою.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника позивача Міністерства оборони України.

Прокурор та представник позивача КЕВ м. Миколаїв позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, та просили суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили наступне.

01.11.2010 року між Військовою частиною А1890 та СФГ «Волощакевич» було укладено Договір № 414 про спільний обробіток землі, предметом якого є спільна діяльність без утворення юридичної особи для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація з використанням земельної ділянки військової частини загальною площею 3 127 га, терміном на 7 сільськогосподарських років і можливостей господарства по виконанню комплексу заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції для отримання додаткових джерел фінансування Військової частини та отримання прибутку господарством.

Договір регулюється положеннями ст. 1130 ЦК України (спільна діяльність).

Договір підлягає визнанню недійсним на майбутнє, оскільки:

- землекористувачем спірної земельної ділянки згідно Державного акту на право постійного користування землею № 062777 від 1989 року є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв, тобто відповідач Військова частина не мала права розпоряджатись та укладати оспорюваний договір (ст. 20, 77, 78, 84 ЗК України, ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 1, 2, 4 Закону України «Про використання земель оборони»);

- спірна земельна ділянка полігонів використовується не за цільовим призначенням (ст. 20, 115 ЗК України, Положення про полігони Збройних Сил України).

Представники відповідачів проти позову заперечували з підстав, зазначених у відзивах (арк. 29, 36-37), доповненні до відзиву (арк. 68-71) та просили суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначили наступне.

По-перше, наявні підстави для припинення провадження у справі, оскільки між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав вже здійснено розгляд справи та прийнято рішення, яке набрало законної сили (справа № 5016/135/2012 (8/13)).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.02.2015 року судом відмовлено в задоволенні клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Представники відповідачів також зазначили, що:

- не можна погодитись з прокуратурою стосовно того, що землекористувачем є КЕВ м. Миколаїв, оскільки як вбачається з Державного акту на право постійного користування землею № 062777 від 1989 року земельна ділянка надана для Широколанівського учбового центру (на сьогодні - Військова частина А1890), тобто Військова частина також є повноправним землекористувачем (п. 5 ст. 20, ч. 4 ст. 77 ЗК України, ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони»);

- рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.03.2012 року по справі № 5016/135/2012(8/13) за позовом Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача Військової частини А1890 та до відповідача Селянського (Фермерського) господарства "Волощакевич" про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі № 414 від 01.11.2010 року, укладеного між Військовою частиною А1890 та Селянським (Фермерським) господарством "Волощакевич", встановлено, що Військова частина А1890 є повноправним землекористувачем, а відтак мала право укладати даний договір;

- в позові не зазначено, які саме права КЕВ м. Миколаїв та Міністерства оборони України порушено відповідачами;

- оспорюваний договір було погоджено та скріплено гербовою печаткою КЕВ м. Миколаїв, що свідчить про визнання позивачем права користування відповідача Військової частини А1890 спірною земельною ділянкою;

- при укладенні оспорюваного договору Військова частина А1890 отримала погодження Миколаївської районної державної адміністрації;

- безпідставним є посилання прокуратури на використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки п. 38 наказу Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 року прямо передбачено право надання у тимчасове використання для посіву сільськогосподарських культур земельних ділянок полігонів, які не використовуються;

- відповідачем Військовою частиною А1890 заявлено про сплив строку позовної давності, про що також зафіксовано в протоколі судового засідання від 09.04.2015 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Відповідно до Державного акту на право користування землею від 1989 року за Б № 062777 Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району Червонопрапорного Одеського воєнного округу Української соціалістичної республіки надано в безстрокове та безоплатне користування 29 319, 3 га землі в межах згідно з планом землекористування.

Земельна ділянка надана для Широколанівського учбового центру (арк. 17-18).

Відповідно до Довідки № 303/22/7/137 від 23.03.2015 року Південно-східного територіального Квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України Квартирно-експлуатаційна частина Миколаївського району Червонопрапорного Одеського воєнного округу Української соціалістичної республіки була прийнята до складу частин, які безпосередньо підпорядковані Головному квартирно-експлуатаційному управлінню Збройних Сил України (на даний час - Південно-східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління) (арк. 132).

Відповідно до Директиви Міністра оборони України від 30.06.2005 року № Д-322/1/014 Миколаївську квартирно-експлуатаційну частину району (м. Миколаїв) переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв (арк. 45).

Відповідно до Довідки Військової частини А1890 Міністерства оборони України № 327 від 24.03.2015 року Військова частина А1890 є правонаступником Широколанівського учбового центру (арк. 121).

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію Військової частини А1890 (код 08335007) № 547 від 29.09.2010 року, виданого Департаментом фінансів Міністерства оборони України, дозволеними видами господарської діяльності є: вирощування зернових та технічних культур; рибальство, надання послуг у риболовстві; діяльність автомобільного вантажного транспорту (арк. 19).

01.11.2010 року між Військовою частиною А1890 (сторона - 1) та СФГ «Волощакевич» (сторона - 2) було укладено Договір № 414 про спільний обробіток землі (арк. 8-11), предметом якого є спільна діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Військовій частині А1890 у безстрокове користування, та можливостей СФГ «Волощакевич» спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

Договір підписано та скріплено печатками сторін, а також погоджено та скріплено гербовою печаткою КЕВ м. Миколаїв.

Умовами Договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.2 Договору сторони домовилися, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином:

- Військова частина А1890 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільну діяльність та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження шкідливих для навколишнього середовища, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці.

- СФГ «Волощакевич» бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена Договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору Військова частина А1890 зобов'язалась залучити до спільної обробки, що буде проводитись разом з СФГ «Волощакевич» земельні ділянки, що надані Військовій частині А1890 в безстрокове користування згідно з Державним актом від 1989 року за Б № 062777 площею 3 127 га, терміном на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2017 року.

Відповідно до п. 4.1 Договору СФГ «Волощакевич» зобов'язалось приступити до господарської діяльності з використанням залучених земельних ділянок.

Відповідно до п. 6.1 Договору внесок Військової частини А1890 - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 3 127 га згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною Договору, а також ділова репутація та ділові зв'язки та складає 528 463 грн.

Відповідно до п. 6.2 Договору внесок СФГ «Волощакевич» - грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання та вміння, ділова репутація та ділові зв'язки, інше, що встановлюють сторони по закінченню сільськогосподарського року.

Відповідно до п. 7.1 Договору грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене сторонами в результаті їх діяльності є їх спільною власністю. Земельна ділянка є власністю держави.

Відповідно до п. 8.1 Договору прибуток, що отримується сторонами від спільного обробітку землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Військова частина А1890 у будь-якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеному у ст. 6 цього Договору.

Відповідно до п. 12.1 Договору цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту укладення.

В подальшому 10.04.2012 року, 15.11.2012 року, 12.02.2013 року, 06.01.2014 року між Військовою частиною А1890 та СФГ «Волощакевич» укладались Додаткові угоди до Договору, якими, зокрема, вносились зміни щодо площі земельної ділянки, порядку розподілу прибутку (арк. 12-16).

До Договору та Додаткових угод сторони правочину складали Акти обміру земельної ділянки та Викопіровку з карти плану пропозиції виділення земельних ділянок до Договору № 414 від 01.11.2010 року (арк. справи 72-90).

Листом № 465-02-04 від 06.04.2010 року Миколаївська районна державна адміністрація Миколаївської області за результатами клопотання від 12.03.2010 року № 222 щодо погодження договорів спільної діяльності, керуючись ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» погодила Військовій частині А1890 надання дозволу СФГ «Волощакевич» вирощувати сільськогосподарські культури на земля, наданих їй у постійне користування (арк. 106).

Відповідно до Інформації Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області № 697/751-МР/701 від 12.02.2015 року станом на 01.01.2015 року за Військовою частиною А1890 значиться земельна ділянка в постійному користуванні загальною площею 27 986, 3 га, в тому числі ріллі 7 190 га, пасовищ 1 740 га, лісів та лісовкритих площ 5 га, забудованих земель 19 033 га (землі громадського призначення), води 18, 3 га, в межах території Ульянівської сільської ради (за межами населеного пункту) (арк. 105).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі. Підставою позову зазначено обставини щодо відсутності у відповідача Військової частини А1890 права на укладення договору, оскільки він не є землекористувачем, а також використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.

При цьому, судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 19 ЗК України (в редакції від 30.10.2010 року) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ст. 77 ЗК України (в редакції від 30.10.2010 року) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України (в редакції від 30.10.2010 року) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Відповідно до ч. 1 ст. 115 ЗК України (в редакції від 30.10.2010 року) зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Відповідно до п. 1.1 Положення про полігони Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 187 від 03.05.2008 року, полігон - спеціально обладнана земельна (водна) ділянка (частина узбережжя з прилеглою акваторією моря, акваторія моря у визначених кордонах) з повітряним простором над нею та морськими водами під нею, з відповідною організаційно-штатною структурою, яка призначена для: забезпечення проведення заходів оперативної та бойової підготовки військ (сил); бойового застосування озброєння та військової техніки (засобів ураження); польового, повітряного, морського вишколу, психологічної підготовки особового складу підрозділів, військових частин, кораблів; відпрацювання навчальних завдань слухачами та курсантами військово-навчальних закладів; забезпечення проведення заходів бойового злагодження з'єднань, військових частин та підрозділів в особливий період; проведення досліджень у галузі військового мистецтва, науково-дослідних робіт і полігонних випробувань зразків озброєння, військової техніки, боєприпасів та навчального обладнання; проведення робіт з утилізації методом підриву непридатних для подальшого застосування та зберігання боєприпасів.

Відповідно до п. 2.1 Положення полігони обслуговуються спеціальними військовими підрозділами (військовими частинами), які утримуються на окремих штатах або входять до штатів військових частин, військових навчальних закладів.

Відповідно до п. 2.5 Положення полігони обладнуються на земельних (водних) ділянках, які відведені для потреб оборони та використовуються Міністерством оборони України у порядку, визначеному законодавством України

Земельні ділянки для розміщення полігонів Збройних Сил України надаються у постійне користування. У разі відсутності потреби подальшого використання земельної ділянки полігона для потреб Збройних Сил України рішення щодо її передачі приймається Міністром оборони України у відповідності з вимогами законодавства України.

Відповідальність за правильне використання земельних ділянок, наданих для потреб Міністерства оборони України, збереження ґрунту та вод від забруднення промисловими відходами, а також захист земель від водної (повітряної) ерозії та заболочення покладається на начальників полігонів (командирів військових частин).

Контроль за використанням та охороною земель полігонів здійснюється командуваннями видів Збройних Сил України за підпорядкованістю полігонів, а також Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України, квартирно-експлуатаційними відділами, квартирно-експлуатаційними частинами районів.

Відповідальність за збереження межових знаків і утримання кордонів земельних ділянок, які надані в користування, у належному стані покладається на начальників полігонів (командирів військових частин).

Використання земельних ділянок полігонів не за призначенням та передача у користування іншим землекористувачам забороняється.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» (в редакції від 14.01.2009 року) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ч. 1-4 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» (в редакції від 14.01.2009 року) військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» (в редакції від 14.01.2009 року) військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.

Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Таким чином, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" містить вказівку на існування особливостей надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти, які мають визначатися КМУ. На день укладення оспорюваного договору, як і на день розгляду справи КМУ таких особливостей не визначив. Натомість, діє наказ Міністра оборони України від 22.12.97 року № 483 "Про затвердження "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" і "Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України".

Відповідно до п. 1 Положення землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.

Відповідно до п. 17-19 Положення право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється.

Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

Відповідно до п. 23 Положення відповідальність за цільове використання земель, наданих для потреб Збройних Сил України, покладається на безпосереднього землекористувача і органи квартирно-експлуатаційної служби та інженерне управління Військово-Морських Сил України.

Відповідно до п. 25 Положення облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України.

Відповідно до п. 28 Положення відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби.

Відповідно до п. 32 Положення після отримання державного акта на право постійного користування землею і документів перенесення на місцевість меж відведеної земельної ділянки інженерне управління Військово-Морських Сил України, начальник квартирно-експлуатаційного управління військового округу, начальник квартирно-експлуатаційного відділу Північного оперативно-територіального командування дають вказівку військовим частинам, безпосереднім землекористувачам, приступити до фактичного використання виділеної в користування Міністерству оборони України земельної ділянки.

Відповідно до п. 36 Положення військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок.

Відповідно до п. 38 Положення ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об'єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.

Відповідно до п. 4.4 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 року № 448, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 13.03.2013 року за № 1590/24122, військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України "Про використання земель оборони".

Фонди і територія військового містечка, а також земельні ділянки передаються військовим частинам на утримання і експлуатацію через квартирно-експлуатаційні органи за Актом приймання (передачі) для утримання та експлуатації будівель, споруд і території військового містечка (додаток 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору про спільний обробіток землі, оскільки землі оборони згідно приписів ст. 20, 77 ЗК України використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Закон України "Про використання земель оборони" передбачає, що землі оборони використовуються відповідними суб'єктами (військовими частинами) на титулі постійного користування (ч. 1 ст. 2 Закону), проте також передбачає (ст. 4 Закону) можливість надання таких земельних ділянок у вторинне користування для сільськогосподарських потреб: "військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування".

Земельна ділянка згідно Державного акту на право постійного користування землею була надана КЕВ м. Миколаїв (правонаступник) для потреб Широколанівського учбового центру (Військова частина А1890). Враховуючи положення ст. 1, 2, 4 Закону України «Про використання земель оборони» та приписів вищевказаного Положення відповідач Військова частина А1890 є безпосереднім землекористувачем земельної ділянки згідно Державного акту, що також підтверджується поданою суду Інформацією Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області № 697/751-МР/701 від 12.02.2015 року, де зазначено, що за Військовою частиною А1890 значиться земельна ділянка в постійному користуванні.

В свою чергу позивач КЕВ м. Миколаїв є особою, яка здійснює відомчий контроль та обов'язковий, своєчасний облік земель згідно з Керівництвом з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Суд дійшов висновку, що дії відповідача Військової частини А1890 щодо укладення оспорюваного договору не суперечать чинному на момент укладення договору законодавству, оскільки: по-перше, Військова частина А1890, як вказано вище, є безпосереднім землекористувачем спірної земельної ділянки; по-друге, при укладенні спірного договору Військова частина А1890 відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» отримала погодження Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області щодо укладення оспорюваного договору; по-третє, договір погоджено позивачем КЕВ м. Миколаїв, який в свою чергу здійснює контроль за використанням землі.

Посилання прокуратури та позивачів щодо нецільового використання спірної земельної ділянки спростовуються приписами ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» та п. 38 Положення, згідно яких земельні ділянки, в тому числі полігонів, можуть надаватись юридичним особам в користування для посіву сільськогосподарських культур.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі є необґрунтованою та безпідставною.

Щодо застосування строку позовної давності у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами від 10.07.2013 року за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.09 року "Про судове рішення у цивільній справі", а також в судовій практиці (постанова ВГСУ від 26.04.11 року по справі № 15/256/10).

Відповідно до абз. 1 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про

особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Прокурор в інтересах позивача Міністерства оборони України та позивача Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв звернувся до суду із позовом 23.01.2015 року.

Предметом спору є вимога про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі № 414 від 01.11.2010 року, укладеного між Військовою частиною А1890 та Селянським (Фермерським) господарством "Волощакевич".

Вищевказаний оспорюваний договір про спільний обробіток землі № 414 від 01.11.2010 року погоджено, підписано та посвідчено гербовою печаткою позивача Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, що свідчить про його обізнаність з договором з моменту його укладення. Тобто, позивачем Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв пропущено строк позовної давності, який сплив 01.11.2013 року.

Що ж до позивача Міністерства оборони України, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно п. 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

26.01.2012 року Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до господарського суду з позовом, пред'явленим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним договору про спільну діяльність № 414 від 01.11.2010 року, укладеного між Військовою частиною А 1890 та Селянським (фермерським) господарством "Волощакевич".

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 30.01.2012 року порушено провадження у справі № 5016/135/2012(8/13).

Відтак, в силу приписів ст. 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову в спірному випадку відбулось 26.01.2012 року. Отже, позивачем Міністерством оборони України не пропущено строк позовної давності, оскільки строк позовної давності сплив 26.01.2015 року, а прокурор із даним позовом звернувся до суду 23.01.2015 року, тобто в межах строку.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. В позові слід відмовити з підстав недоведеності порушених прав, на захист яких подано позов.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.13 року з останніми змінами від 17.12.13 року приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 49 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність стягнення судового збору в розмірі 1 218 грн. за розгляд вимоги немайнового характеру в доход Державного бюджету України з позивачів порівну по 609 грн.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 29, 33, 34, 43, 49, ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

відмовити в позові.

Стягнути з позивача Міністерства оборони України, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168 (код ЄДРПОУ 00034022) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 609 грн. (шістсот дев'ять грн. 00 коп.) - судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з позивача Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, проспект Миру, 62 А, м. Миколаїв, 54056 (код ЄДРПОУ 08029523) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 609 грн. (шістсот дев'ять грн. 00 коп.) - судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 15.04.2015 року.

Суддя Е.М. Олейняш