Рішення № 43587791, 02.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2015Справа №910/24010/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБ-УНІВЕРСУМ"

до Державної установи "Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в м.Києві

про стягнення грошових коштів у розмірі 961 823,87 грн.

Головуючий суддя Полякова К.В.

Суддя Картавцева Ю.В.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники:

від позивача: Даценко І.І. (дов.№б/н від 31.03.2015)

від відповідача: Демченко К.М. (дов.№277 від 24.11.2014)

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАБ-УНІВЕРСУМ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державної установи "Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України" про стягнення грошових коштів у розмірі 961 823,87 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 порушено провадження у справі №910/24010/14 та призначено її до розгляду на 27.11.2014 року.

До початку судового засідання 27.11.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

За наслідками судового засідання 27.11.2014 суд виніс ухвалу, якою залучив до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в м.Києві та відклав розгляд справи на 19.12.2014 року.

18.12.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на відзив та від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 визначено для розгляду справи №910/24010/14 колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Босий В.П., Літвінова М.Є.

Відповідною ухвалою суду від 19.12.2014 справа №910/24010/14 прийнята вищезазначеною колегією суддів до свого провадження та призначена до розгляду на 05.02.2015 року.

За наслідками судового засідання 05.02.2015, у задоволення клопотання представника позивача, суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 05.03.2015 року.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 05.03.2015, у зв'язку із перебуванням судді Босого В.П. у відпустці, призначено у справі №910/24010/14 новий склад колегії суддів: головуючий суддя Полякова К.В., судді Картавцева Ю.В., Літвінова М.Є.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідною ухвалою суду від 05.03.2015 справа №910/24010/14 прийнята колегією суддів у складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Картавцева Ю.В., Літвінова М.Є. до свого провадження та призначена до розгляду на 05.03.2015 року.

За наслідками розгляду справи у судовому засіданні 05.03.2015, суд виніс ухвалу, якою відклав розгляд справи на 19.03.2015 року.

19.03.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 02.04.2015 у зв'язку із нез'явленням третьої особи до судового засідання.

Під час судового засідання 02.04.2015 представником позивача надані пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі. Додатково позивачем до суду подано заяву, в якій останній просить прийняти його відмову від позову у частині заявлених вимог щодо стягнення 1 500,00 грн. витрат на правову допомого.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.04.2015 заперечував проти позову, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Третя особо до судового засідання не направила свого представника для у часті у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум» (постачальник) та Державною установою "Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України" (замовник) укладений Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 26-05 від 21 травня 2013 (надалі Договір).

За умовами укладеного договору позивач взяв на себе зобов'язання поставити Відповідачу інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні в асортименті, кількість та за цінами, що зазначені у Специфікації (Копія надається в Додатках), а Відповідач - прийняти і оплатити поставлений товар.

Відповідно до видаткових накладних № РН-0000605 від 23 вересня 2013 на загальну суму 376 720,00 (триста сімдесят шість тисяч сімсот двадцять гривень 00 коп.), № РН-0000725 від 04 листопада 2013 на загальну суму 435 000,00 (чотириста тридцять п'ять тисяч гривень 00 коп.).

Позивач поставив Відповідачеві товар на загальну суму 811 720,00 грн., який отримано уповноваженою особою замовника за довіреністю № 95 від 23 вересня 2013 та № 117 від 04 листопада 2013 Хлопеновою Всргінією Петрівною.

На підставі вище вказаних видаткових накладних Відповідачеві на оплату товару виставлено рахунки-фактури № СФ-1299 від 23.09.2013 та № СФ-1402 від 04.11.2013 на загальну суму 811 720,00 грн.

Відповідач у порушення умов договору не виконав свої зобов'язання щодо оплати поставленого згідно видаткових накладних товару, у зв'язку із чим ТОВ «Лаб-Універсум» звернувся до суду із вимогою про стягнення 811 720,00 грн. заборгованості.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач наголошує на тому, що прострочення оплати товару виникло на наступний день, що слідує за днем, підписання уповноваженою особою Відповідача, видаткової накладної з урахуванням робочих годин банківських установ. Таким чином, прострочення оплати за поставлений товар за видатковою накладною № РН-0000605 розпочинається з 24.09.2013 та за видатковою накладною № РН-0000725 розпочинається з 05.11.2013 відповідно, у зв'язку із чим заявив також до стягнення 12 111,47 грн. 3% річних та 137 992,40 грн. інфляційної складової боргу.

Відповідач у своєму відзиві відзиві заперечує проти задоволення вимог та вказує на відсутність бюджетних асигнувань у нього, у зв'язку із чим позбавлений можливості сплатити суму заборгованості.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводи позивача про невиконання договірних зобов'язань, що оплати поставленого товару, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості у загальному розмірі у розмірі 811 720,00 грн.

Суд зауважує, що не приймає заперечення відповідача проти позовних вимог з підстав відсутності бюджетних асигнувань, оскільки ця обставина не визначена законадавчо як така, що звільняє від виконання зобов'язання.

Аналогічна позиція міститься у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.07.2012 № 01-06/908/2012 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів": за змістом ч. 2 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України"від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 12 111,47 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 137 992,40 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Встановивши наявність прострочення грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу, перевіривши математичний розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат саме у розмірі 137 992,40 грн. та 3% річних у розмірі 12 111,47 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Наразі, суд зауважує, що ТОВ «Лаб-Універсум» звертаючись із позовом до суду просило покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 1 500,00 грн. У подальшому до суду позивачем подано відмову від позову у вказаній частині позовних вимог.

Як передбачено ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно із ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Частиною 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Суд, розглянувши письмову заяву позивача та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що відмова позивача від позову у частині стягнення 1500,00 грн. витрат на правову допомогу не суперечить законодавству та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів. У зв'язку із цим, суд приймає відмову від позову у вказаній частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

З огляду на прийняття господарським судом відмови позивача від позову, суд відповідно до ст. 78, п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припиняє провадження у справі у частині стягнення 1500,00 грн. витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБ-УНІВЕРСУМ" до Державної установи "Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України" за участі третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про стягнення грошових коштів у розмірі 961 823,87 грн.- задовольнити.

Стягнути з Державної установи "Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України" (04050, мсто Київ, вулиця П.Майбороди, будинок 32, корпус 5; ідентифікаційний код 24725044) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБ-УНІВЕРСУМ" (01042, місто Київ, вулиця П.Лумумби, будинок 4/6; ідентифікаційний код 36304335) 811 720 (вісімсот одинадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок основного боргу, 12 111 (дванадцять тисяч сто одинадцять) гривень 47 копійок три відсотки річних, 137 992 (сто тридцять сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок інфляційних втрат та 19 236 (дев'ятнадцять тисяч двісті тридцять шість) гривень 48 копійок витрат зі сплати судового збору.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАБ-УНІВЕРСУМ" до Державної установи "Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України" за участі третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про стягнення грошових коштів у розмірі 961 823,87 грн. у частині позовних вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 1 500 (одну тисячу п'ятсот) гривень 00 копійок припинити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 02.04.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 07.04.2015 року.

Головуючий суддя К.В. Полякова

Суддя Ю.В. Картавцева

Суддя М.Є. Літвінова