Рішення № 43586651, 31.03.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2526/15

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 листопада 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю, розподіл спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя, стягнення компенсації, третя особа ОСОБА_6,

встановила:

23 жовтня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, неодноразово змінювала позовні вимоги та в остаточному варіанті просила суд визнати її особистою власністю квартиру АДРЕСА_1, придбану за договором купівлі-продажу від 05 жовтня 2010 року під час окремого проживання, у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, за особисті грошові кошти.

Також просила виділити та визнати за нею право власності на трактор гусеничний ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8 - вартістю 50 000 грн., трактор колісний МТЗ - 80, 1994 року випуску, д/н НОМЕР_1, вартістю 60 000 грн., автомобіль Нива - 21213, д/н НОМЕР_9, вартістю 64 000 грн., незакінчене будівництвом домоволодіння (фундамент під будинок), розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_6, вартістю 10 000 грн., а всього на суму 184 000 грн.

Передати у власність ОСОБА_3 трактор гусеничний ДТ - 75 ДК, д/н НОМЕР_10, вартістю 50 000 грн., зернометатель ЗМ- 60, вартістю 27039 грн., легковий причеп р/н НОМЕР_2, вартістю 5 000 грн., всього на суму 82 039 грн., стягнувши зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію у сумі 50 977 грн.

Свої вимоги ОСОБА_4 обґрунтовувала тим, що з січня 2010 року вони із відповідачем почали проживати окремо, вона переїхала проживати до сестри ОСОБА_7 та квартиру АДРЕСА_1 вона придбала 05.10.2010 року на позичені у племінниці грошові кошти у сумі 15 000 доларів США, тобто на кошти, в сумі 109 250 грн., які не є спільною сумісною власністю подружжя та в період часу, коли фактичні сімейні відносини були припинені.

Також зазначала, що 19 грудня 1997 року рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано та лише впевнившись про неможливість збереження сім'ї, 17.11.2012 року вона зареєструвала розірвання шлюбу з відповідачем у відділі реєстрації актів цивільного стану Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області. Крім того, частину позичених коштів у сумі 10 000 доларів США лише в липні 2013 року ОСОБА_4 повернула.

З цих підстав позивач зазначила, що квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя, а є її особистою власністю.

Крім того, позивачкою використано право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки АДРЕСА_6, отже вона згодна сплатити ОСОБА_3 1/2 частину вартості незакінченого домоволодіння, фундаменту під будинок, який розташований на даній земельній ділянці.

Легковий причеп р/н НОМЕР_2, вартістю 5 000 грн., відповідач без її згоди продав в 2012 році ОСОБА_8, тому вартість причепу в сумі 5 000 грн., підлягає стягненню зі ОСОБА_3 на її користь.

10 грудня 2013 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_4, який також неодноразово уточнював та в остаточному варіанті просив суд розподілити спільне майно подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частину майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, будинку АДРЕСА_7, обладнання маслобійки, яке розташовано по АДРЕСА_8, трактору гусеничного ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8, трактору гусеничного ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_10, 1/12 частину парому для перевезення людей та багажу р/н НОМЕР_11, прибутку від діяльності ТОВ "Злагода", земельної ділянки по АДРЕСА_6, автомобілю Нива - 21213, д/н НОМЕР_3, трактору МТЗ-80, реєстраційний номер НОМЕР_1, земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_5, причепу ПСЕ - 20, причепу - ємкості ВР - 3, д/н НОМЕР_4, комбайну "Нива", вартістю 200 000 грн., фундаменту будинку, розташованого по АДРЕСА_4, вартістю 16 000 грн.

Крім того, ОСОБА_3 просив розділити спільне майно та передати йому у власність із спільного майна подружжя трактор колісний МТЗ-80, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 60 000 грн., трактор гусеничний ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8, вартістю 50 000 грн., трактор гусеничний ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_10, вартістю 50 000 грн., автомобіль Нива-21213, реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю 64 000 грн., 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, вартістю 340 000 грн., 1/2 частину обладнання маслобійки, яке розташовано по АДРЕСА_8, вартістю 50 000 грн., 1/12 частину парому для перевезення людей та багажу, р/н НОМЕР_11, 1/2 частину прибутку від діяльності ТОВ "Злагода" за період з 2012 по 2014 рік, 1/2 частину незакінченого домоволодіння (фундаменту будинку), розташованого по АДРЕСА_4, вартістю 8 000 грн., 1/2 земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_4, а всього на 629 000 грн.

Крім того, просив стягнути зі ОСОБА_4 на його користь грошову компенсацію за його частину в спільному майні подружжя в сумі 318 000 грн. (будинок по АДРЕСА_7, комбайн "Нива", причеп ПСЕ, причеп - ємкість), судовий збір та витрати на правову допомогу.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що все перераховане майно оформлено на ОСОБА_4, знаходиться у неї у користуванні, документи на майно знаходяться у неї і вона відмовляється надати їх копії. Майно придбано в період шлюбу на спільні кошти, однак частину майна без його згоди ОСОБА_4 продала та грошові кошти залишила собі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та її представник - ОСОБА_9 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. Зустрічний позов ОСОБА_3 просили задовольнити частково з підстав, зазначених у запереченнях на позов.

Відповідач по первісному позову ОСОБА_3 та його представник - ОСОБА_10 позовні вимоги ОСОБА_4 не визнали, просили відмовити в їх задоволенні, підтримали свій зустрічний позов в повному обсязі та просили його задовольнити.

Третя особа - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, надав заяву про розгляд справи в його відсутність (т.2, а.с. 27), в якій зазначив, що автомобіль Нива - 21213, р/н НОМЕР_3 зареєстрований на його ім'я з 03 січня 2012 року, який ним капітально відремонтований за особисті кошти за згодою сторін.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4, в частині стягнення компенсації за 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_6 за заявою ОСОБА_4 були залишені без розгляду (т.2, а.с.88).

Крім того, ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 щодо розподілу майна ТОВ "Злагода були виділені в окреме провадження (т.2,а.с.89).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 були задоволені частково.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на:

- 1/2 частину трактору колісного ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8;

- 1/2 частину трактору колісного МТЗ - 80, 1994 року випуску, д/н НОМЕР_1.

В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задоволений частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на:

- 1/2 частину трактору колісного ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8;

- 1/2 частину трактору колісного ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_10;

- 1/2 частину трактору колісного МТЗ - 80, 1994 року випуску, д/н НОМЕР_1.

Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 32 000 грн. (тридцять дві тисячі гривень).

В іншій частині зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 листопада 2014 року скасувати частково, та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання." Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч.З ст.368 ЦК), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної власності, передбачено ч.1ст.63,ч1ст.65 СК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.11.1980 року.

Рішенням Ізмаїльського районного суду Одеської області від 19.12.1997 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 85).

Однак, у відповідності до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_12 від 17.11.2012 року, шлюб було розірвано у встановленому законом порядку 17.11.2012 року.

До січня 2010 року сторони проживали однією сім'єю. З січня 2010 р. сторони проживають окремо, що підтверджується довідкою Кислицької сільської ради Ізмаїльського району Одеської області №364 від 19.02.2014 року (а.с. 138) та свідченнями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_6, даними ними в суді першої інстанції.

Крім того, зазначені обставини визнані сторонами в суді апеляційної інстанції, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Спірним в даному випадку є питання щодо розподілу сумісного майна подружжя ОСОБА_3, яке вони придбали в період шлюбу.

Так, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що, починаючи з січня 2010 року, сторони почали проживати і вести господарство окремо. При цьому позивач ОСОБА_4 виїхала із АДРЕСА_7, де залишився проживати відповідач ОСОБА_3, та поселилась до будинку своєї рідної сестри ОСОБА_7, в м. Ізмаїл, в якому проживала до придбання спірної квартири АДРЕСА_1 і після цього сторони разом не проживали, спільне господарство не вели.

Свідок ОСОБА_11, яка є племінницею ОСОБА_4 і донькою ОСОБА_7, влітку 2010 року позичила ОСОБА_4 15 000 доларів США, про що ОСОБА_4 склала розписку, з метою придбання квартири (т.1, а.с.87).

Таким чином, суд обґрунтовано виходив і того, що фактично шлюбні стосунки між сторонами припинились в січні 2010 року, а в жовтні 2010 року ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 за власні кошти, які вона фактично взяла у борг у племінниці.

Суд також дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач ОСОБА_3 не довів суду того, що квартира купувалась за сумісні кошти подружжя.

Крім того, додатковим доказом того, що квартира купувалася лише за кошти ОСОБА_4, свідчить також факт надання відповідачем ОСОБА_3 в нотаріальній конторі згоди на купівлю-продаж квартири.

Вирішуючи дане питання, суд правомірно керувався вимогами ст. 392 ЦК України, згідно якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

У відповідності до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11, якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч.6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов ОСОБА_4, в частині визнання квартири АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю, є обґрунтованим та підлягаючим задоволенню, а в задоволені позову ОСОБА_3 про розподіл вказаної квартири із зазначених підстав слід відмовити.

Судом також обґрунтовано встановлено, що за період сумісного проживання подружжя ОСОБА_3 придбало за спільні кошти трактор колісний МТЗ-80, реєстраційний номер НОМЕР_1, трактор гусеничний ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8, трактор гусеничний ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_10, автомобіль Нива-21213, реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю 64 000 грн.

Зазначене майно у відповідності до ч. 1 ст. 60 СК України належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба та т.п.) самостійного заробітку (доходу).

Вказані обставини визнані сторонами, а тому у відповідності до ч.1 ст. 61 ЦПК України вважаються визнаними і такими, що не підлягають доказуванню.

Крім цього дані обставини підтверджуються відповіддю державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 29.05.2014 року, кредитним договором №014/0056/73/26595 від 03.02.2005 року та відповіддю управління державтоінспекції від 18.12.2013 року (т.1, а.с. 58, 93, 203, 204).

При цьому суд обгрунтовано виходив із того, що у відповідності до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене домовленістю між ними або шлюбним договором.

Крім цього, статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд приймає до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що зазначене вище майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбане за час шлюбу. Крім того, частки сторін у поділі майна є рівними, кожний має право власності на 1/2 частку зазначеного майна.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта ОСОБА_3 в тій частині, що ухвалюючи судове рішення про визнання за сторонами права власності на 1/2 частини гусеничних тракторів ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8, а також ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_10, суд фактично залишив трактори у спільному користуванні сторін, що унеможливлює користування ними кожним із співвласників, тобто не вирішив спір по суті в цій частині.

З цих підстав, та враховуючи, що сторони дійшли згоди щодо розподілу вказаних гусеничних тракторів колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в цій частині змінити та

Визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на гусеничний трактор ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8, а за ОСОБА_3 - право особистої приватної власності на гусеничний трактор ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_10.

Що ж стосується розподілу між сторонами трактора колісного МТЗ-80, реєстраційний номер НОМЕР_1, то колегія судів погоджується з висновком суду про необхідність визнання за сторонами права власності на цей трактор - по 1/2 його частині.

При цьому колегією суддів враховано, що відповідно до частин 4, 5 ст. 71 СК України, присудження судом одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ (квартиру, автомобіль, земельну ділянку) допускається за його згодою за умовою попереднього внесення другим подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце на таких підставах, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом. При цьому внести на депозитний рахунок суду відповідні грошові кошти.

У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як пояснили сторони в суді апеляційної інстанції, на даний час вартість вказаного колісного трактора у сумі 60 000 грн., не відповідає дійсній його вартості, і жоден з них не погоджується отримати компенсацію за свою частку у праві власності на трактор.

З підстав викладеного, та враховуючи, що суд позбавлений можливості визнати право власності за будь-ким із подружжя ОСОБА_3 із присудженням другому компенсації, рішення суду в цій частині зміні не підлягає.

Що стосується розподілу автомобілю Нива-21213, реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю 64 000 грн., то суд правильно встановив, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т.1,а.с. 104) даний автомобіль з 03.01.2012 року зареєстрований за ОСОБА_6 сином позивача ОСОБА_4 від першого любу.

Враховуючи, що в порушення вимог, передбачених ст. 63 СК України, позивач ОСОБА_4 продала вказаний автомобіль своєму сину без дозволу ОСОБА_3 на продаж автомобілю, суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність стягнення зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості автомобіля у сумі 32 000 грн.

При цьому, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 погодився з рішенням суду в цій частині.

Суд також дійшов обгрунтованого висновку про необхідність відмови ОСОБА_4 у позовних вимогах щодо розділу та передання у власність ОСОБА_3 зернометателю ЗМ- 60, вартістю 27039 грн., легкового причепу р/н НОМЕР_2, вартістю 5 000 грн., стягнувши зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму компенсації, оскільки дані вимоги не є належним способом захисту порушеного права. Крім того, сторони не дійшли згоди, щодо вартості зазначеного майна та не виконали вимоги закону при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за майно, яке є неподільним.

Щодо стосується позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_7, то колегія суддів погоджується з висновком суду в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

У відповідності до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Як вбачається з інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_4 є власником будинку АДРЕСА_7 згідно договорів дарування від 30.09.2011 року та 04.10.2011 року, посвідченими приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимовою Т.І., реєстр №4296 та 4332. (т.1, а.с. 67).

Враховуючи, що вказані договори не оскаржені та не скасовані, то будинок АДРЕСА_7 не є спільною сумісною власністю сторін та не підлягає розподілу, у зв'язку з чим вимоги ОСОБА_3 щодо розподілу вказаного будинку не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання за ним права власності на 1/2 частини незакінченого домоволодіння (фундаменту будинку), розташованого по АДРЕСА_4, 1/2 земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_4 та 1/2 земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_6, а також позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на незакінчене будівництвом домоволодіння (фундамент під будинок) розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_6, то вони задоволенню не підлягають, оскільки право власності у сторін на дане майно не зареєстроване.

Так, ч. 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації. Згідно ст.331 ч.2 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Що стосується позовних ОСОБА_3 в частині розподілу між подружжям комбайна зернозбирального СК-5М-1 "Нива", д/н НОМЕР_6, то суд правильно встановив, що даний комбайн знятий з обліку 06.07.2009 року, що підтверджується відповідд. державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 29.05.2014 року (т.1, а.с. 204).

Стосовно вимог про розподіл парому для перевезення людей і вантажів, 1992 року випуску, НОМЕР_11, то як вбачається з біржового договору купівлі-продажу плавзасобу, реєстраційний номер 18016 від 27.08.2008 року, власником вказаного парому з серпня 2008 року є ОСОБА_6

Оскільки вказане майно було реалізоване в період шлюбу сторін, договори про продаж даного майна не скасовані, то вважається, о воно було відчужене за взаємною їх згодою, в інтересах сім'ї, а тому не є спільною сумісною власністю подружжя на момент розгляду справи.

Доказів в підтвердження того, що ОСОБА_4 реалізувала дане майно без згоди чоловіка та використала отримані кошти не на інтереси сім'ї суду надано не було, отже вимоги ОСОБА_3 щодо розподілу даного майна також не підлягають задоволенню.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про те, що вимоги ОСОБА_3 щодо розподілу обладнання маслобійки, яке розташовано по АДРЕСА_8 не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять правовстановлюючих документів на вказану маслобійку. Крім того, ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження придбання зазначеного майна в період шлюбу за спільні кошти сім'ї.

Суд також правильно вказав, що наявність з 2012 року по теперішній час в користуванні ОСОБА_4 маслобійки не підтверджує, що це майно було придбано в період спільного проживання сторін.

При цьому суд обгрунтовано зазначив, що у відповідності до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Що стосується вимог ОСОБА_3 щодо розподілу причепу ПСЕ - 20, та причепу - ємкості ВР - 3, д/н НОМЕР_4, то суд обґрунтовано відмовив в задоволенні цих позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з відповіді державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 29.05.2014 року (т.1, а.с. 204) причеп ПСЕ - 20, д/н НОМЕР_7 та причеп - ємкість ВР - 3, д/н НОМЕР_4, зареєстровані за ОСОБА_4 з 16.09.2013 року, тобто після припинення шлюбу зі ОСОБА_3

У зв'язку з цим вказані причепи не є спільною сумісною власністю подружжя та не підлягають розподілу.

Доводи ОСОБА_4 про те, що вказані причепи вони придбали в період шлюбу за сумісні кошти не найшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 у задоволенні вимог щодо стягнення на його користь витрат на правову допомогу, оскільки в матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги та представництво в суді, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 (т. 1, а.с. 29).

Однак квитанція про оплату витрат на правову допомогу відсутня, що перешкоджає встановити розмір оплачених послуг та не наданий розрахунок суми правової допомоги.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги лише частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх зустрічних позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а саме в частині неправильного розподілу судом гусеничних тракторів.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія судів дійшла висновку про те, що за виключенням рішення суду щодо розподілу між сторонами гусеничних тракторів, в іншій частині рішення є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити частково та змінити рішення, визнавши особистою приватною власністю позивача ОСОБА_4 гусеничний трактор ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8, а за ОСОБА_3 визнати право особистої приватної власності на гусеничний трактор ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_10.

В іншій частині апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 листопада 2014 року змінити, в частині розподілу між сторонами гусеничного трактора ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8, та гусеничного трактора ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_10.

Визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на гусеничний трактор ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_8.

Визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на гусеничний трактор ДТ - 75 ДК, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_10.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко