Рішення № 43585812, 09.04.2015, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 127/23866/14-ц Провадження № 22-ц/772/1071/2015Головуючий в суді першої інстанції Овсюк Є. М.Категорія 27 Доповідач Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої : Копаничук С.Г.

Суддів: Нікушина В.П., Жданкіна В.В.

при секретарі: Агєєвій Г.В.

за участю позивача ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, її представника -адвоката Аліфанової Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та припинення права власності за апеляційною ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду від 18 грудня 2014 року, -

В с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 06.11.2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ,посилаючись на те ,що згідно договору позики від 25.03.2014 року , укладеного між ним і ОСОБА_3, остання позичила у нього грошові кошти в сумі 106 000 грн. на строк до 25.03.2016 року. В забезпечення виконання умов договору між ним і відповідачкою цього ж дня був укладений договір іпотеки від 25.03.2014 року,з гідно якого відповідачкою в іпотеку було передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, заставною вартістю 404 950 грн. Посилаючись на те ,що ОСОБА_3 своїх зобов'язань по договору іпотеки не виконує, просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем ,з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ,з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та вчиненням інших необхідних для цього дій ,а також просив виселити з квартири відповідачку та ОСОБА_5

В ході судового розгляду позивач змінив предмет позову і на підставі застереження в іпотечному договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, просив визнати за ним право власності на іпотечне майно, припинивши право власності на нього ОСОБА_3 та скасувавши його державну реєстрацію.

Рішенням Вінницького міського суду від 18.12.2014 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на предмет іпотеки-квартиру АДРЕСА_1, припинено право власності та скасовано державну реєстрацію квартири за ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначене рішення скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зазначила, що суд розглянув справу без участі її повноважного представника в судовому засіданні. Крім того, суд своє рішення не обґрунтував, не врахував, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і іпотекодержатель у випадку невиконання чи порушення останнього має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна ,а не в зв'язку з невиконанням іпотечного договору. Строк виконання основного зобов'язання не минув , вимоги щодо дострокового розірвання договору позики позивач не заявляв ,а отже відсутні підстави звертати стягнення на предмет іпотеки, застосовувавши застереження щодо можливості визнання права власності на предмет іпотеки.

Заперечуючи проти апеляційної скарги позивач вважає рішення суду законним і обґрунтованим ,а доводи скарги безпідставними.

Заслухавши доповідача, осіб ,що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає ,що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.ст.38,40 ЦПК сторона може брати участь у цивільній справі особисто або через представника, яким у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до змісту ст.215 ЦПК України рішення суду повинно складатися, крім інших частин, з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

Постановляючи рішення по справі про задоволення вимог позивача, суд першої інстанції вказаних норм не дотримався, допустив до участі в справі в якості представника відповідачки особу ,що не мала належних повноважень на участь в судових засіданнях ,чим порушив права відповідачки ОСОБА_3Крім того, суд неповно встановив обставини справи ,не дав оцінку доказам, свої висновки жодним чином не мотивував ,навівши у рішенні лише частково встановлені обставини справи та норми матеріального права. Пославшись на ст.ст.319, 321, 328, 392, 525, 526, 611 ЦК України та ст.33, 37 ЗУ «Про іпотеку», суд задовольнив позов.

За таких обставин рішення суду не можна вважати законним і обґрунтованим, а суд апеляційної інстанції повністю позбавлений можливості перевірити міркування та доводи з яких виходив суд, постановляючи рішення в справі. Тому обставини справи підлягають встановленню та оцінці судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, з посилань суду на ст.ст.33,37 ЗУ «Про іпотеку» ,можна здогадуватись, що суд задовольнив позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем в рамках задоволення його вимог , як позикодавця , за основним зобов'язанням .

Між тим, з таким висновком погодитись не можна, оскільки він суперечить матеріалам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Згідно ст.33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя

Відповідно до ст.12 вказаного Закону у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Таке ж положення про право вимоги дострокового розірвання основного зобов'язання у випадку порушень іпотечного договору міститься і в пункті 8 договору іпотеки. (а.с.5)

Згідно ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно ст.37 цього Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до нього права власності на предмет іпотеки передбачено застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку в іпотечному договорі ,що міститься в п.п.9-9.3.

Системний аналіз наведених статей та договору іпотеки вказує на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки можливе лише в рахунок виконання основного зобов'язання у випадку його невиконання ,оскільки невиконання обов'язків , встановлених іпотечним договором, не тягне автоматично можливість звернення стягнення на предмет іпотеки ,а передбачає право достроково вимагати виконання основного зобов'язання, у разі невиконання якого, можливе стягнення .

З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір позики , згідно якого ОСОБА_2 надав останній позику в сумі 106 000 грн. терміном на два роки зі строком повернення одноразовою сумою не пізніше 25.03.2016 року. Цього ж дня між ними було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_3 ,в забезпечення виконання основного зобов'язання ,тобто, повернення коштів за договором позики , передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

18.06.2014 року ОСОБА_3 уклала договір доручення з ОСОБА_6 та надала на його ім'я довіреність ,якою уповноважила продати(поміняти) по ціні та на умовах на його розсуд, належну їй на праві власності квартиру , для чого надала йому право вчиняти всі дії ,пов'язані з даною довіреністю. Вказане доручення було скасовано ОСОБА_3.20.10.2014 року (а.с.55)

01.08.2014 року ОСОБА_2 ,адресовану ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень договору іпотеки , зокрема, обов'язкове страхування предмету іпотеки, передав ОСОБА_6 та зазначив ,посилаючись на розділ 8 договору іпотеки, що у випадку невиконання вимог , він буде вимагати дострокового виконання основного зобов'язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.(а.с.26)

Зі змісту п.8 договору іпотеки вбачається ,що в разі порушення іпотекодавцем положень п.7.1 цього договору ,іпотекодержатель набуває права вимагати від Іпотекодавця дострокового розірвання основного зобов'язання- договору позики та повного його виконання в 30-денний строк з моменту пред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.60 ч.ч.1,3 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що жодних вимог про усунення порушень договору іпотеки , як і вимог по достроковому виконанню основного зобов'язання по поверненню позики , від ОСОБА_2 не отримувала.

Доказів зворотнього позивач суду не надав , а отримання ОСОБА_6 адресованих ОСОБА_3 вимог що стосуються договору іпотеки, суд розцінює як дію, що не тягне правових наслідків , оскільки виходить за межі наданих довіреністю повноважень.

Отже, у суду були відсутні підстави вважати, що позичальниця отримала вимоги ОСОБА_2, передбачені п.8 , щодо усунення порушень іпотечного договору , як і вимоги про дострокове повернення позики.

Враховуючи викладене ,а також те, що строк повернення коштів за договором позики не настав, колегія суддів вважає, що позивач не довів наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на нього ,оскільки не довів направлення ним відповідачці вимоги щодо дострокового розірвання договору позики та дотримання строку повернення коштів, що дає право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Тому доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу ,а рішення суду, постановлене при неповно з'ясованих та недоведених обставинах справи ,а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням на підставі ст.309 ЦПК України нового рішення - про відмову в позові.

Керуючись ст.ст.307, 309, 316 ЦПК України ,-

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду від 18 грудня 2014 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та припинення права власності - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: