Рішення № 43576923, 08.04.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів:Кулянди М.І., Перепелюк Л.М.

секретар Паучек І.І.

за участю: ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначення часток у майні, визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 6 березня 2015 року,

встановила:

В грудні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом.

Просив:

- визнати житловий будинок літера «А-ІІ», загальною площею 271,1 кв.м., житловою площею 145,50 кв.м., гараж з «Пд» літера «Б», літню кухню літера «В», сараї літера «Д», «Ж», «З», «И», вбиральню літера «Л»; огорожу літера №1, №2, замощення літера «І», криницю літера «К», що розташовані по АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3;

- визначити частку ОСОБА_5 в будинку, господарських будівлях та спорудах в розмірі 31/100 частин (в тому числі 19/100 по житловому будинку літера «А-ІІ») та визнати за ним право власності на вказану частку;

- визначити частку ОСОБА_3 у вищевказаному майні в розмірі 69/100 частини та визнати за нею право власності на вказану частку.

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на будинковолодіння, яке розташовано по АДРЕСА_1

- поділити між сторонами рухоме майно.

Посилався на те, що 23 вересня 1993 року сторони зареєстрували шлюб. З цього часу вони проживали в господарстві батьків дружини, що знаходиться по АДРЕСА_1, що складалося з одноповерхового житлового будинку, житлової літньої кухні, літньої кухні, гаражу та сараю.

За період з 2002 по 2005 років за спільні кошти подружжя матір'ю ОСОБА_3 - ОСОБА_6 було повністю перебудовано, відремонтовано та відновлено вищевказаний житловий будинок, побудовано нові господарські споруди та відновлено існуючі.

30 грудня 2004 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір дарування будиноковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, а 16 лютого 2009 року обдарованим здійснено реєстрацію свого права власності на вищевказане майно.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 5 листопада 2012 року шлюб між сторонами розірвано.

Вважав спірне нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 6 березня 2015 року позов задоволено.

Визнано житловий будинок літера «А-ІІ», загальною площею 271,1 кв.м., житловою площею 145,50 кв.м., гараж з «Пд» літера «Б», літню кухню літера «В», сараї літера «Д», «Ж», «З», «И», вбиральню літера «Л»; огорожу літера №1, №2, замощення літера «І», криницю літера «К», що розташовані по АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Визначено частку ОСОБА_5 в будинковолодінні в розмірі 31/100 частини (в тому числі 19/100 по житловому будинку літера «А-ІІ») та визнано на ним право власності на вказану частку.

Визначено частку ОСОБА_3 в будинковолодінні в розмірі 69/100 частини та визнати за нею право власності на вказану частку.

Поділено рухоме майно сторін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання будинковолодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_5, ОСОБА_3, визначення часток у спірному будинковолодінні та припинення права спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вищевказаних позовних вимог.

Посилається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення в частині, що оскаржується апелянтом, суд першої інстанції виходив з того, що за період спільного життя сторони за спільні кошти було повністю відремонтовано, переобладнано та відновлено житловий будинок, побудовано нові господарські споруди, відремонтовано та відновлено існуючі в господарстві споруди.

За рахунок спільних коштів подружжя спірне нерухоме майно істотно збільшилась у своїй вартості, а саме з 225 255 гривень до 892 996 гривень, тобто на 667 741 гривень в грошовому виразі або 63 відсотки в процентному виразі, а тому його слід визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Так, згідно частин 1,2, 4 статті 44 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно частини 1 стаття 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно частини 1 статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно статті 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно частини 1 статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно частин 1-3 статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

В пункті 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що

рівність прав кожного із подружжя на володіння,

користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві

спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю

між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження

майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності,

передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного

сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив

його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі

іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або

приховав його, таке майно або його вартість враховується при

поділі.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи і це правильно встановлено судом першої інстанції сторони 23 вересня 1993 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 11 листопада 2011 року (а.с.12).

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 5 листопада 2012 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.14 т.1).

Згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 4 лютого 1999 року житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, які знаходять по АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_7 (а.с.112 т.1).

З витягу з реєстру права власності на нерухоме майно №5552786 від 23 листопада 2004 року вбачається, що з 23 листопада 2004 року своє право власності на вищевказаний будинок зареєструвала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про праву на спадщину від 20 лютого 1999 року (а.с.114 т.1).

31 грудня 2004 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 уклали договір дарування житлового будинку, загальною площею 209 кв.м., в тому числі житловою площею 82,4 кв.м., літера «А-ІІ», гаражу літера «Б», літньої кухні літера «В», майстерні літера «Г», сараїв літера «Д», «Ж», «З», «И», підвалу літера «Пд/Б», огорожі №1-2, тротуару 1, криниці літера «К» (а.с.21-22 т.1).

16 лютого 2009 року ОСОБА_8 зареєструвала право власності на вищевказане нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майна №21881093 від 16 лютого 2009 року (а.с.23 т.1).

Згідно висновку судової будівельно-технічної №345 від 16 травня 2014 року ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 складає 892 996 гривень.

Загальна вартість будівельних матеріалів та робіт, витрачених на проведення ремонтних робіт в будинковолодінні по АДРЕСА_1 становить 557 337 гривень.

Вартість вищевказаних житлового будинку та господарських будівель та споруд без проведення ремонтно-будівельних робіт складає 225 255 гривень (а.с.125-175 т.1).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не врахував, що збільшення вартості нерухомого майна відбулося за період, коли його власниками були ОСОБА_7 та ОСОБА_6.

Сторони у справі в період здійснення робіт по ремонту та переобладнанню будинку, будівництва нових господарських споруд не були власниками спірного нерухомого майна, що виключає можливість визнання його спільною сумісною власністю подружжя відповідно до правил статей 25 КпШС України, 62 СК України.

Зокрема з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 листопада 2004 року, договору дарування будинку від 30 грудня 2004 року вбачається, що все спірне нерухоме майно належало на праві власності ОСОБА_6 ( а.с. 19-22 т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи позивач не оспорював право власності ОСОБА_6 на спірне нерухоме майно, а також договір дарування, який був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 від 31 грудня 2004 року.

Позивач не надав суду доказів про проведення робіт, які істотно збільшили вартість спірного нерухомого майна після укладення вищевказаного договору дарування від 31 грудня 2004 року, тобто в період перебування спірного нерухомого майна у власності одного ж подружжя, а саме ОСОБА_3

Таким чином в матеріалах справи відсутні докази про те, що спірне нерухоме майно, яке розташоване по АДРЕСА_1 є об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не надав суду доказів того, що кошти, які він разом з дружиною перераховував ОСОБА_6 були витрачені на будівництво та ремонт спірного нерухомого майна.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції також не врахував роз'яснень, які зазначені в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04 жовтня 1991 року, N 7 (далі - Постанови).

Так, в пункті 4 Постанови роз'яснено судам, що відповідно до ст.12 Закону України "Про власність" приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.

Оскільки згідно зі ст.17 ЗК і ст.14 Закону України

"Про власність" земельна ділянка для будівництва

жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у

приватну власність, участь інших осіб у будівництві не

створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім

випадків, коли це передбачено законом.

Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність",

таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в

період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною

сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів

сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо

інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної

власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не

визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат

на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику

(покупцю) вони надавали не безоплатно.

Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника

жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві

підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних

приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку

перевищували покладений на них ст.156 ЖК обов'язок.

Враховуючи зазначені вище обставини колегія суддів вважає, що

рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 6 березня 2015 року в частині визнання житлового будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, визначення часток у вказаному нерухомому майні та визнання на них права власності, припинення право спільної сумісної власності на зазначене нерухоме майно слід скасувати. та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК необхідно провести розподіл судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, N 3674-VI (далі - Закону) встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно підпункту 8 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду встановлено розмір судового збору - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

З квитанції №200 від 16 березня 2015 року вбачається, що за подання до суду апеляційної скарги апелянт сплатив судовий збір в сумі 1827 гривень.

Таким чином з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 1827 гривень в рахунок відшкодування витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Також згідно статті 88 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрати понесених сторонами за час розгляду справи в суді першої інстанції.

З мотивувальної частини рішення вбачаться, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позову про визнання права спільної сумісної власності на будинковолодіння, визначення у ньому часток та визнання на них права власності, а також припинення права спільної сумісної власності на нерухоме майно.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_5 залишаються задоволеними на суму 112 110 гривень 90 копійок, що становить 11,15 відсотків від загальної ціни позову, яка складала 1 005 106 гривень 90 копійок.

З квитанцій №23830.1384.1 від 23 грудня 2013 року та №23830.546.1 від 11 липня 2014 року вбачається, що апелянт за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір на загальну суму 3654 гривень (а.с.1 т.1, а.с.1 т.2).

Таким чином з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 слід стягнути 407 гривень 42 копійки в рахунок відшкодування витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви (11,15 відсотків від суми 3654 гривні становить 407 гривень 42 копійки).

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 6 березня 2015 року в частині визнання житлового будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, визначення часток у вказаному нерухомому майні та визнання на них права власності, припинення право спільної сумісної власності на зазначене нерухоме майно скасувати.

У позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, визначення часток у вказаному нерухомому майні та визнання на них права власності, припинення право спільної сумісної власності на зазначене нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень в рахунок відшкодування витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 407 (чотириста сім) гривень 42 копійки копійок в рахунок відшкодування витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: