Ухвала суду № 43575625, 26.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.02.2015р. м. Київ К/9991/20407/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,

при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (далі - СДПІ) та Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області (далі - ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.03.2011

зі справи № 2а-28628/10/0570за позовом Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі - Товариство)

до СДПІ та ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 16.12.2010 № 0000450700/0, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2010 року в розмірі 5 516 614 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.03.2011, позов задоволено.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві металобрухту у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «ПФК «Прометей» (далі - ТОВ «ПФК «Прометей») підтверджується документально, тоді як правовідносини цього постачальника з третіми особами не мають правового впливу на податковий облік позивача у справі.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, СДПІ та ДПІ звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у позові Товариства. В обґрунтування касаційних вимог скаржники зазначають, що відсутність установленого факту надмірного надходження податку на додану вартість до бюджету у сукупності з обставинами наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності постачальників Товариства по ланцюгу виключають право платника (позивача у справі) на одержання оспорюваної суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційні скарги, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів і просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скарги - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.02.2010 по 28.02.2010.

Перевірку оформлено актом від 08.12.2010 № 960/07/00191158, в якому відображено висновок ДПІ про незаконне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання металобрухту у ТОВ «ПФК «Прометей» з огляду на наявність у ланцюгу постачання підприємств з ознаками фіктивності, які не задекларували та не перерахували до бюджету податкові зобов'язання з цього податку, відсутні за місцезнаходженням, на час проведення перевірки визнані банкрутами.

Наведені обставини було розцінено податковим органом як такі, що виключають право Товариства на включення до розрахунку бюджетного відшкодування сум ПДВ за вказаними операціями, що слугувало підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Втім суди цілком об'єктивно не підтримали зазначену правову позицію контролюючого органу по справі.

Так, згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, у розглядуваному випадку на існуванні відповідних обставин податковий орган не наполягав.

Фактично єдиною підставою для прийняття відповідачем оспорюваного акта індивідуальної дії слугувала непідтвердженість факту надходження необхідної суми ПДВ до бюджету за ланцюгом поставки.

Однак наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення усіма постачальниками у податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентам.

Адже наслідки невиконання своїх зобов'язань постачальниками платника можуть покладатися на останнього у разі доведення податковим органом, зокрема, змови такого платника та його контрагентів, узгодженості їх дій, спрямованих на перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх зобов'язань зі сплати ПДВ, з метою збагачення за рахунок коштів держави, що, однак, не було здійснено відповідачами у розглядуваній справі.

У той же час судами встановлено, що від'ємне значення з ПДВ в оспорюваній сумі виникло у податковому обліку позивача у зв'язку із здійсненням операцій з придбання металобрухту у ТОВ «ПФК «Прометей»; реальність виконання цих операцій підтверджується необхідними первинними документами (договором поставки від 17.12.2009 № 1/10-А, податковими накладними, залізничними накладними, актами приймання чорних металів, виписками з банківського рахунку Товариства про оплату придбаного товару) та податковим органом не заперечується.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо відсутності підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування, що обумовлює правильність рішень попередніх інстанцій про задоволення даного позову.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

З огляду на реорганізацію ДПІ Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити цього відповідача його правонаступником - Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

За таких обставин, керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити Державну податкову інспекцію у м. Маріуполі Донецької області її правонаступником - Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

2. Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку та Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.

3. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.03.2011 зі справи № 2а-28628/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.В. Карась судді:І.Я. Олендер А.О. Рибченко