Ухвала суду № 43574254, 02.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2015 року м. Київ К/9991/64499/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Кошіля В.В.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.07.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012

у справі № 2270/3348/12

за позовом Приватного підприємства „ХХІ вік Плюс"

до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької

області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „ХХІ вік Плюс" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000451600; № 0000461600; № 0000471600 від 20.04.2012.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.07.2012 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012 постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.07.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань щодо підтвердження господарських відносин з ПП „Арикон" за квітень 2011 року, ТОВ „Оріал" за липень 2011 року, ТОВ „Футурама" за серпень 2011 року та складено акт № 54/16/32167068 від 06.04.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000461600 від 20.04.2012, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2908 грн. за звітний період - 4 місяць 2011 року; №0000471600 від 20.04.2012, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2064 грн. за звітний період 7 місяць 2011 року; №0000451600 від 20.04.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 51624 грн.

Перевіркою встановлено фіктивність господарських операцій позивача із ПП „Арикон", ТОВ „Оріал", ТОВ „Футурама", як таких, що не мали реального характеру через відсутність в останніх необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується відповідачем, фактичне виконання спірних контрактів підтверджується видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Укладені між позивачем та ПП „Арикон", TOB „Оріал", TOB „Футурама" договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача.

Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій.

Адже відсутність контрагента за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток понесені витрати та не свідчить про недобросовісність платника.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок Управління Міндоходів про відсутність між позивачем та спірними постачальниками реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.07.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012 у справі № 2270/3348/12 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.07.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012 у справі № 2270/3348/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді В.В. Кошіль С.Е. Острович