Рішення № 43568795, 08.04.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 193/1871/14-ц 22-ц/774/374/К/15

Справа № 193/1871/14ц Головуючий в 1 -й інстанції

Провадження 22ц/774/374/К/15 Шумська О.В.

Категорія - 47 (ІІІ) Доповідач Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

при секретарі: Булах К.А.,

за участю: позивача ОСОБА_2, представника відповідача - Ковша Дениса Володимировича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до селянського фермерського господарства "Олександро-Володимирівське", третя особа Відділ державного земельного агентства у Софіївському районі Дніпропетровської області, про визнання договору оренди недійсним, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до селянського фермерського господарства "Олександро-Володимирівське" (надалі СФГ "Олександро-Володимирівське") та просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 27.12.2011 року між ОСОБА_2 та СФГ "Олександро-Володимирівське", зобов'язати Відділ державного земельного агентства у Софіївському районі Дніпропетровської області скасувати реєстрацію вказаного договору, зобов'язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку, яка належить їй на праві власності та стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що за життя батькові позивача ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 7, 8086 гектарів, яка розташована на території Запорізької сільської ради.

01.12.2007 року між ОСОБА_4 та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років.

Згідно договору поділу спадкового майна від 18 листопада 2009 року у власність позивача ОСОБА_2 перейшла земельна ділянка площею 7,8086 га, розташована на території Запорізької сільської ради.

У 2012 році закінчився строк договору оренди земельної ділянки, укладений між батьком позивача та відповідачем, у зв'язку з чим, ОСОБА_2, як новий власник земельної ділянки, звернулася до СФГ "Олександро-Володимирівське" про укладення нового договору оренди на строк не більше 2-х років, однак відповідач уникав укладення нового договору оренди земельної ділянки.

У травні 2014 року позивач випадково дізналася, що без її відома та без її підпису 27.11.2011 року договір був укладений строком на 10 років та був зареєстрований у відділі Держземагенства у Софіївському районі 12 січня 2012 року.

На думку позивача, зазначений договір оренди земельної ділянки є недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України, оскільки вона його не підписувала та нікого не уповноважувала підписати договір оренди від її імені.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог.

Зокрема, апелянт посилається на те, що судом при ухваленні рішення не було взято до уваги, що через неправомірні дії відповідача позивач та її родина не можуть користуватися спірною земельною ділянкою, яка перейшла їй у власність після смерті батька, залишено поза увагою, що ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки та акт її прийому-передачі не підписувала, у зв'язку з чим, оспорюваний позивачем договір оренди земельної ділянки є недійсним. Також апелянт посилається на те, що під час розгляду справи її представником було заявлено клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, у задоволенні якого судом було відмовлено.

Крім того, апелянт ОСОБА_2 зазначила, що із заяви про реєстрацію договору оренди, яка була витребувана судом у Держкомземі, вбачається, що земельна ділянка позивачем передається в оренду на 15 років, в той час як в екземплярі позивача вказано, що на 10 років; заяву про реєстрацію договору оренди земельної ділянки було подано 06.12.2011 року, в той момент, коли оспорюваний договір ще не був укладений.

Також ОСОБА_2 посилається на те, що висновок суду першої інстанції щодо того, що неможливо визнати недійсним неукладений договір,є безпідставним, оскільки протирічить положенням Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що батькові позивача ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 7, 8086 гектарів, яка розташована на території Запорізької сільської ради.

01.12.2007 року між ОСОБА_4 та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом 1/2 частка спадкового майна видано на ім'я позивач ОСОБА_2 (а.с. 13).

18 листопада 2009 року згідно договору поділу спадкового майна у власність ОСОБА_2 перейшла земельна ділянка площею 7,8086 га, розташована на території Запорізької сільської ради ( а.с. 14).

27 грудня 2011 року між ОСОБА_2 і СФГ "Олександро-Володимирівське" укладено договір оренди земельної ділянки площею 7,08086 га, строком на 10 років.

Зазначений договір був зареєстрований у Держкомземі Софіївського району Дніпропетровської області 12 січня 2012 року за НОМЕР_1 (а.с.20-21).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що договір оренди земельної ділянки від 27.12.2011 року є недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України, оскільки вона його не підписувала та нікого не уповноважувала на його підписання від її імені.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, в порушення вимог ч. 2 ст. 207 ЦК України договір оренди земельної від 27 грудня 2011 року не підписаний стороною, а саме, орендодавцем ОСОБА_2, то він є неукладеним, а тому не може бути визнаний недійсним.

Колегія судді погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, однак, не може погодитися з мотивами відмови з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 2 ч. 1 Закону України „Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди, зареєстрованим відповідно до закону (ч. 5 ст. 126 ЗК України).

Частиною 2 ст. 125 ЗК України передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно із ч, 1 ст. 210 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону № 161-XIV, договір оренди землі підлягає державній реєстрації, після чого він відповідно до ст. 18 Закону № 161 -ХІV набирає чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю: умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 листопада 2009 року згідно договору поділу спадкового майна після смерті батька позивача ОСОБА_4 у власність ОСОБА_2 перейшла земельна ділянка площею 7,8086 га, розташована на території Запорізької сільської ради ( а.с. 14).

27 грудня 2011 року між ОСОБА_2 і СФГ "Олександро-Володимирівське" укладено договір оренди земельної ділянки площею 7,08086 га, строком на 10 років.

Зазначений договір був зареєстрований у Держкомземі Софіївського району Дніпропетровської області 12 січня 2012 року за НОМЕР_1 (а.с.20-21).

Згідно акту про передачу та прийом земельної ділянки від 12 січня 2012 року, ОСОБА_2 передала СФГ "Олександро-Володимирівське" в натурі на умовах оренди земельну ділянку площею 7,8086 га на 10 років.

Відповідно до довідки СФГ "Олександро-Володимирівське" № 97 від 14.10.2014 року, пайовик ОСОБА_2 згідно договору оренди земельної ділянки отримувала орендну плату за 2011 рік: ячміня 1460 кг, пшениці 1240 кг, сояшника 200 кг, соломи 100 кг; за 2012 рік: ячміня 1480 кг, пшениці 1520 кг, сояшника 200 кг, соломи 1 шт; за 2013 рік: ячміня 1500 кг, пшениці 1500 кг, сояшника 700 кг, соломи 100 грн.

Отримуючи орендну плату за договором оренди земельної ділянки протягом 2012 - 2014 років, позивач ОСОБА_2 до відповідача із заявою про його розірвання не зверталася, дії Держкомзему Софіївського району Дніпропетровської області з підстав державної реєстрації не підписаного нею договору оренди, не оскаржила.

Крім того, як пояснила в засіданні колегії суддів позивач ОСОБА_2, договір оренди земельної ділянки від 27.12.2011 року їй принесли її діти у 2012 році. Після чого у 2013 році нею двічі отримана орендна плата.

На підставі вищенаведених обставин та з огляду на неодноразове звернення позивача ОСОБА_2 до відповідача з пропозицією укласти з нею договір оренди земельної ділянки, отримання нею у 2012 році екземпляру договору оренди земельної ділянки від 27.12.2011 року без її підпису, після цього отримання нею двічі у 2012 році та 2013 році орендної плати, що позивач підтвердила під час розгляду її скарги у апеляційному суді, колегія суддів вважає встановленим та доведеним факт належного виконання СФГ "Олександро-Володимирівське" умов договору оренди земельної ділянки від 27.12.2011 року та схвалення позивачем договору оренди земельної ділянки від 27.12.2011 року.

У зв'язку з чим, помилковим, на думку колегії суддів, є висновок суду першої інстанції про те, що договір оренди земельної ділянки, укладений 27.12.2011 року між ОСОБА_2 та СФГ "Олександро-Володимирівське" з підстав відсутності у ньому підпису позивача є неукладеним.

Тобто, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі позивача на те, що висновок суду першої інстанції щодо того, що неможливо визнати недійсним неукладений договір, є безпідставним, оскільки протирічить положенням Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Виходячи з того, що відповідно до ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, чи дійсно порушує право орендодавця відсутність у договорі оренди його підпису за умови повного виконання умов зазначеного договору.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 27.12.2011 року недійсним, відсутність підпису позивача, як орендодавця, в договорі не є достатньою обставиною для висновку про відсутність її волевиявлення на укладення договору оренди, оскільки ОСОБА_2 знала про існування орендних правовідносин між нею та відповідачем, про що свідчить отримання нею цього договору у 2012 році та отримання після цього протягом 2012-2013 років орендної плати.

У зв'язку з чим, на думку колегії суддів, позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки задоволенню не підлягає.

З вищенаведених підстав колегією суддів не беруться до уваги доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 щодо того, що через неправомірні дії відповідача позивач та її родина не можуть користуватися спірною земельною ділянкою, яка перейшла їй у власність після смерті батька, залишено поза увагою, що ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки та акт її прийому-передачі не підписувала, у зв'язку з чим, оспорюваний позивачем договір оренди земельної ділянки є недійсним.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що під час розгляду справи її представником було заявлено клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, у задоволенні якого судом було відмовлено, не можуть бути взяті до уваги, оскільки таке клопотання було заявлено позивачем і у суді апеляційної інстанції, у його задоволенні також відмовлено з тих підстав, що представник відповідача у засіданні колегії суддів визнав, що оспорюваний договір оренди не містить підпису позивача, однак, вона визнала його умови шляхом отримання орендної плати за 2011-2014 роки. У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що відсутній предмет дослідження, так як у спірному договору від 27.12.2011 року відсутній підпис позивача. Щодо дослідження підпису позивача у договорі оренди від 20.10.2011 року, то колегія суддів не знаходить підстав для його дослідження, оскільки зазначений договір оренди від 20.10.2011 року не є предметом даного спору.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що із заяви про реєстрацію договору оренди, яка була витребувана судом у Держкомземі, вбачається, що земельна ділянка позивачем передається в оренду на 15 років, в той час як в екземплярі позивача вказано, що на 10 років; заяву про реєстрацію договору оренди земельної ділянки було подано 06.12.2011 року, в той момент, коли оспорюваний договір ще не був укладений, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки зазначена заява стосується договору оренди земельної ділянки від 20.10.2011 року, у державній реєстрації якого зі слів відповідача Держкомземом відмовлено. Крім того, позивачем договір оренди з інших підстав не оспорюється.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення суду змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: