Ухвала суду № 43566650, 07.04.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 727/72/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Кирилюк Л.К.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

07 квітня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції, прокуратури Вижницького району Чернівецької області, прокуратури Чернівецької області, Генеральної прокуратури України про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м.Чернівці із адміністративним позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції, прокуратури Вижницького району Чернівецької області, прокуратури Чернівецької області, Генеральної прокуратури України про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 14 січня 2015 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року скасувати.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що подану позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-ХІV.

Частиною четвертою статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини шостої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Отже, підставою для визначення юрисдикції суду такого роду спору є виконавчий документ, тобто суд, який видав виконавчий документ, розглядає справу щодо оскарження рішення, дій чи бездіяльності зазначених осіб і органів під час виконання такого виконавчого документа.

Крім цього, пунктом 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" встановлено, що суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження. Зокрема, розділом VІІ Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року визначено інший порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, тому такі спори не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, предметом спору є оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про стягнення витрат на вчинення виконавчих дій.

Оскільки в даному випадку позивач оскаржує дії органу державної виконавчої служби, вчиненні при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого за рішенням районного суду у справі з цивільних правовідносин, то даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у відкритті провадження по справі. Крім того, суд першої інстанції виконав, передбачений ст.109 КАС України обов'язок та роз'яснив позивачеві його право звернутися з даним позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 199 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 січня 2015 року - без змін.

ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Смілянець Е. С.

Сушко О.О.