Ухвала суду № 43561716, 23.03.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

23 березня 2015 року Справа № 914/3250/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Дунаєвської Н.Г., Кочерової Н.О., Мележик Н.І., Самусенко С.С.,

перевіривши заявуПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 16.12.2014у справі№ 914/3250/13за заявоюПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ліас-Україна"пробанкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.05.2014 у справі № 914/3250/13 визнано грошові вимоги Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на суму 2 064 704,35 грн.; у визнанні вимог Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на суму 159 267,00 грн. - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 у справі № 914/3250/13 ухвалу господарського суду Львівської області від 05.05.2014 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2014 у справі № 914/3250/13 ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.12.2014 у справі № 914/3250/13, у якій просить вказану постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 20.11.2013 та від 20.11.2013 у справі № 5021/321/12, від 29.10.2014 у справі № Б-23/25-13/92, від 11.07.2012 у справі № 18/85, від 26.03.2013 у справі № Б-19/218-10, від 24.12.2013 у справі № 926/69-б/13-г, від 23.05.2013 у справі № 10/1(02-2)/2011/5003(10/47-08), від 18.03.2014 у справі № 50/445-б, від 21.03.2012 у справі № 11/Б-5022/1293/2011 та від 19.08.2014 у справі № 5021/1365/2011, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 частини першої цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У постанові від 16.12.2014 у справі № 914/3250/13, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового визнання поточних вимог державної податкової інспекції на відповідну суму (яка складається з податку на прибуток та заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). При цьому, суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування підтверджена звітами про суми нарахованої заробітної плати за відповідний період. Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про визнання як поточних вимог зобов'язання зі сплати податку на прибуток за 2013 рік, суд касаційної інстанції виходив з того, що: 16.09.2013 порушено провадження у справі про банкрутство, а 25.02.2014 прийнято постанову про визнання боржника банкрутом, тобто настав строк виконання усіх грошових зобов'язань у тому числі і щодо сплати податків; ненабуття задекларованою сумою податку на прибуток за 2013 рік статусу узгодженого податкового зобов'язання станом на день прийняття постанови про визнання боржника банкрутом й відкриття ліквідаційної процедури, не впливає на визнання суми податку за 2013 рік як поточних грошових зобов'язань; зобов'язання зі сплати податку на прибуток виникли за результатами господарської діяльності боржника у 2013 році і саме це є визначальною обставиною для встановлення факту наявності зобов'язання щодо сплати податків.

Водночас у постанові від 20.11.2013 у справі № 5021/321/12 суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо часткової відмови податковій службі у визнанні грошових вимог (сум податку на додану вартість) як поточних, з огляду на встановлені місцевим судом обставини справи про те, що: вказані грошові вимоги фактично виникли до порушення провадження у справі про банкрутство боржника, а отже є конкурсними; у зв'язку з тим, що кредитор не звернувся у встановленому порядку з вказаними вимогами до боржника, ці вимоги є погашеними. При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що помилковим є ототожнення моменту виникнення податкового зобов'язання з моментом виникнення у боржника обов'язку щодо сплати відповідного податку, у тому числі внаслідок узгодження податкового зобов'язання.

З постанови від 20.11.2013 у справі № 5021/321/12 вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для винесення місцевим судом в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України окремої ухвали, з огляду на встановлені факти неналежного виконання працівниками податкової служби своїх посадових обов'язків, зокрема щодо виявлення податкової заборгованості боржника та своєчасного звернення з конкурсними грошовими вимогами.

У постанові від 29.10.2014 у справі № Б-23/25-13/92 суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для визнання грошових вимог податкової інспекції до боржника, виходячи з того, що податкові зобов'язання боржника виникли ще до порушення провадження у справі про банкрутство. При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що суди попередніх інстанцій помилково виходили з дат виявлення відповідної заборгованості боржника податковим органом за наслідком перевірки та безпідставно керувалися строками сплати (узгодження) податкових зобов'язань.

У постанові від 11.07.2012 у справі № 18/85 суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду в частині відхилення вимог податкової інспекції на відповідну суму, виходячи із встановлених місцевим судом обставин справи про те, що вказані вимоги є конкурсними та не були заявлені у встановлений законодавством про банкрутство строк, а тому ці вимоги є погашеними. При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що не слід ототожнювати момент виникнення податкового зобов'язання з моментом виникнення зобов'язання сплатити суму вказаного податкового зобов'язання, який настає після його узгодження.

У постанові від 26.03.2013 у справі № Б-19/218-10 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні скарги на дії ліквідатора з вимогою включити зобов'язання боржника перед податковою інспекцією на відповідну суму до реєстру вимог кредиторів. При цьому, суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що підстава для нарахування зазначеної суми (що складається з податкового боргу по орендній платі з юридичних осіб) виникла після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, в той час як в силу вимог законодавства після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом у боржника не можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів.

З постанови від 24.12.2013 у справі № 926/69-б/13-г вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні вимог податкової інспекції на відповідну суму (заборгованості зі сплати податку на додану вартість та орендної плати за землю), з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи про те, що вказані вимоги виникли після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

У постановах від 23.05.2013 у справі № 10/1(02-2)/2011/5003(10/47-08) та від 18.03.2014 у справі № 50/445-б суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні кредиторських вимог податкової інспекції, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини справи про те, що вказані вимоги виникли після порушення провадження у справі про банкрутство боржника, тобто не є конкурсними, а поточними.

З постанови від 21.03.2012 у справі № 11/Б-5022/1293/2011 вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови пенсійному фонду у визнанні відповідних грошових вимог як поточних, виходячи із встановлених обставин справи про те що вказані грошові вимоги (несплачені боржником страхові внески) виникли до порушення справи про банкрутство боржника, а тому є конкурсними та не підлягають задоволенню в силу закінчення строку, протягом якого вини мали бути заявлені.

У постанові від 19.08.2014 у справі № 5021/1365/2011 суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного господарського суду в частині відмови податковій інспекції у визнанні кредиторських вимог на відповідну суму, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій, вказані грошові вимоги не мають характеру поточних, так як нараховані після визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11116 - 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" у допуску справи № 914/3250/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяН. ГубенкоСудді:Н. Дунаєвська Н. Кочерова Н. Мележик С. Самусенко