Рішення № 43555008, 03.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2015Справа №910/29337/14

За позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (вул. І.Федорова, 32-А, м. Київ, 03038)

до: Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА" (вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, 02081)

про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 6 706,33 грн.

Суддя А.М.Селівон

Представники сторін:

від позивача: Чекалов А.В. - представник, довіреність № 830 від 01.12.14 р.

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія " Українська страхова група" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА" про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 8 907,00 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту № 28-0107-13-00457 від 27.09.2013 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 16 023,20 грн., він набув згідно ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2014 р. порушено провадження у справі № 910/29337/14 та призначено до розгляду на 10.02.2015

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. розгляд справи відкладався на 03.03.15 р..

В судові засідання 10.02.15 р. та 03.03.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судові засідання 10.02.15 р. та 03.03.15 р. не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 10.02.15 р. та 03.03.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленням про вручення поштових відправлень №№ 0103033318450, 0103032953828.

До початку судового засідання 10.02.15 р. через канцелярію суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву № 08-03-12 від 09.02.2015, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у розмірі 2200,67 грн., посилаючись на відсутність доказів пошкодження деталей транспортного засобу, зазначених у Рахунку-фактурі № АЦ-000237 від 5 листопада 2013 року, та неврахування при здійсненні розрахунку витрат на ремонт транспортного засобу коефіцієнту фізичного зносу.

Відзив на позовну заяву долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.03.15 р. представником позивача подано:

- письмові пояснення до відзиву на позовну заяву № 2065-УСГ від 03.03.2015, в яких вважає доводи відповідача обґрунтованими. Пояснення долучено судом до матеріалів справи;

- клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 2065-УСГ від 03.03.2015. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

- заяву про зменшення позовних вимог № 2065-УСГ від 03.03.2015., в якій позивач зменшує позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 6706,33 грн. страхового відшкодування в порядку регресу. Заяву про зменшення розміру позовних вимог долучено судом до матеріалів справи.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника останнього, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Розглянувши в судовому засіданні 03.03.15 р. клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У відповідності до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї - небудь права та інтереси, суд приймає вищевказану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 03.03.15 р. повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 03.03.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

27 вересня 2013 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (Страховик за договором, позивач у справі) та Сайфіуліним Русланом Хайдаровичем (Страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-2107-13-00457 (далі - Договір), згідно з яким страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або вигодонабувачу, а страхувальник зобов'язується сплатити страхову премію у визначені терміни ата виконувати інші умови Договору.

Відповідно до п.1.1 Договору забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки "ЗАЗ Sens", державний реєстраційний номер АХ 9882 ЕС, 2013 року випуску.

Розмір страхової суми становить 57 900,00 грн. (п.5 Договору), безумовна франшиза - 1 % (п. 11.8 Договору). Строк дії договору зазначений з 28 вересня 2013 р. по 27 вересня 2014 р. (п.8 Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" визначена подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до загальних умов та визначень частини 2 Договору страховим випадком є подія, передбачена Договором, яка відбулась в період дії Договору і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу), застрахованим або третім особам.

Згідно первинної довідки ДАІ та розгорнутої довідки ВДАІ Дзержинського РУ ГУМВС України в м. Харкові про ДТП № 9296745 від 23.12.13 р., копії яких наявні в матеріалах справи, 05.11.2013 року в м. Харків, по пл. Свободи в районі станції метро «Держпром» відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки "ЗАЗ Sens", державний реєстраційний номер АХ 9882 ЕС, який належить гр. Турченко Т.Л., під керуванням гр. Видашенко О.М., та транспортного засобу марки «ВАЗ», державний реєстраційний номер АХ 9282 ВХ, який належить гр. Єрмакову С.Д., під керуванням гр. Ахмедова Аюбхона, який керуючи вказаним автомобілем у порушення п.10.1 Правил дорожнього руху України, не впевнився в безпеці, повертаючи ліворуч, не дав дорогу автомобілю "ЗАЗ Sens", державний реєстраційний номер АХ 9882 ЕС, який рухався прямо, що призвело до ДТП, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Як вбачається із п.11.1 Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-2107-13-00457 від 27.09.2013 року, дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий випадок, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст.9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

05 листопада 2013 р. вигодонабувач за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-2107-13-00457 від 27.09.2013 року - громадянка Турченко Тетяна Володимирівна, у відповідності до п. 9.5.3 Договору, за яким вигодонабучач має право вчиняти будь-які дії за своєю власною ініціативою, які зобов'язаний чи має право вчиняти страхувальник з метою отримання страхового відшкодування, звернулась до ПАТ «СК «Українська страхова група» із заявою № б/н від 06.11.13 р. про подію, що має ознаки страхового випадку та виплату страхового відшкодування за Договором на рахунок СТО - ТОВ «Автотехцентр». Крім того, до позивача 05.11.13 р. звернувся із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування страхувальник - Сайфулін Р.Х..

Умовами підпункту 12.2 Договору визначено, що розрахунок страхового відшкодування здійснюється на підставі калькуляції СТО, рекомендованої або погодженої страховиком. В такому випадку фактичним одержувачем коштів має бути відповідна СТО або страхувальник (вигодонабувач) (якщо є документальне підтвердження самостійної оплати страхувальником вартості відновлювального ремонту на рекомендовану або погоджену страховиком СТО).

Відповідно до п.15.9.1 Договору страхове відшкодування за Договором може бути сплачене шляхом оплати рахунків ремонтних підприємств (СТО) за відновлювальний ремонт транспортного засобу та рахунків на купівлю деталей, вузлів, агрегатів, що підлягають заміні.

Згідно п. 11 Договору відшкодування збитків здійснюється без вирахування зносу деталей, що замінюються при ремонті.

У відповідності до рахунку - фактури № АЦ-000237 від 05.11.13 р. та ремонтної калькуляції № ДККА-37272 від 02.06.14 р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр» щодо визначення вартості ремонтних робіт та використаних запчастин автомобіля "ЗАЗ Sens", державний реєстраційний номер АХ 9882 ЕС, копії яких наявні в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу ЗАЗ "Sens", державний реєстраційний номер АХ 9882 ЕС та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів складає 9996,00 грн. з ПДВ та 7537,69 грн. з ПДВ відповідно.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - ПАТ «СК «Українська страхова група» складено та підписано страховий акт № ПССКА-2997 від 13.11.13 р. за Договором добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-2107-13-00457 від 27.09.2013 року, відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Договору як страховий випадок та прийнято рішення про виплату на рахунок СТО страхового відшкодування в сумі 9 417,00 грн., яка становить різницю між визначеною у рахунку-фактурі ТОВ «Автотехцентр» № АЦ-000237 від 05.11.13 р. вартістю робіт та матеріалів в сумі 9996,00 грн. та франшизою, визначеною позивачем відповідно до п. 11.8 Договору у розмірі 579,00 грн..

У відповідності до умов Договору сума страхового відшкодування в розмірі 9 417,00 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» на розрахунковий рахунок СТО - ТОВ «Автотехцентр» згідно рахунку-фактури № АЦ-000237 від 05.11.13 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 20683 від 15.11.2014 на відповідну суму.

Заперечень щодо факту та порядку виплати страхового відшкодування Договором добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-2107-13-00457 від 27.09.2013 року.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ «СК «УСК» умов Договору добровільного страхування наземного транспорту № 99-94/185/2.1.5.1 від 11.09.13 р. відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група»» умов Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-2107-13-00457 від 27.09.2013 року, а саме виплати страхового відшкодування в сумі 9 417,00 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку вигодонабувачу - Турченко Тетяні Леонідовні шляхом перерахування вартості ремонту належного страхувальнику застрахованого автомобіля "ЗАЗ Sens", державний реєстраційний номер АХ 9882 ЕС на розрахунковий рахунок СТО - ТОВ «Автотехцентр», яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011р. у справі № 42/92, від 07.08.2012р. у справі № 2/22, від 01.03.2011р. у справі № 47/372 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акту № ПССКА-2997 від 13.11.2013 та рахунку-фактури № АЦ-000237 від 05.11.13 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02.12.13 р. по справі № 3/638/3980/13 встановлено, що гр. Ахмедовим Аюбхон порушено п.10.1 Правил дорожнього руху України, визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн..

При цьому, судом встановлено відсутність доказів, які б свідчили про вчинення гр.Видашенко О.М. та гр. Ахмедовим Аюбхоном адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 126 КУпАП України, а саме керування транспортними засобами без відповідної правової підстави, а також доказів вибуття автомобілів ЗАЗ Sens державний реєстраційний номер АХ 9882 ЕС та ВАЗ 2107 державний номер АХ9882ВХ із законного володіння, користування та розпорядження власників Сайфіуліна Руслана Хайдаровича та Єрмакова Сергія Дмитровича відповідно.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу «ВАЗ2107», державний реєстраційний номер АХ9882ВХ, винного у вчиненні ДТП - Єрмакова С.Д..

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст.6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 05.11.2013 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «ВАЗ2107», державний реєстраційний номер АХ9882ВХ, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - Єрмаковим Сергієм Дмитровичем у Приватному акціонерному товаристві ««Страхова компанія «Українська страхова група» за Полісом № АВ/9277760 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки «ВАЗ 2107» державний реєстраційний номер АХ9882ВХ. Вказаний Поліс був чинним станом на 05.11.13 р., тобто на момент скоєння ДТП.

З огляду на вищевикладене, у ПАТ «СК «Українська страхова група», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-2107-13-00457 від 27.09.2013 р., в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом № АВ/9277760 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - ПАТ «СК «УСК» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право, з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з заявою № 7891/2065 УСГ від 28.08.2014 на виплату (страхового) відшкодування в сумі 9417,00 грн. в порядку регресу, надсилання якої на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 3118 від 01.09.14 р. та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0317907479513, згідно якого вказана заява була отримана відповідачем 02.09.14 р..

Доказів надання відповідачем обґрунтованої відповіді на зазначену заяву, задоволення вимоги позивача та відшкодування позивачу завданих збитків суду не надано.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Оскільки згідно із даними Полісу № АВ/9277760 та Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-2107-13-00457 від 27.09.2013 року франшиза становить 510,00 грн. та 597,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу ЗАЗ Sens державний реєстраційний номер АХ1041ЕС матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом № АВ/9277760 за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, і становить 8907,00 грн..

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, Відкрите акціонерне товариство «НАСК «ОРАНТА» свої зобов'язання щодо відшкодування ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» в порядку регресу суми в розмірі 8907,00 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

Крім того, при визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті ВАТ «НАСК «ОРАНТА» позивачеві, останнім було вирахувано із суми страхового відшкодування франшизу в розмірі 510,00 грн., а також згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 03.03.15 р. заявлену до стягнення в порядку регресу суму страхового відшкодування зменшено до 6706,33 грн..

З урахуванням наявності полісу № АВ/9277760 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група»», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-2107-13-00457 від 27.09.2013 року та полісу № АВ/9277760 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 6706,33 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «ОРАНТА» (вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, 02081, код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (вул. І.Федорова, 32-А, м. Київ, 03038, код 30859524) 6706,33 (шість тисяч сімсот шість гривень тридцять три копійки) страхового відшкодування в порядку регресу та 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 08 квітня 2015 р.

Суддя А.М. Селівон