Рішення № 43555004, 13.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25147/14 13.01.15

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (вул. Саксаганського, 70-А, м. Київ, 01034)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" (вул. Ревуцького, 42-Г, м. Київ, 02140)

про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 21071,97 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Некряч А.В. - представник, дов. № 23 від 09.01.15 р..

від відповідача: не з'явились.

За участю гр. Тараненко А.П. - паспорт АН №136580, виданий Новомосковським РОУМВД України в Дніпропетровській області 16.07.03 р.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 21 071,97 грн., а також 1 827,00 грн. судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування на транспорті № 131293/4017/0000485 від 12.08.2013 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 30 682,37 грн., він набув згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 порушено провадження у справі № 910/25147/14 та призначено до розгляду на 11.12.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.14 р. розгляд справи відкладався на 13.01.15 р..

В судові засідання 11.12.14 р. та 13.01.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судові засідання 11.12.14 р. та 13.01.15 р. не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 11.12.14 р. та 13.01.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103032327455, 0103032948484.

У судовому засіданні 11.12.2014 представником позивача подано клопотання № 7712 від 11.12.2014 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання представника позивача судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання 11.12.14 р. та 13.01.15 р. суд не повідомлено.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 11.12.14 р. та 13.01.15 р. від відповідача до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 17.11.14 р. та 11.12.14 р. позивачем надано не в повному обсязі, відповідачем - суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 13.01.15 р. повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 13.01.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

12 серпня 2013 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (Страховик за договором, позивач у справі) та Кобець Олегом Володимировичем (Страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування автотранспортного засобу № 131293/4017/0000485 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси, які не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.

Відповідно до п.1.1 Договору забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки "RENAULT LOGAN", державний реєстраційний номер АА6738ОМ, 2011 року випуску.

Розмір страхової суми становить 94000,00 грн., безумовна франшиза - 0,5%. (п. 1.3 Договору). Строк дії договору зазначений з 26 серпня 2013 р. по 25 серпня 2014 р. (п.1.4 Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" визначена подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Пунктом 2.2 Договору страховим випадком визначена подія, передбачена Договором страхування, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування згідно з Договором страхування.

Згідно первинної довідки ДАІ від 14.07.14 р. та розгорнутої довідки Солом'янського ВДАІ ГУМВС України про ДТП № 9410303 від 28.07.14 р., копії яких наявні в матеріалах справи, 10.07.14 р. відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю належного гр. Кобець О.В. транспортного засобу марки "RENAULT LOGAN" державний реєстраційний номер АА6738ОМ, під керуванням гр. Папушина Володимира Івановича, та транспортного засобу марки «GEELY UL 1.3», державний реєстраційний номер АІ9481АІ, під керуванням громадянина Гриценка Андрія Робетровича, який керуючи вказаним автомобілем не вибрав безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем "RENAULT LOGAN", державний реєстраційний номер АА6738ОМ, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Як вбачається із п. 1.3 Договору добровільного страхування автотранспортного засобу № 131293/4017/0000485 від 12.08.13 р., дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст.9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

14 липня 2014 р. власник транспортного засобу "RENAULT LOGAN", державний реєстраційний номер АА6738ОМ - гр. Кобець О.В. (страхувальник) звернувся до ПАТ «СК «УНІКА» із заявою № 00147171 про подію, що має ознаки страхового випадку та виплату страхового відшкодування за Договором на рахунок СТО.

Умовами п. 9.3 Договору розмір страхового відшкодування визначається виходячи з фактичного розміру збитків, завданих транспортному засобу в результаті страхового випадку та розрахованого відповідно до умов Договору. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір прямого збитку, понесеного страхувальником (вигодонабувачем) та розміру страхової суми, зазначеної в Договорі.

Згідно п.10.3 Договору розмір збитку може визначатись судовим експертом або оцінювачем, призначеним на вимогу та за рахунок Страховика.

Умовами підпункту «ж» п. 10.4. Договору визначено, що для отримання страхового відшкодування надаються, зокрема, документи, складені ремонтним підприємством та погоджені страховиком, які містять відомості щодо вартості відновлювального ремонту або акти виконаних робіт та фіскальні чеки або інші фінансові документи або звіт (дослідження) експерта/оцінювача.

Відповідно до п.п. 1.7, 10.14 Договору розрахунок суми страхового відшкодування при настанні страхових випадків за ризиками, зокрема, ДТП, здійснюється на основі звіту (дослідження) експерта/оцінювача, або на основі аварійного сертифікату Страховика, або на основі калькуляції вартості відновлювального ремонту на станції технічного обслуговування (СТО).

У відповідності до п. 10.14.2.2 Договору страхове відшкодування може здійснюватись на підставі калькуляції СТО в разі погодження із страховиком, шляхом перерахування суми страхового відшкодування на рахунок СТО.

Згідно п. 1.8 Договору відшкодування збитків здійснюється без вирахування зносу деталей, що замінюються при ремонті.

За даними звіту № 2809/2637 від 18.07.14 р. про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу, складеного суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніверсал асістанс-Україна» (сертифікат № 16672/14 від 10.07.14 р.) вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу "Renault Logan", державний реєстраційний номер АA6738ОМ з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 22071,97 грн., без врахування зносу - 32320,21 грн. тощо.

При цьому в матеріалах справи наявна копія аварійного сертифіката від 31.07.14 р., складеного комісією у складі фахівця з врегулювання та заступника директора департаменту врегулювання збитків, якою визначено розмір збитку, нанесеного власнику автомобіля "Renault Logan", державний реєстраційний номер АA6738ОМ без врахування вартості монтажа задньої системи парктронік та датчиків паркування в сумі 31152,37 грн..

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «СК «УНІКА» було складено та підписано страховий акт № 00147171 від 31.07.14 р. за Договором добровільного страхування автотранспортного засобу № 131293/4017/0000485 від 12.08.13 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Договору як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику - Кобець О.В. страхового відшкодування в сумі 30682,37 грн., яка становить різницю між визначеним аварійним сертифікатом від 31.07.14 р. розміром збитку, нанесеного власнику автомобіля "RENAULT LOGAN", державний реєстраційний номер АА6738ОМ в сумі 31152,37 грн. та франшизою, визначеною позивачем відповідно до п. 1.3 Договору у розмірі 470,00 грн..

Згідно п.9.1 Договору виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком відповідно до умов Договору за обов'язковим письмовим погодженням вигодонабувача.

Відповідно до п. 9.2. Договору право на отримання страхового відшкодування має вигодонабувач та страхувальник.

На виконання вказаних умов Договору, згідно наявної в матеріалах справи копії листа № 2608/6067 від 28.07.14 р., вигодонабувач - ПАТ «Креді Агріколь Банк» не заперечував проти виплати суми страхового відшкодування за вказівкою страхувальника на його власний розсуд, зокрема, як зазначено в заяві № 001477171 від 14.07.14 р. - на рахунок авторизованого СТО.

У відповідності до умов Договору добровільного страхування на транспорті № 131293/4017/0000485 від 12.08.13 р сума страхового відшкодування в розмірі 30682,37 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» на розрахунковий рахунок СТО - Товариству з обмеженою відповідальністю «Авто-Мотив Лтд», яким згідно рахунку - фактури № 4845 від 17.07.14 р. на суму 31158,37 грн., здійснювався відновлювальний ремонт застрахованого позивачем транспортного засобу. Факт перерахування страхового відшкодування на рахунок СТО підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 007215 від 24.02.2014 на суму 30682,37 грн..

Як вбачається із матеріалів справи, заперечення страхувальника та вигодонабувача щодо визначення порядку, умов та розміру страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 131293/4017/0000485 від 12.08.13 р. відсутні.

Крім того, заперечень щодо розміру та факту виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 131293/4017/0000485 від 12.08.13 р., а також перебування отриманих автомобілем «RENAULT LOGAN», державний реєстраційний номер АА6738ОМ пошкоджень у причинно - наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 10.07.14 р., відповідачем суду не надано.

Отже, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ «СК «УНІКА» умов Договору добровільного страхування на транспорті № 131293/4017/0000485 від 12.08.13 р відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» умов Договору добровільного страхування на транспорті № 131293/4017/0000485 від 12.08.13 р., а саме виплати страхового відшкодування в сумі 30682,37 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - Кобець О.В, шляхом перерахування вартості відновлювального ремонту належного страхувальнику застрахованого транспортного засобу "RENAULT LOGAN" державний реєстраційний номер АА6738ОМ на розрахунковий рахунок СТО - ТОВ «АІС Автодом Донецьк», яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011р. у справі № 42/92, від 07.08.2012р. у справі № 2/22, від 01.03.2011р. у справі № 47/372 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом Верховним Судом України від 19.07.11 р. роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акту № 00147171 від 31.07.14 р. та платіжного доручення № 007215 від 24.02.2014 на суму 30682,37 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2014 р. по справі № 3-4788/14 встановлено, що гр. Гриценко Андрієм Робертовичем порушено п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн..

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно частини 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст.6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 10.07.2014 р. цивільно-правова відповідальність гр. Гриценка Андрія Робертовича - власника транспортного засобу марки «GEELY», державний реєстраційний номер АІ9481АІ, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Україна» за Полісом № АС/3944237 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 1000,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки «GEELY», державний реєстраційний номер АІ9481АІ. Вказаний Поліс був чинним станом на 10.07.2014 р., тобто на момент скоєння ДТП.

З огляду на вищевикладене, у ПАТ «СК «УНІКА» у до страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування на транспорті № 131293/4017/0000485 від 12.08.13 р., в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом № АС/3944237 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - ПАТ «СК «УНІКА» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право, з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із заявою-вимогою № 172 від 09.09.14 р. про сплату (страхового) відшкодування в розмірі 29682,37 грн. в порядку регресу.

Доказів надання відповідачем обґрунтованої відповіді на зазначену заяву - вимогу, задоволення вимоги позивача та відшкодування позивачу завданих збитків сторонами суду не надано.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Оскільки як вбачається із Полісу № АС/3944237 та Договору добровільного страхування транспортного засобу № 131293/4017/0000485 від 12.08.13 р. франшиза становить 1000,00 грн. та 470,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу «GEELY», державний реєстраційний номер АІ9481АІ матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом № АС/3944237 за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, і становить 29682,37 грн..

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, ПАТ «СК «Україна» свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «УНІКА» в порядку регресу суми в розмірі 26982,37 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі. Проте, в поданій позовній заяві № 7038 від 12.11.14 р. позивач просив стягнути з відповідача 21071,97 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

З урахуванням наявності полісу № АС/3944237 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «СК «Україна», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 131293/4017/0000485 від 12.08.13 р. та полісу № АС/3944237 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суду не подано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в розмірі 21071,97 грн. підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (вул. Ревуцького, 42-Г, м. Київ, 02140, код 30636550) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (вул. Саксаганського, 70-А, м. Київ, 01032, код 20033533) 21071,97 грн. (двадцять одну тисячу сімдесят одну гривню дев'яносто сім копійок) страхового відшкодування в порядку регресу та 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 08 квітня 2015 р.

Суддя А.М. Селівон