Ухвала суду № 43552582, 07.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року Справа № 12616/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник Державна податкова інспекція у Залізничному районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) та Приватного підприємства «КСД-Захід» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року в справі за позовом Приватного підприємства «КСД-Захід» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2013 року Приватне підприємство «КСД-Захід» (далі – ПП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення (далі – ППР) від 09.04.2013 №0002811520. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Втордеревпром» (далі – ТОВ), Товариством з обмеженою відповідальністю «Цайпер-Україна» (далі – ТОВ-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп-Союз» (далі – ТОВ-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Декос Альянс» (далі – ТОВ-3), у зв’язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру податкового кредиту під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року в справі №813/6657/13-а позов задоволено частково. Скасовано ППР від 09.04.2013 №0002811520 в частині збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 2162грн, в тому числі: основний платіж 1729,60грн, штрафні (фінансові санкції (штрафи) 432,40грн. В іншій частині позовних вимоги відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України в користь позивача 22,66грн сплаченого судового збору.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати в частині задоволення позовних вимоги та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не враховано те, що під час перевірки ТОВ-3 відповідним податковим органом встановлено, що таке має фіктивний характер діяльності з огляду на відсутність належних адміністративно-господарських можливостей для здійснення господарської діяльності. Наявні первинні документи містять істотні недоліки щодо їх оформлення та змісту. Не надано документів щодо транспортування придбаного в ТОВ-3 товару.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, постанову оскаржив також позивач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати в частині відмови у позові та прийняти нову, якою повністю задовольнити позов. В апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві, яким суд не дав належної правової оцінки. Стверджуючи про безтоварність операцій між ПП та ТОВ і ТОВ-1 у зв’язку з відсутністю товарно-транспортних накладних (далі – ТТН), які б підтверджували факт отримання позивачем послуг транспортного експедирування, суд першої інстанції помилково вважав останніх перевізниками, а не посередниками (експедиторами) у виконанні умов договорів, оскільки такі не виконували безпосередньо перевезення поштових вантажів та не могли виписувати ТТН.

Щодо господарських операцій з ТОВ-2, то наявні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) розшифровують характер та обсяги виконаних робіт – сортування та обробка даних кур’єрських накладних, які отримуються ПП протягом одного дня. Вартість таких робіт залежить від кількості днів за які було оброблено документи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга ДПІ не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ПП необхідно задовольнити частково, з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову мотивована тим, що право позивача на податковий кредит по господарських операціях з ТОВ, ТОВ-1 та ТОВ-2 не підтверджене необхідними та достатніми первинними документами, які б стверджували реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, що не дає можливості встановити фактичного здійснення таких операцій з останніми. Вважав, що обов’язковими первинними документами та належними доказами підтвердження факту надання послуг транспортного експедирування є ТТН, надані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) ТОВ-2 не містять інформації про характер та обсяги виконаної роботи, не можна зробити висновку про економічний результат їх використання для господарської діяльності позивача, незрозумілий принцип визначення вартості таких в окремих періодах, а відповідно і недоведеними позовні вимоги в цій частині.

Водночас, надані первинні документи щодо господарської операції з ТОВ-3 вказують на відсутність порушень позивачем податкового законодавства та правомірність формування податкового кредиту в цій частині.

Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У п.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» цей суд роз’яснив, що за змістом ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст.70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Цим вимогам оскаржене судове рішення не відповідає.

Також, суд першої інстанції в порушення приписів ч.2 ст.71 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, неправомірно переклав тягар доказування протиправності оскаржуваного ППР на позивача, та зазначив про недоведеність позову у відповідній частині.

ПП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 17.09.2001, взято на податковий облік у відповідача 26.09.2001, 04.04.2002 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основним видом його діяльності є інша поштова та кур’єрська діяльність (а.с.12-13, 185-190, 201 т.1).

На підставі акта від 18.03.2013 №638/15-20/31589622 (далі – Акт) позапланової невиїзної документальної перевірки ПП з питань підтвердження відображення у податковій декларації з ПДВ податкового зобов’язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ за період з 01.03.2010 по 30.04.2010, ТОВ-1 за період з 01.02.2011 по 31.03.2011, ТОВ-3 за період з 01.08.2011 по 31.08.2011, ТОВ-2 за періоди з 01.09.2011 по 31.10.2011 та з 01.12.2011 по 30.04.2012 податковим органом (Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби – правонаступником якої є ДПІ) було встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі – Закон №168/97-ВР), п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст..200 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 39315грн, що призвело до заниження податкового зобов’язання з ПДВ на вказану суму, в т.ч. за І кв. 2010 року в розмірі 3291грн, ІІ кв. 2010року – 3694грн, І кв.2011 року – 9762грн, ІІІ кв. 2011 року – 4726грн, ІV кв. 2011 року – 5178грн, січень, лютий, березень та квітень 2012 року – 2725, 3027, 3261 та 3641грн відповідно (а.с.12-25 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його вказаними вище контрагентами, використавши при цьому дані інформаційних систем та актів перевірок цих контрагентів, отриманих від інших органів державної податкової служби та зробивши висновки про безтоварність (фіктивність, нікчемність, нереальність) господарських операцій між ними.

09.04.2013 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято ППР №0002811520, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 46704,25грн (основний платіж 39315грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 7389,25грн) (а.с.26 т.1, а.с.50 т.2).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до змісту пп.7.4.5 п.7.4 вказаної вище статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР ).

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в ПК України, який регулює спірні відносини у відповідних періодах.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме – реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ТОВ договором транспортного експедирування від 01.11.2009 №01/11-009 з перевезення вантажів (ТМЦ) автомобільним транспортом, актами виконання робіт та надання послуг за березень-квітень 2010 року від 31.03.2010 та 30.04.2010 відповідно, податковими накладними від цих же дат, платіжними дорученнями про оплату за надані послуги (а.с.27,32-33, 38-39, 44-46 т.1);

- ТОВ-1 договором транспортного експедирування від 01.02.2011 №1 з перевезення вантажів (ТМЦ) автомобільним транспортом, актами наданих послуг за лютий-березень 2011 року від 28.02.2010 та 31.03.2011 відповідно, податковими накладними від цих же дат, платіжними дорученнями про оплату за надані послуги (а.с.47-54 т.1);

- ТОВ-2 договором від 01.08.2011 №238-С про виконання робіт, а саме, щодо сортування, архівації, обробки даних з кур’єрських супровідних накладних, формування розрахункових даних для виставлення рахунків та актів виконання робіт з наданим послугам, та додатком №1 до нього від 01.09.2011, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за вересень-жовтень, грудень 2011 року, січень-квітень 2012 року та додатками до них, відповідними їм податковими накладними за кожен із цих місяців, платіжними дорученнями про оплату за надані послуги (а.с.55-56, 58-64, 66-72, 75-84 т.1, а.с.14-47 т.2);

- ТОВ-3 рахунком-фактурою, видатковою та податковою накладними всі від 29.08.2011 року про поставку комп’ютерної техніки та комплектуючих до неї, платіжним дорученням про оплату за надані послуги та оборотно-сальдовою відомістю по рахунках 104, 106 (необоротні активи) за ІІІ кв. 2013 року (а.с.85-90 т.1).

Вказані первинні документи не в повній мірі (щодо ТОВ, ТОВ-1 та ТОВ-2) були належними чином проаналізовані судом першої інстанції та їм не надана відповідна оцінка у взаємозв’язку із зазначеним основним видом діяльності позивача, у зв’язку з чим цей суд прийшов до передчасних та протилежних висновків, щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ПП та його зазначеними контрагентами.

Такі об'єктивно розцінюються апеляційним судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування, а експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Керівник ПП в судовому засіданні пояснив, що його підприємство займається експрес доставкою різних вантажів (в основному невеликих пакетів з кореспонденцією), які для забезпечення належної оперативності, переправляють в різні регіони України попутним транспортом та через знайомих. Для забезпечення таких дій, маючи інформацію про здійснення ТОВ та ТОВ-1 подібної діяльності, звернулися до таких. Їм передавалися відповідні пакети, а вони вже забезпечували їх доставку за призначенням в певну точку України. Відтак, позивач не може мати у своєму розпорядженні товарно-супровідних документів, зокрема, ТТН, позаяк отримував вантаж по супровідних документах такого.

Наведеними вимогами законодавства та поясненнями керівника ПП спростовуються твердження суду першої інстанції, що обов’язковими первинними документами та належними доказами підтвердження факту надання послуг транспортного експедирування є ТТН.

Щодо актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за вересень-жовтень, грудень 2011 року, січень-квітень 2012 року по господарських операціях з ТОВ-2, які на думку суду першої інстанції не містять інформації про характер та обсяги виконаної роботи, економічний результат використання зазначених у них робіт для господарської діяльності позивача, то такі висновки суду є надумані, оскільки відповідні додатки до цих актів в повній мірі розкривають характер та обсяги виконаної роботи, а економічний результат випливає та є у взаємозв’язку із вказаним основним видом діяльності позивача.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце

ТОВ, ТОВ-1, ТОВ-2 та ТОВ-3 на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Як видно із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю зазначених контрагентів із їх постачальниками, які виключно ґрунтувалися на висновках актів перевірок таких контрагентів, де зроблено висновки, що останні господарські операції є нереальні (фіктивні) внаслідок ряду обставин (а.с.15-22 т.1).

Контрагенти позивача належним чином у відповідні періоди задекларували податкові зобов’язання з ПДВ у господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв’язку із відображенням у податковому обліку цих платників податку результатів їх перевірок оформлених зазначеними актами (а.с.105-175 т.1).

Також, податковим органом не представлено доказів участі ПП разом з вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки актів перевірок цих контрагентів були в основному сформульовані у зв’язку із тим, що ними не представлено до перевірок жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем.

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Встановлені апеляційним судом обставини справи та аналіз наведених норм матеріального права дають підстави для висновку про те, що позивачем та його контрагентами належним чином виконані договірні зобов’язання, податкові накладні оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому в позивача були всі підстави для формування податкового кредиту.

Такі обставини, за загальним правилом, були б безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції в частині відмови у позові та прийняття нової постанови про задоволення позову в повному обсязі, з наведених вище підстав.

Таким чином, ППР від 09.04.2013 №№0002811520 є протиправним та підлягало скасуванню повністю.

Водночас, необхідно зазначити таке.

Представники сторін подали клопотання про закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог, у зв’язку з примиренням сторін внаслідок досягнення податкового компромісу щодо грошового зобов'язання з ПДВ, визначеного оспорюваним ППР, в розмірі 28210,60грн (основний платіж 22568,49грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 5642,11грн), у порядку визначеному підрозділом 9-2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (далі – Підрозділ) та сплатою грошового зобов'язання в розмірі 1128,42грн.

В підтвердження досягнення сторонами податкового компромісу, апеляційному суду надані рішення про погодження застосування податкового компромісу від 19.02.2015 №2563/10/13-03-15-01/3 (далі – Рішення) та платіжне доручення від 18.02.2015 №1 на суму 2335,22грн.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу», який набрав чинності 17.01.2015, передбачене право застосування сторонами процедури податкового компромісу, яке, зокрема, поширюється на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового оскарження (п.7 Підрозділу).

Відповідно до п.1 Підрозділу податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених ст.102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується (п.2 Підрозділу).

Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній п.2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим (п.7 Підрозділу).

Згідно з п.8 Підрозділу податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Відтак, в справі наявне Рішення за результатами розгляду заяви позивача від 09.02.2015 про застосування податкового компромісу, щодо загальної суми заниженого податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі 22568,49грн по взаємовідносинах з ТОВ-2 та ТОВ-3 (штрафні санкції не застосовуються) та докази сплати платником податків узгодженого податкового (грошового)зобов'язання.

Разом з цим, з Рішення вбачається, що в частині порушень допущених в періодах до 01.04.2011 (взаємовідносини ПП з ТОВ та ТОВ-1) грошове зобов’язання в розмірі 18493,65грн (основний платіж 16746,51грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1747,14грн) вважається і надалі неузгодженим.

Відповідно до п.11-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до Підрозділу.

Також, частинами 3, 4 ст.51 цього ж Кодексу визначено, що сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Подібно, частинами 1, 3 ст.113 КАС України передбачено, що сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо сторони досягли примирення.

При цьому ст.203 цього ж Кодексу визначає, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги те, що обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після ухвалення оскарженого судового рішення, часткове врегулювання сторонами спору на основі взаємних поступок, примирення сторін стосується їх прав та обов'язків і предмета позову, його умови не суперечать закону та не порушують чиїх-небудь прав, свобод або інтересів, апеляційний суд вважає, що провадження у даній справі у визначеній частині позовних вимог підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «КСД-Захід» задовольнити частково.

Визнати умови примирення сторін внаслідок досягнення податкового компромісу.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року в частині задоволення позову визнати нечинною, а в решті – скасувати.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 09 квітня 2013 року №0002811520 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18493,65 гривні (основний платіж 16746,51гривень, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1747,14гривень).

Провадження у даній справі в частині скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 09 квітня 2013 року №0002811520 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28210,60 гривень (основний платіж 22568,49 гривень, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 5642,11 гривні) закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 10 квітня 2015 року.