Постанова № 43551389, 06.04.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 квітня 2015 р. № 820/1119/15

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Тітова О.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Костіної А.В.,

представників сторін:

позивача - Репетун К.В.,

відповідача - Шляхти В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-закупівельне підприємство «ТОРГСЕРВІС» до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-закупівельне підприємство «ТОРГСЕРВІС», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.12.2014 року № 0000832202 про визначення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгово-закупівельне підприємство «ТОРГСЕРВІС» код ЄДРПОУ 23762557 за основним платежем у розмірі 28164 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 14082 грн.

В обґрунтування свого позову позивачем було вказано на те, що у період з 23.10.2014 року по 05.11.2014 року фахівцями Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області проводилась позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-закупівельне підприємство «ТОРГСЕРВІС», за результатами якої складено акт від 19.11.2014 року № 1113/20-11-22-02/23762557, яким було додатково встановлено зайве віднесення до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 28 163, 74 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Ріком».

На підставі висновків перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2014 року № 0000832202, яким нарахована сума грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 28164 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 14082 грн.

Не погоджуючись с зазначеним рішенням податкового органу позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та зазначив, що оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення є таким, що не відповідає приписам чинного законодавства, порушують права та законні інтереси позивача, та просив скасувати його в повному обсязі, виходячи із доводів позовної заяви.

Відповідач, Дергачівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області, в письмових запереченнях та представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з посиланням на матеріали перевірки та стверджував, що оскаржуване рішення винесене у відповідності до норм діючого законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, дійшов висновку виходячи з наступного.

За приписами ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того, згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем надавалось до податкового органу до перевірки належним чином оформлені первинні документи, зокрема, копії платіжних документів на перерахування коштів на адресу спірного контрагенту, засвідчують факт виковонання покупцем зобов'язань по оплаті вартості робіт та отриманих ТМЦ за укладеними між підприємствами правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" можна зробити висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Надані до перевірки копії платіжних доручень засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків ТОВ «ТЗП «ТОРГСЕРВІС», тобто вибули з його власності.

Доказів повернення цих коштів до покупця, наявності у ТОВ «ТЗП «ТОРГСЕРВІС» та спірних контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання в акті перевірки не наводиться.

Укладені між позивачем та ТОВ «Ріком» договори містять положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

До документів, що є підставою для оприбуткування товару, належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар.

З копій первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Отже, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ріком» повністю підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Позивачем отримано від контрагентів податкові накладні, які саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначені накладні оформлені у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

Практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом. Відповідно до п. 714 зазначеного Рішення, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позивачем було цілком правомірно сформовано податковий кредит та витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за результатами відносин із ТОВ «Ріком» по реальним господарським операціям, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, з придбання товарів, призначених для використання у власній господарській діяльності позивача.

Крім того, поставною Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 820/16837/14 від адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-закупівельне підприємство «ТОРГСЕРВІС» до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволений у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.07.2014 року №0000372202 про визначення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгово-закупівельне підприємство «ТОРГСЕРВІС» код ЄДРПОУ 23762557 у розмірі 48603,00 грн. за основним платежем та 12150,75 грн. штрафних санкцій.

В зазначених рішеннях судом було встановлено факт дотримання позивачем вимог чинного законодавства при формуванні податкового кредиту на підставі отриманих від контрагентів податкових накладних та про необґрунтованість висновків акту №523/20-11-22-01/23762557 від 03.06.2014 року перевірки про завищення позивачем суми податкового кредиту за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2013 року.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також помилковим є посилання відповідача на неправомірність віднесення вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Риком» через ненадання непідтвердження контрагентом своїх зобов`язань та складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ріком» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів від 16.01.2014 року № 24/20-36-22-03-07/30754208 за жовтень 2013 року.

Висновки податкового органу про неправомірність віднесення вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Ріком» через ненадання непідтвердження контрагентом своїх зобов`язань є необґрунтованими, оскільки при проведенні перевірки податковим органом використано акт перевірки ТОВ «Ріком» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів від 16.01.2014 року № 24/20-36-22-03-07/30754208 за жовтень 2013 року який не передбачений ст. 83 ПК України як матеріал, що є підставою для висновків під час перевірки.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2014 року адміністративний позов ТОВ «Ріком» до Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволений. Визнано незаконними дії Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області щодо складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ріком» (код 30754208) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків і зборів від 11.11.2013 року № 474/20-36-22-03-07/30754208 за серпень 2013 року, від 09.01.2014 року № 7/20-36-22-03-07/30754208 за вересень 2013 року та від 16.01.2014 року № 24/20-36-22-03-07/30754208 за жовтень 2013 року. Визнано незаконними дії Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській щодо самостійного коригування показників податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ «Ріком» в інформаційній системі «Податковий блок» на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ріком» (код 30754208) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків і зборів від 11.11.2013 року № 474/20-36-22-03-07/30754208 за серпень 2013 року, від 09.01.2014 року № 7/20-36-22-03-07/30754208 за вересень 2013 року та від 16.01.2014 року № 24/20-36-22-03-07/30754208 за жовтень 2013 року. Зобов'язано Індустріальну ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області вчинити дії щодо коригування і відновлення сум податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ «Ріком» в інформаційній системі «Податковий блок» задекларованих ТОВ «Ріком» у податкових деклараціях з податку на додану вартість серпень, вересень та жовтень 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, та такі, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 160 - 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-закупівельне підприємство «ТОРГСЕРВІС» до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.12.2014 року № 0000832202 про визначення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгово-закупівельне підприємство «ТОРГСЕРВІС» код ЄДРПОУ 23762557 за основним платежем у розмірі 28164 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 14082 грн.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 10 квітня 2015 року.

Суддя Тітов О.М.