Постанова № 43550812, 16.03.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 березня 2015 року 810/560/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В судове засідання, призначене на 16.03.2015, сторони повідомлені належним чином про розгляд справи не з'явились. Уповноважені представники сторін просили суд розглядати справу за їх відсутності та у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої було складено акт перевірки від 13.10.2014 № 2086/17-3/НОМЕР_1. На підставі даного акту перевірки відповідачем були сформовані оскаржувані податкові повідомлення - рішення податкове повідомлення-рішення форми "Р" по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування № 0020691702 від 27.10.2014 року на загальну суму 9985,59 грн.; податкове повідомлення-рішення форми "Р" по податку на додану вартість №0020681702 від 27.10.2014 року на загальну суму 13314,13 грн., рішення №0020701702 від 27.10.2014 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальну суму 1848,0 грн.; вимогу про сплату боргу ( недоїмки) про сплату боргу з єдиного внеску на загальну суму 18 480,01 грн.

На думку позивача оскаржувані податкові повідомлення - рішення, рішення та вимога є незаконними та такими, що суперечать нормам чинного податкового законодавства України.

Також вважає, що висновки відповідача щодо неправомірного включення до складу валових витрат сум придбаного товару, реальність здійснення яких не доведена, а також безпідставне завищення ним суми податкового кредиту вважає не обґрунтованими, оскільки позивач має всі без винятку первинні бухгалтерські документи, які підтверджують виконання зобов'язань за укладеними правочинами з його контрагентами, які крім того оформлені відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність ".

Відповідачем по справі були надані суду письмові заперечення, в яких він просив у задоволені адміністративного позову відмовити та вважати прийняті рішення податковим органом правомірними та обґрунтованими. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що під час проведення документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 було встановлено ряд порушення ним податкового законодавства, а саме: ч. 6 ст. 128 Господарського кодексу України, п. 177.10 ст. 177 ПК України, а саме у перевіряємий період облік доходів і витрат вівся неналежним чином; пп. 177.5.3, п. 177.5 ст. 177 ПК України у зв'язку з чим заниження чистого доходу за 2013 рік на суму 53256,50 грн.; п.187.1. ст. 187.1 ст. 187 - занижено суму податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 10651,30 грн. Також, порушено пп.1.2. п. 2 ст. 6 п. 2 ч.1 ст. 7. П. 11 ст. 8 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в результаті заниження чистого доходу за 2013 рік у сумі 53256,50 грн. в наслідок чого підприємцем занижено єдиний соціальний внесок в сумі 18480, 01 грн. Також, зазначає, що позивач в деклараціях про майновий стан і доходи не відобразив у валових доходах показник у сумі 53256, грн., тому дійшов висновку про ведення обліку доходів і зборів не належним чином. Перевіркою також встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій, тому вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені правомірно, оскільки відповідачем було дотримано усі вимоги закону при винесені даних податкових повідомлень - рішень.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та представників відповідача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, оброблення металів, нанесення покриття на метали та інше.

Як вбачається з матеріалів справи між ФОП ОСОБА_1 та його контрагентом ТОВ "Маріст-Трейд" були укладені договори поставки сировини, яка в подальшому використовувалась для виготовлення готової продукції, яка поставлялась третім особам.

На підставі отриманих від контрагента виписаних податкових накладених позивачем сформовано податковий кредит та визначено валовий дохід.

Під час перевірки позивача щодо дотримання ним податкового, валютного та іншого законодавства за 2013 рік було встановлено завищення податкового кредиту та заниження чистого доходу.

Як вбачається з акту перевірки, на думку перевіряю чого органу,- позивачем проводились безтоварні операції, що підтверджується невірним складанням та формуванням первинної бухгалтерської документації.

На підтвердження реальності операцій із поставки сировини позивачем було надано ряд первинної бухгалтерської документації, в саме податкові накладні, рахунки - фактури, накладні на відвантаження, платіжні доручення щодо сплати придбаної сировини, товаро - транспортні накладні, договори оренди на нежитлові приміщення, що використовуються позивачем для здійснення своєї господарської діяльності, платіжні доручення про сплату оренди нежитлового приміщення, банківські виписки, трудові угоди, що буди укладені з найманими працівниками, які були залученні до господарської діяльності позивача.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України визначено базу оподаткування, а саме база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Щодо встановлених порушень з податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Пунктом 177.1 ст. 177 ПК України визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що позивачем документально не підтверджено реальність поставки товару, правомірність формування податкового кредиту та валових витрат.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Зокрема, позивач надав ряд документів, що підтверджують закупівлю інших запчастин для роботи обладнання позивача, також надав первину бухгалтерську документацію, а саме податкові накладні та виписки з рахунків, які свідчать про продаж готової продукції, що ним виготовляється.

Також, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

На думку суду позивачем надано усю належно документально підтверджену інформацію про те, що угоди мали не безтоварний характер та формування ним податкового кредиту та валових витрат є правомірним, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачем придбавалась сировина для здійснення своє господарської діяльності, яка в подальшому реалізовувалась ним.

Разом з цим, з матеріалів справи слідує, що про оскаржувану вимогу № Ф 0020711702 від 27.10.2014 року та рішення про застосування штрафних санкцій №0020701702 від 27.10.2014 року позивач дізнався до кінця грудня 2014 року, оскільки, як зазначає сам позивач в позовній заяві, в грудні 2014 року зазначені вимога та рішення були оскаржена в адміністративному порядку.

Відповідно до п. 14.1.153 ст. 14 Податкового Кодексу, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Частиною 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. При цьому вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, а платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Правова підстава для винесення рішення №0020701702 від 27.10.2014 «Про застосування штрафних санкцій за нарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску» визначена п.3 ч.11 ст. 25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Так зазначеною нормою Закону передбачено, що за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Окрім того, відповідно до ч. 15 ст. 25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі, якщо платник єдиного внеску не сплатив зазначені в рішенні суми протягом десяти робочих днів, а також не повідомив у цей строк орган доходів і зборів про оскарження рішення, таке рішення передається державній виконавчій службі в порядку, встановленому законом. Суми штрафів та нарахованої пені, застосованих за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, стягуються в такому самому порядку, що і суми недоїмки із сплати єдиного внеску. Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки, якщо їх застосування пов'язано з виникненням та сплатою недоїмки.

Системний аналіз зазначених вище норм приводить суд до висновку, що оскаржувані позивачем вимога №Ф 0020711702 від 27.10.2014 року та рішення про застосування штрафних санкцій №0020701702 від 27.10.2014 року - є виконавчими документами на підставі яких відповідачем по справі може бути заявлено вимогу про стягнення з позивача грошових коштів.

Відповідно до ч.5 ст. 99 КАС України, - для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Зважаючи на те, що з матеріалів справи слідує, що позивачу було відомо про оскаржувані вимогу та рішення про застосування фінансових санкцій до грудня 2014 року, то місячний строк на звернення з позовними вимогами про скасування таких рішень минув ще в січні 2015 року. Однак з позовом до адмінстративного суду позивач звернувся лише в 13 лютого 2015 року, - тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

В матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску такого строку.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України, - суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

За таких умов, суд залишає без розгляду п.4 та п. 5 позовних вимог зазначених позивачем в адміністративному позові.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не надано доводів в обґрунтування поданих письмових заперечень. Таким чином,відповідач всупереч вимогам статті 71 КАСУ та не виконав обов'язку щодо доведення оскаржуваного рішення. З таких умов, суд не має підстав для спростування доводів вказаних в позовній заяві. А відтак, позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень - підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що частина позовних вимог підлягає задоволенню, а решта - залишена без розгляду, та керуючись нормами ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 122, 155, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 27.10.2014 № 0020691702 та № 0020681702.

3. Решту позовних вимог - залишити без розгляду.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( р.н. НОМЕР_1) сплачений судовий збір відповідно до платіжного доручення від 12.02.2015 № 25 у розмірі 182 (сто вісімдесят дві ) грн. 70 коп.

5. Копію постанови надіслати сторонам.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.