Рішення № 43538084, 08.04.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/5080/14-ц 08.04.2015 08.04.2015

Провадження№22-ц/784/244/15 Суддя першої інстанції Разумовська О.Г.

Категорія 48 Доповідач апеляційного суду Кутова Т.З.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

8 квітня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої судді - Кутової Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Буренкової К.О.,

із секретарем судового засідання: Харитоновою І.В.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 грудня 2014 року за позовом

ОСОБА_4, через представника ОСОБА_5, до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по аліментам та нарахованої пені,

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду через свого представника ОСОБА_5, з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по аліментам та пені.

В позові зазначено, що відповідно рішенню Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 1999 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти в розмірі ? частини доходів усіх видів його заробітку починаючи з 6 вересня 1999 року на утримання їхнього сина ОСОБА_5 до досягнення ним повноліття, тобто до 12 травня 2009 року. На підставі вказаного рішення видано виконавчий лист, який було пред'явлено до виконання. Оскільки відповідач ухилявся від сплати аліментів, то позивач просив стягнути 15 690 грн. 38 коп. з ОСОБА_3 заборгованості по аліментам та 286 340 грн. пені за прострочення їх сплати.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 грудня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 15 690 грн. 38 коп. заборгованості по аліментам та 286 340 грн. пені, розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, суд не врахував обставин справи та вимог закону.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.22 Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 р., передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 його батьками є: мати ОСОБА_4 та батько ОСОБА_3 (а.с. 58).

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Із супровідного листа Відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції та постанови державного виконавця вказаного відділу від 25 жовтня 2010 року слідує, що у вказаному відділу юстиції перебував на виконанні виконавчий лист № 10-2-179 виданий 22 вересня 1999 року Центральним районним судом відповідно до якого стягнуто аліменти з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в розмірі ? частки. Виконавче провадження з примусового виконання вказаного листа закінчено, чинність арешту майна боржника закінчено, копію постанови про таке направлено сторонам виконавчого провадження та органу , який видав виконавчий документ. Стягувачу, крім цього також направлено розрахунок заборгованості по аліментам (а.с. 8, 9).

Згідно з ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

Аналогічні положення містяться також в ч.ч. 3,9 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Із розрахунку, здійсненого відповідно до наведеної норми державним виконавцем слідує, що заборгованість ОСОБА_6 по аліментам перед позивачкою ОСОБА_4 нарахована за 2001, 2002, 2003, та 2004 роки і складає 15690 грн. 38 коп. (а.с. 10,11).

Положеннями ч. 4 ст. 194 СК України встановлено, що заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

Таким чином, з наведеної норми слідує, що заборгованість по аліментам підлягає стягненню в порядку примусового виконання виконавчого документу про стягнення аліментів, а не шляхом ухвалення додаткових судових рішень.

Проте, суд не звернув уваги на положення вказаної норми матеріального права та безпідставно дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по аліментам.

Стаття 196 СК України передбачає, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Таким чином, неустойка може бути обчислена в разі визначення розміру заборгованості за аліментами, яка реально підлягає стягненню в порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Проте, відповідно до листа Відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 завершено 25 жовтня 2010 року, в зв'язку, як зазначено державним виконавцем, з закінченням строку для даного виду стягнення. В подальшому вказаний виконавчий документ на виконання до відділу не надходив та в даний час на виконанні не перебуває (а.с. 58).

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення пені, в зв'язку з виникненням заборгованості по аліментам, районний суд не звернув уваги, що ОСОБА_4 після закінчення в 2010 році виконавчого провадження постанову державного виконавця про таке не оскаржила, повторно з приводу примусового виконання виконавчого листа про стягнення аліментів не зверталася, на даний час вказане виконавче провадження відсутнє. Данні ж обставини вказують на те, що на даний час заборгованість по аліментам не можна вважати такою, що є визначеною для примусового стягнення в порядку виконання рішення про стягнення аліментів з відповідача ОСОБА_3, як то визначено положеннями ч. 1 ст. 196 СК України, як обов'язкова умова для нарахування неустойки (пені).

Таким чином відсутність виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів в частині заборгованості по аліментам, унеможливлює і стягнення неустойки (пені), оскільки право на стягнення пені є похідним від права на стягнення заборгованості. Проте своє право на стягнення заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_4 в установленому законом порядку, тобто шляхом звернення до виконавчої служби, на даний час не реалізувала.

При цьому, є також не вірним посилання районного суду на положення правового висновку Верховного Суду України , викладеного в постанові від 11 вересня 2013 року у справі № 6-81 цс 13 . Так, районний суд вказав, що предметом розгляду у даній справі був спір про стягнення заборгованості за аліментами та пені. Проте, правовий висновок по вказаній справі, який є обов'язковим для застосування, стосується не правових підстав стягнення заборгованості по аліментам та, власне, пені, а порядку її нарахування .

За такого, оскаржуване рішення районного суду і в частині задоволення вимог про стягнення пені - не відповідає вимогам закону.

Також, районним судом допущені порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору.

Так, в рішенні суд зазначає ОСОБА_5, як позивача у справі та стягує саме на його користь відповідні суми. Проте, в позові останній вказав, що діє на підставі доручення в інтересах матері ОСОБА_4 на користь якої і просив стягнути відповідні суми, а не на свою користь. До позову ОСОБА_5 додав доручення від імені ОСОБА_4 з відповідними повноваженнями на підставі якого і приймав участь в судових засіданнях (а.с. 12).

До того ж в матеріалах справи міститься рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2014 року, яке ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 28 травня 2014 року залишено без змін, про відмову в задоволенні аналогічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 в зв'язку з тим, що ОСОБА_5 не є належним позивачем. Саме в зв'язку з цим повторно такий же позов у даній справі було пред'явлено ОСОБА_5, але уже від імені матері ОСОБА_4 на підставі доручення. Однак, суд проігнорував висновки викладені в зазначених рішеннях та допустив вказані процесуальні порушення.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

Вказане рішення не є перешкодою за наявності встановлених законом умов для реалізації позивачкою права на стягнення заборгованості по аліментам в рамках виконавчого провадження та в подальшому - права на стягнення неустойки (пені).

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України в порядку розподілу судового збору, з ОСОБА_4 підлягає стягненню 1510 грн. 16 коп. на користь ОСОБА_3, сплачених ним за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м Миколаєва від 8 грудня 2014 року - скасувати, по справі ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по аліментам та неустойки (пені) - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1510 грн. 16 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку.

Судді: