Рішення № 43521865, 07.04.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №471/1403/14-ц 07.04.2015 07.04.2015 07.04.2015

Провадження № 22-ц/784/958/15 Головуючий першої інстанції: Марценюк С.А.

Категорія: 27 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 квітня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Кушнірової Ж.М.,

Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання: Кудрі В.М.

за участі представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства

комерційного банку «ПРИВАТБАНК»

на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 р. публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що відповідно до укладеного 07 грудня 2007 р. договору без номеру (далі - Договір) відповідач отримав кредит у розмірі 15 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 34,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідач виконує свої зобов'язання за Договором щодо повернення кредитних коштів неналежним чином, внаслідок чого заборгованість за договором станом на 30 вересня 2014 р. складає 22 212 грн. 88 коп., з яких 14 585 грн. 23 коп. - заборгованість за кредитом, 5 893 грн. 70 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 200 грн. заборгованість з пені та комісії, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1 033 грн. 95 коп. - штраф (процентна складова).

10 грудня 2014 р. ОСОБА_4 звернулася з зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг, посилаючись на те, що заява підписана представником Банку, повноваження якого не визначено, а умови та правила не було підписано позичальником.

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2015 р. позовні вимоги Банку та ОСОБА_4 об'єднані в одне провадження.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2015 р. в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний - задоволено.

Визнано недійсними: заяву позичальника № NKXRRX01680294 від 07 грудня 2007 р., укладену між ОСОБА_4 та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК», та умови і правила надання банківських послуг до даної заяви позичальника, стягнуто з Банку 243 грн. 60 коп. судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі представник позивача вказує на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування та неналежну оцінку обставин справи, як на таке, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права й просить його скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення первісних позовних вимог в повному обсязі відмови у задоволенні зустрічного позову.

У запереченні на апеляційну скаргу представник відповідача вказує на безпідставність та необґрунтованість її доводів та просить відхилити апеляційну скаргу, залишити рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріли справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 07 грудня 2007 р. ОСОБА_4 було подана до відділення закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є позивач, підписана нею заява позичальника № NKXRRX01680294.

Дана заява складається з двох частин.

В першій частині заяви визначається про надання Банком ОСОБА_4 споживчого кредиту в сумі 1 854 грн. на строк 12 місяців з 07 грудня 2007 р. по 07 грудня 2008 р. на придбання товару.

Як вбачається з другої частини заяви позичальника, відповідач отримала також кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

У заяві позичальника також зазначено, що вона ознайомлена та згодна з Умовами надання банківських послуг, Тарифами і згодна, що дана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Пам'яткою клієнта та Тарифами складають договір про надання банківських послуг.

Таким чином, між позивачем та відповідачем шляхом підписання заяви було укладено два кредитних договору, за першим з яких сторони домовились про надання ОСОБА_4 споживчого кредиту в сумі 1 854 грн. на строк 12 місяців з 07 грудня 2007 р. по 07 грудня 2008 р. на придбання товару, за другим - про надання відповідачеві кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Звертаючись з позовом, Банк просив про стягнення заборгованості, яка виникла у ОСОБА_4 з повернення кредитних коштів, отриманих лише за допомогою платіжної картки, а не на придбання товару.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).

В силу ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Між тим, зі змісту рішення суду (описової та мотивувальної частини) вбачається, що суд виходив з того, що предметом первісного позову є заборгованість ОСОБА_4 у зв'язку з наданням їй 1 854 грн. споживчого кредиту.

Таким чином, суд допустив порушення наведених норм процесуального закону, не визначився з предметом позову, а тому невірно встановив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги щодо надання кредитного ліміту на платіжну картку, та які дійсні правовідносини сторін у зв'язку з цим склалися між сторонами, що призвело до неправильного вирішення спору.

З матеріалів справи вбачається, що підписання ОСОБА_4 07 грудня 2007 р. заяви позичальника та довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», наданих представником позивача, свідчить про укладення між Банком та відповідачем 07 грудня 2007 р. договору без номеру, відповідно до якого Банк передав відповідачу кредитні кошти у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36 % на рік (3% на місяць) на суму залишку заборгованості за кредитом, комісії за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 1% від загальної суми заборгованості.

Така форма договору відповідає вимогам ст. 207 ЦК України.

Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с. 6-8), витягу з особового рахунку (а.с.63-65), початковий розмір кредитного ліміту встановлювався ОСОБА_4 в розмірі 500 грн. В подальшому розмір кредитного ліміту неодноразово підвищувався і з 11 серпня 2013 р. був встановлений в розмірі 15 000 грн. Також було змінено (зменшено) і відсоткову ставку за користування кредитними коштами: з 01 січня 2013 р. - 30% на рік, з 01 вересня 2014 р. - 34,8% на рік.

Крім основної картки, отриманої при укладанні договору, ОСОБА_4 було видано додаткові платіжні картки та проводився перевипуск основної картки, що підтверджується заявою-анкетою від 19 листопада 2010 р. (а.с. 66), витягом із програмного комплексу позивача, з якого також вбачається, що строк дії отриманої 07 грудня 2007 р. платіжної картки - травень 2009 р., а останньої з отриманих ОСОБА_4 платіжної картки - липень 2017 р.

Як вбачається з витягів з особового рахунку позичальника ОСОБА_4, починаючи з грудня 2007 р. вона постійно використовувала кредитні кошти за допомогою платіжних карток, проводила також часткове погашення заборгованості, а останнє погашення було нею здійснено 23 липня 2014 р.

ОСОБА_4 в суді не наводила заперечення щодо отримання нею платіжних карток та використання за їх допомогою кредитних коштів.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно підписаної відповідачем 07 грудня 2007 р. довідки про умови кредитування визначний наступний порядок погашення заборгованості: розмір щомісячних платежів становить 7% від залишку заборгованості, але не менше 50 грн., які мають бути внесені до 25 числі місця, наступного за звітним.

Представником ОСОБА_4 подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 здійснила останній платіж з погашення кредиту 23 липня 2014 р., у зв'язку із чим у неї утворилась заборгованість за кредитним договором: 14 585 грн. 23 коп. - заборгованість за кредитом, 5 893 грн. 70 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 200 грн. - заборгованість по комісії. Крім того, позивачем за порушення умов договору нараховано штрафи: 500 грн. (фіксована частина), 1033 грн. 95 коп. (процентна складова).

Оскільки, постійно проводячи операції з часткового погашення заборгованості, відповідачем переривався перебіг позовної давності, що підтверджується витягом з її особового рахунку, то відлік позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав розпочався після проведення останнього платежу, тобто з 23 липня 2014 р.

Враховуючи, що Банк звернувся до суду з позовом до відповідача в жовтні 2014 р., строк позовної давності, про застосування якого заявив представник відповідача, позивачем не пропущений, а тому підстав для відмови у позові з цих підстав не має.

Щодо вирішення зустрічного позову, то з висновком суду про його обґрунтованість погодитись не можна.

В силу ст. ст. 3, 4 ЦПК України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом.

Способи захисту цивільних прав визначені ст. 16 ЦК України.

Звертаючись з зустрічним позовом, ОСОБА_4 просила визнати недійсними заяву позичальника від 07 грудня 2007 р., посилаючись на те, що ця заява підписана працівником Банку, повноваження якого не зазначено, а Умови та правила надання банківських послуг є недійсними через відсутність підпису позичальника.

Законом не передбачено такого способу захисту прав як визнання недійсним заяви позичальника, тому відсутні підстави для задоволення таких вимог, тому що ОСОБА_4 обрано не передбачений законом спосіб захисту.

Також не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсними Умов та правила надання банківських послуг через відсутність на них підпису позичальника, оскільки законодавством не передбачено підписання такого локального нормативно-правового акту позичальником.

Крім того, ОСОБА_4 не доведено, що відсутність у заяві посилання на повноваження представника Банку та непідписання нею Умов та правил надання банківських послуг, якимось чином порушує її права як позичальника.

Як вже було зазначено, у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань щодо повернення кредитних коштів утворилась заборгованість за кредитним договором: 14 585 грн. 23 коп. - заборгованість за кредитом, 5 893 грн. 70 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 200 грн. - заборгованість з комісії.

Також позивачем за порушення умов договору нараховано штрафи: 500 грн. (фіксована частина), 1033 грн. 95 коп. (процентна складова).

При вирішенні питання про визначення розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідача, слід виходити з наступного.

В позовній заяві при обґрунтуванні розрахунку є посилання на Умови та правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства ( ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України).

Законодавством розмір неустойки, яка нараховується при невиконанні позичальником умов кредитного договору, не визначений.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу, Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, пунктом 5.10, 5.11 (а.с. 58) яких встановлено підстави нарахування та розмір пені і штрафів, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, враховуючи, що такі Умови та правила не містять підпису позичальника. Судом не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови і правила розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та правила не змінювались. Адже у цій справі зміст пункту 5 Правил, які надавались позивачем до позовної заяви та які надавались представником позивача під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, містить розбіжності.

Крім того, у заяві позичальника та довідці про умови кредитування домовленості сторін щодо визначення неустойки (штрафу) немає.

У зв'язку із цим доводи позичальника про неознайомлення його з Умовами та Правилами можна визнавати обґрунтованими.

За такого колегія суддів вважає, що є підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 20 678 грн. 93 коп., з яких 14 585 грн. 23 коп. - заборгованість за кредитом, 5 893 грн. 70 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 200 грн. - заборгованість по комісії.

З урахуванням викладеного рішення суду в силу п. 4 ч. 1, ч. 3 ст. 309 ЦПК України підлягає скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову та часткове задоволення первісного позову, у зв'язку з чим та відповідно до ст. 88 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача 206 грн. 78 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» 20 678 (двадцять тисяч шістсот сімдесят вісім) грн. 93 коп. заборгованості за кредитним договором, укладеним 07 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_4 щодо отримання кредитного ліміту на платіжну картку, з яких 14 585 грн. 23 коп. - заборгованість за кредитом, 5 893 грн. 70 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 200 грн. - комісія, а також 206 (двісті шість) грн. 78 коп. судового збору.

В позові ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними заяви позичальника та умов та правил надання банківських послуг відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: