Рішення № 43537693, 10.04.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2429/15 Головуючий у 1-й інстанції: Ільяшевич О.В.

Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Кочеткової І.В.,

При секретарі: Книш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому зазначала, що її сусідка ОСОБА_3 тривалий час систематично розповсюджує відносно неї в письмовій та усній формі серед мешканців міста, в правоохоронних органах і інших державних установах, в тому числі в судових засіданнях, недостовірну інформацію, яка принижує її честь, гідність та ділову репутацію. Так, 31 січня 2011 року ОСОБА_3 звернулася до Донецького обласного центру медико-соціальної експертизи із заявою про безпідставне встановлення позивачеві третьої групи інвалідності; 09 вересня 2013 року - до Слов'янського Управління Пенсійного Фонду України із заявою про незаконну виплату позивачеві пенсії на сина-інваліда. В одному із судових засідань звинуватила її у здирництві і вимаганні хабарів від хворих. За результатами проведених перевірок обставини, викладені в заявах ОСОБА_3, жодного разу не були підтверджені. Посилаючись на те, що внаслідок протиправних дій відповідача були принижені її честь та гідність, вона відчуває постійний психологічний та емоційний стрес, порушений її спокій та сон, замість активного суспільного життя вона витрачає свій вільний час на відвідування адвокатів та судових інстанцій, просила на підставі ст.ст.297, 23,1167 ЦК України стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 11 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року позивачеві ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги, в якій позивач просила про збільшення розміру моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції.

5 січня 2015 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 9 лютого 2015 року заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

В судове засідання сторони не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм судових повісток 31 березня 2015 року. За клопотанням апелянта розгляд справи призначений в режимі відео конференції, проте до Слов'янського міськрайонного суду сторони також не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. Колегія визнала причини неявки сторін у судове засідання неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи по суті і на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність.

Статтею 318 ЦПК України передбачено, якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами цієї глави.

Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до статті 307 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією.

За змістом ст.10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Україною в 1997 році, кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

Відповідно до ст.ст.277, 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист гідності та честі.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації , має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.

Відповідно до ст.200 ЦК України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст.ст. 275, 280 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Як роз'яснено у п. п.18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) .

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.5 постанови Пленуму №4 від 31 березня 1995 року).

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Встановлено, що між сторонами по справі, які являються сусідами, склалися неприязні стосунки, тривалий час виникають конфлікти і сварки, з приводу яких як позивач, так і відповідач неодноразово зверталися до правоохоронних і судових органів (том1: а.с.9, 10,11-13).

У січні 2011 року і вересні 2011 року ОСОБА_3 зверталася до головного лікаря Донецького обласного МСЕК і прокурора міста Слов'янська із заявою про проведення перевірки законності отримання ОСОБА_2, яка являється медичним працівником, інвалідності і правомірності призначення їй пенсії (том1:а.с.56-58, 68-74).

У вересні 2013 року ОСОБА_3 зверталася до Управління Пенсійного фонду міста Слов'янська із заявою про безпідставну виплату ОСОБА_2 пенсії на сина-інваліда, витрачання її не в інтересах дитини, неналежний догляд за хворим сином (том1: а.с.62-63).

За результатами перевірки вказаних звернень ОСОБА_3 надавалися відповіді, із яких вбачається, що порушень законодавства при встановленні ОСОБА_2 стійкої втрати працездатності, виплаті пенсії, утриманні сина-інваліда не виявлено (том1: а.с.5-7, 16).

19 квітня 2010 року комісією лікувального закладу, в якому працює ОСОБА_2, проводилася службова перевірка фактів, викладених в заяві хворої ОСОБА_4 про вимагання у неї грошей медсестрою ОСОБА_2 під час надання медичної допомоги 15.04.2010 р. В ході службової перевірки викладені в заяві факти не підтвердилися (том1: а.с.15).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звернення ОСОБА_3 до державних установ і органів із заявами про безпідставне встановлення ОСОБА_2 стійкої втрати працездатності і призначення пенсії за інвалідністю, неналежне утримання сина-інваліда, тощо є реалізацією передбаченого ст.40 Конституції України права на звернення, а тому не являється розповсюдженням недостовірної інформації і не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність складу цивільного правопорушення у вищевказаних діях відповідача, суд першої інстанції безпідставно зобов'язав ОСОБА_3 відшкодувати позивачеві ОСОБА_2 моральну шкоду за розповсюдження свідкам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 недостовірної інформації про те, що позивач купила інвалідність, утримує сина-інваліда у поганих умовах, витрачає пенсію сина не на призначенням, як медичний працівник вимагає у хворих гроші.

Як зазначено у п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" позовна заява про захист честі і гідності внаслідок розповсюдження про особу недостовірної інформації має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника), яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказуванню не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, як вбачається із позовної заяви, з вимогами про спростування інформації, повідомленої відповідачем конкретним особам - свідкам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в порядку, встановленому ст.119 ЦПК України ОСОБА_2 до суду не зверталася, дату розповсюдження і зміст неправдивої інформації в позовній заяві не зазначала, обґрунтування розміру моральної шкоди не наводила. Доказів на підтвердження моральних страждань і розміру моральної шкоди суду першої інстанції позивач не надала.

Поклавши в основу свого рішення пояснення свідка ОСОБА_6, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вказана особа свідчила стосовно подій, які мали місце у травні 2014 року, тоді як з відповідним позовом до суду ОСОБА_2 звернулася у грудні 2013 року і просила про відшкодування моральної шкоди у зв'язку із подіями, що передували пред'явленню позову і відбувалися у 2011-3013 роках.

Суд першої інстанції не обговорив питання про те, чи не являється інформація, повідомлена свідку ОСОБА_5, оціночними судженнями, критичною оцінкою поведінки позивача, яка, на думку ОСОБА_3, неналежно утримує сина-інваліда, безпідставно отримує пенсію по інвалідності, зі слів хворих, вимагає у них гроші.

Проте, припущення ОСОБА_3 про безпідставне отримання ОСОБА_2 інвалідності, неналежному утриманні сина-інваліда, вимагання у хворих грошей не являється розповсюдженням недостовірної інформації в розумінні ст.ст.200,277 ч.1 ЦК України, оскільки критична оцінка певних фактів, думки, судження, припущення та ідеї не являються, розповсюдженням негативної інформації, а тому і не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому на підставі ст.ст.307, 309, 318 ч.2 ЦПК України заочне рішення суду першої інстанції і ухвала апеляційного суду від 25 листопада 2014 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову у позові.

Вказаний недолік заочного судового рішення не міг бути усунутий судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги позивача ОСОБА_2, оскільки відповідно до ст. 303 ЦПК України перегляд справи відбувався в межах доводів апеляційної скарги позивача, яка не погоджувалася із розміром визначеного судом морального відшкодування, оскільки вважала його занадто малим.

На підставі ч.5 ст.88 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню понесені нею судові витрати у суді першої і апеляційної інстанції зі сплати судового збору за заявою про перегляд заочного рішення і за апеляційною скаргою в загальній сумі 253 грн. 60 коп.

Керуючись ст. ст.307, 309, 313, 317,318 ч.2 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2014 року і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року по цій справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі і гідності, відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 на Користь ОСОБА_3 253, 60 грн. (двісті п'ятдесят три гривні 60 коп.) компенсації судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: